Продовження роду українського (телегенез). Частина 2.

Продовження. Початок:

Телегенез. Частина 1

Жиди знають свою генетичну потворність і, задля са­мого існування і продовження роду, діють так, бо крім чи­стокровних сейфардів (голденюден) повне виродження і безпліддя наступає у них з четвертого коліна в жінок і з п'ятого в чоловіків.

Аби мати дітей і продовжити свій рід, вони вимушені раз у раз за три-чотири коліна «оновити» кров, тобто взяти жо­ною чи можем хоч негра. Для збереження генетичних ознак і виключення обману талмудом затверджено (коли лише мати точно відома), що лише народжений від жидівки є жи­дом. Адже безплідний жид від шлюбу з орійкою, на вимогу народити нащадка, може одержати доброго хлопця від кума-українця, в якого не буде ні краплі семітської крові.

У випадках з плідним результатом від такого шлюбу ді­ти вважаються мемзерами (сини) та шіксами (дочки), і, хоч мають їх прізвище, жоден жид їх жидами не визнає, Ізраїль їх не приймає, і ніяких прав там вони не одержують.

Тим більше, що зовнішні жидівські ознаки можуть бути лише наслідком телегенезу.

Доля мемзера терпима, бо може привести його в зем­лю обітовану. Щоб одержати там права, мемзер має взя­ти жінкою справжню жидівку, хоч від українця, бо лише тоді його реноме повністю відновиться юдейським прі­звищем мемзера, разом з реабілітацією крові усіх його нащадків за допомогою жінки з чистої лінії.

Жінка-жидівка — це не розкіш, а засіб переміщення у сві­ті до верхів багатства і влади. Це визначення пропагують навіть на ТВ. Доля шікси у жида від нежидівки — безпросвітна. Жид її жоною не візьме, бо дати дітям жидівську кров вона нездатна. Одержати права жидівки вона може лише за таку заслугу, як повія Естер, що разом з коханцем Мордехаєм винищила 75 000 персів і за те одержала звання праведної. Або зрадою оборони міста Ієрихон, як Ровоам (прабабка Ісси), що зрадила люд міста, де народилася, ки­нувши їх на поталу жидам-загарбникам, які несли усім гоям жорстоку смерть. Проте і цим не врятувала свого праонука.

Жиди не вважають Іссу (навіть обрізаного у синагозі їх рабіном за законом у перший тиждень) за свого єдино­кровного одноплемінця, а синкліт так і не визнав його, хоч римський примас простив жидам його розп'яття й зняв з них вину за його кров, що впала на них усіх.

Саме тому шікси — головні терористки і організатори вбивств і революцій (як Софа Перовська, Ася Гельфанд, Сара Брильянт, Роза Люксембург та інші), їх доля у мир­ний час — моделі на панелях та подіумах столичних вер­тепів, королеви кабаре та коханки-шпигунки хтивих кобе- лів при владі за гроші сутенерів-резидентів.

Часто-густо батько-жид багатим приданим чи високою посадою висватає шіксу за якогось орія, що клюне на це, не відаючи, який «привіт» вона підкине йому дітьми, чи у кінці подружнього життя — церебрально-понівеченими онука­ми. Один із депутатів Верховної Ради, задля просування вгору, взяв шіксу, яка сама після народження йому дитини одержала церебральний параліч. Проте, як орій, він не покинув її й до сього часу не має повноцінного життя.

Випадки зворотного телегену на чоловіків не відомі, але при спілкуванні з ними відчутне їх зворотне зомбування, що проявляється у втраті волі перед цими шіксами (синдром божого рабства).

Тому й парубкам можна порадити не клювати на дар­мовий секс, навіть якщо відомо, що венеричних хвороб, СНІДу чи гельмінтозів у шікси нема. Це може спричинити до синдрому рабської любові й завершитися самогубст­вом. Усі зяті дочок Маркса покінчили самогубством.

Можна порівняти корінний народ Русі з породистими ска­кунами чи важковозами, яких вимушено чи з дурі випадково парують з віслючками. Що з того інтернац-коктейлю чи космо-сексу крім біди мулам-оріям? По-людськи можна співчу­вати мемзеру, який цим виграв останній шанс, чи шіксі, яка готова віддатись першому зустрічному «по любові».

Один з таких, з ім'ям Кім (Комінтерн Молоді), дуже хо­тів та не мав дітей від двох своїх жінок-жидівок високого рангу. Спокусивши молоду орійку машиною і дачею, він одержав сина. Народжений нею син Сергій, схожий на батька, був майже вундеркіндом, щоправда з фімозом і енурезом у школі, та зразу по тому зрілість підкинула йо­му олігофренію й піроманію, завершену самогубством орійки-матері, кинутої можем напризволяще.

