Зміст статті

 

ІV. Міфи та казки

1. Про Сварога і Змія. Якось злий Змій внадився в Скіфську землю й почав викрадати собі красунь. А була в цій землі Кузня Сварогова, де Божий Коваль кував Золотого плуга. Змій хотів залетіти в кузню Сварогову, та Божий Коваль зачинив важкі залізні двері. Змій же лукаво молив людським голосом відімкнути двері та впустити його. Сварог був невмолимий. Тоді Змій почав лизати  двері та продер діру язиком. Тут же Сварог і схопив його залізними кліщами за язика. Засичав Змій люто, просить відпустити його. Та дарма! Коваль запряг його в щойно викуваний плуг та й почав орати землю. Виорав величезні земляні борозни від Києва аж до Синього моря (Чорного). Земля пашіла від такої роботи, пекельний вогонь палив Змія так, що, дооравши до моря, він кинувся спрагло пити воду, пив-пив — та й луснув! Так Сварог врятував скіфів (русинів) від злого Змія. А в Русі-Україні досі лишилися Змієві Вали (давні укріплення, що на теренах України простягаються близько півтори тисячі кілометрів).

2. Про чарівний Меч-кладенець. Меч-кладенець згадується у багатьох лицарських казках: він легкий, коли його вкладаєш у піхви (варіант назви «складенець»)  і важкий, коли ним колеш ворога. Сварог (або його син Перун) викував у своїй Небесній кузні чарівний меч для русинів (скіфів), так само, як Гефест кував зброю для Ахілла, арійський Тваштар виготовив ваджру для Індри, щоб той переміг Змія. Велесова Книга оповідає про це так: «Ось що бачив отець наш Ор, до хмар ходивши, узятий будучи Силою до Перунькової кузні. А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: це стріли і мечі маєте на воїв тих, і не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду» (4. 24-В).

3. Сварог створює людину (варіант — жінку), має золоті руки або золотий топірець.Аналоги: ведійський Тваштар — золоторукий (так кажуть про умілих майстрів «золоті руки»).

Пор. також функція творення людини, жінки та ін. Фінський Бог-коваль Ільмаринен викував золоту жінку, грецький Гефест — Пандору. Сварог створив Русичів «от перст своїх» — своїми руками: « і хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця!» (Велесова Книга). Топірці або пробиті блискавкою камінці («перунові сокири») завжди цінуються в народі як найкращі обереги й лікувальні засоби. На Гуцульщині, переливши воду крізь перуновий камінець, лікують горло (І.Франко).

4. Міф про Божественне походження Зоряних синів. Європейці (арії) вважалися Зоряними синами. На давньогрецьких золотих пластинах описана посмертна доля людської душі за віруваннями орфіків:

Зліва від дому Аїда ти найдеш джерело,
Поруч з ним стоїть білий кипарис –
До цього джерела навіть близько не підходь!
Знайдеш інший: із озера Мнемосини (Богині пам’яті)
Текущу холодну воду, перед ним — варта.
Скажи: «Я дитя Землі й зоряного Неба,
Але рід мій — небесний, про це ви знаєте й самі.
Я іссохла від спраги і гину —
так дайте ж мені скоріше холодної води,
що тече із озера Мнемосини».
І вони дадуть тобі пити із божественного джерела,
І тоді ти станеш царювати разом з іншими героями.
На іншій пластинці слова душі померлого передані так:
Ти оголоси їм (вартовим) всю правду,
Скажи: «Я син Землі і зоряного Неба
ЇНа ім’я Астерій (Зоряний). Я іссох від спраги.
Дайте ж мені пити із джерела».
[Фрагменты ранних греческих философов. — Ч.1.— М., 1989. — С. 44–45].

Отже, тільки та душа, яка не забула, що її рід небесний, могла попити із цього божественного джерела і приєднатися до героїв в іншому світі. Орфічні гімни яскраво показують важливість знання свого істинного родоводу. Пам’ять про небесне божественне походження білої раси добре збережена також у ведичних піснях (РВ, 1, 164, 33):

Небо — отець мій, родитель. Там мій пуп.
Рідна моя мати — та велика Земля.
Всередині цих двох простертих чаш — моє лоно.
Тут батько вложив зародок дочки.

В Індії сузір’я Великої Ведмедиці вважалося втіленням на Небі семи напівбожественних мудреців ріші, а сім їхніх жон стали зірками Плеяд (наше Баби Звізди). Давня Русь: діти народжуються з Неба: «Род седя на воздусе, мечеть на землю груды и в том рождаются дети» [7.97].

Приказка про кругообіг Душ: «Родиться на смерть, а вмирає — на життя» [8.41].

В літописі Соболєв найшов давньоруську приказку: «Из навей дети нас емлют» (2.129).

 

Теги:

Схожі статті

  • 21.10.2016
    1936

    Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і

    ...
  • 27.05.2018
    480

    Свароже!
    Отче всюдисущий
    я – 
    Твоє Дитя –
    для Творення Твого ...

 

Медіа