Однією з причин вигнання жидів в давньому Єгипті бу­ла велика чисельність прокажених і сексуально хворих. Діяльність цих «довгоносиків» при дворі фараона вела до оббирання народу «Йосипами красивими», тлумаченням снів фараону, голодних бунтів, терору і заколотів.

Хохол фараон Горемхиба, викрив вбивство Примусом (примасом Мойсеєм) фараона Тутанхамона, котрого він, як зведений брат, підступно і таємно вбив, щоб одержати владу. Для отримання початкового капіталу Примус похо­вав брата з несусвітним золотим «приданим», завчасно, ще будуючи гробницю, заклав лази для пограбування тих багатств, необхідних для нього, бідного, знайденого в про­смоленій корзині. Горемхиб засипав гробницю обвалом скелі (вона єдина вціліла аж до нашого часу), зберігши те золото фараона Тутанхамона на три десятки віків.

Горемхиб виявив усіх агентів Примуса — довгоносих ха­барників, підклавши їм міни і, вкоротивши їм довгі носи, вислав у місто Жару, в пустелі, де вони були 40 літ. Після смерті Горемхиба жиди повернулись і знов взялися за своє, сіючи потворність і хвороби, які назбирали за півстоліття блукання серед сволоти усього світу, від Трої до Вавилону.

Фараон Єгипту Мернептах, щоб уникнути виродження народу, вигнав їх геть. Примус Мойсей скористався цим для остаточної селекції нелюді тим засобом, яким до сьо­годні злодії відсортовують свою «еліту» від генів совісті: «Візьми меч і вбий брата свого, заріж батька і друга сво­го». Хто виконав наказ - совісті не має, а хто її мав - був вбитий. Селекція завжди нещадна, як у створенні збіжжя, так і у відборі нелюді для банд мафій й переворотів, - і використовуєтья ними до сьогодні.

Саме серед них потім з'явився жид Ісус з роду Давида, «від духа святого» ("духа" зразу знайшла влада Риму - най­манець мемзер Гарик Пандера, що уночі назвавшись Гав- риїлом, подарував блаженній діві Марії своє зерня). Цей Ісса прийшов до хворих овечок народу Ізраїлю, аби спасти лише їх, виконати саме усі їхні заповіти, а водночас у роду оріїв «посварити дітей з батьками і дочок з матерями» і тим зни­щити рід оріїв, прикриваючись гаслом антисемітизму.

Наразі провокують нову громадянську війну для спа­сіння юдизму, а для того роблять нестерпні умови для жит­тя корінного народу, виганяючи його геть.

Чи ваше у вас дитя?

Зараз Російський науково-дослідний центр, створений патріотами Росії, почав вивчення й розробку засобів збе­реження генофонду Русі завдяки знанню Телегенії. Опуб­ліковані роботи Анатолія Іванова, В'ячеслава Каторгіна («Расове здоров'я», «За Русское дело» №2 с.1-4, 1994 г.; Дискусія с Нижнегородською газетою «Отчизна» 32(24) за 2000 р. д.м.н. Владимира Іл'їча Барабаша «Жена и муж белые, а сын черненький. Почему?»).

На жаль, в Україні підтримують лише ідеї інтернаціо­налізму К.Маркса, заковтуючи їх без розбору, наче цукер­ки фабрики його імені.

Пропонується з трибуни ВР навіть відновлення ленін­ського закону проти антисемітизму, вимагаючи брати до буцегарень кожного, хто сумнівається у холокості. Аргумен­том для цього є те, що цей закон вже прийнятий чотирьма країнами. Нехтується документальне наукове обгрунтуван­ня фальші холокосту. При цьому забрехується геноцид і голодомор українців, творений саме жидами.

Для інтернаціоналістів поширення знань про телегенез ще страшніше, бо може зупинити всесвітню перемогу юдизму під гаслами комунізму, коли керуватимуть наро­дами лише вони. Саме тому цей «комунізм» так ненави­дів ревізіонізм Угорщини, Румунії, Китаю і КНДР, бо саме там зрозуміли, що задля життя народу треба поклада­тись лише на свій народ.

Результатом сучасних генетичних досліджень є ство­рення засобів нищення тарганів і мух засиланням до них генетично дефектних екземплярів, які дають повне без­пліддя у третьому-четвертому коліні. За два місяці коло­нія тарганів чи мух повністю гине із-за виродження.

Знання цих законів попереджає людство про можливу загибель (за законом природи) при тій умові, що усі наро­ди приймуть слово Ісси і, не ділячись на гоя чи елліна, приймуть «богообране» зачаття у лоно своє, про що по­переджав вчений русич Іван з тюрми на острові Патмос.

За тим законом створене Яхвою плем'я, чий «батько диявол, що не встояв у істині, бо не було у ньому істини, а лише похіть», було похіттю саме ним запущене у рід люд­ський для винищення людства до 6000 року жидівського, (2239 н.л.). Для виконання його мети — винищення людс­тва у світі, про що і попереджав диявольський нащадок, пророчачи кінець світу.

Зараз вже багато жінок подають шлюбні об'яви з кате­горичним попередженням алкашам, наркоманам та пси­хічно хворим не надсилати пропозицій. До цього часу в таких об'явах за американською "модою" не дозволяєть­ся ставити умову расового чи національного обмеження шлюбних кандидатур. Це ретельно редагується в засобах інформації, хоч таке обмеження набагато суттєвіше ніж зріст, колір волося, вага тощо.

Табу на широку публікацію праць вчених з цього питан­ня залишається незмінним. Редактори цих інформацій­них контор чомусь не додумались заборонити собаково­дам пошук відповідних видів, хоч це найсправжніший ра­сизм, якого сумлінно дотримуються респонденти для оде­ржання кращих порід, а не безпорідних шавок.

І зовсім негативно, майже як злочин, в одній з газет було описане звернення дівчини до міцного орія-науко- вця з одвічним орійським проханням подарувати їй тако­го, як він сам, доброго сина. Доведення ж того можа до інфаркту бездітною шіксою-дружиною перекладене на неї.

У наших орійських селах усі знали і хто кого кохає, і до кого ходить. Це не було таємницею між своїми, тож ви­гнання за невірність накладалось лише на жінок саме за таких порочних дітей. Народження дітей поза шлюбом від добрих і міцних чоловіків орійського роду свого чи сусіднього села не викликало ніяких пересудів чи негативного відношення до таких дітей, хоч у селі, де усі один одного знають, «таїну» справжнього кохання ретельно берегли від чужаків, зупиняючи і будь-які брудні пересуди.

У 1946 р., після війни, в одне з сусідніх з моїм рідним село повернулися лише двоє з майже трьох десятків воїнів. Один зразу одружився, і його жінка, боючись спокус трьох десятків удовиць, майже примусила його покинути село, а другий, мій далекий родич, що з рядового виріс на війні до майора, був негайно призначений райкомом головою колгоспу і сільради.

Жорстокі вимоги влади з відновлення виробництва харчів у країні стали його новим фронтом, у тилу якого стали фронтом удовиці, що тероризували його своєю жіночою увагою. Могутній та міцний, який пройшов усю війну від початку до кінця, він май­же розгубився перед цим наступом армії жінок, допоки мій батько не розповів йому легенду про орійське відродження нашого наро­ду й своєї землі богом-Велесом. Він єдиний уцілів після набігу зайд і відродив наш народ, заснувавши першу Волость на нашій Землі.

За орійським звичаєм, він Святим Ділом відродив 27 синів і 17 дочок, зберігши ім'я кожного воя. Перша красуня-удовиця села, рятуючи усе село, теж не стала накидати на нього шлюб­не ярмо, а порадила, як колись це зробила Матір-богиня наших річок Дана, попросивши у нього лише подарувати їй сина, який відродив би рід і прізвище її коханного можа, вбитого на війні. З того часу у нашого народу це стало орійським Законом відро­дження імен героїв, що полягли.

Вже через п'ять літ село заповнилось синами загиблих на війні можів, більшість з яких, мабуть із-за телегенезу, були схо­жі на своїх батьків, тих, що як казали самі удовиці, не залишили зерня свої у єдину ніч щастя перед страшною суцільною мобілі­зацією тої війни.

У 1965 році він привіз трьох сиріт солдатських удів у будіве­льний інститут, аби зробити їх будівниками щастя усієї країни. Своєю працею він підняв найвище колгосп на Чернігівщині. Я знав його таїну від свого батька та, за нашим орійським звича­єм, не сказав йому нічого, як і він мені, привівши трьох учнів, різних за прізвищем та схожих на нього, як і більшість у селі.

Вже коли вони стали інженерами, він радо поздоровивши їх і мене з цим святом, лише раз тихо пошепки сказав мені, що це його щастя затьмарене лише тим, що жоден з них не несе його прізвище. Він так і не одружився офіційно і не мав «законних» дітей, хоч двоє інженерів несли його ім'я — Гордій. А ще ж він відсвяткував і завершення навчання і лікарів, і агрономів і вчи­телів, бо усіх тих солдатських сиріт підняв своєю працею до вищої освіти.

Здавалося, що лише щастя дарувало йому небо, разом з міцним здоров'ям. Однак я приїхав на його перше горе - загибель комбайнера у селі, його первенця. За труною він ішов першим і один, усі інші були подаль. Як завжди, струнким кроком воїна, з піднятою головою і привітним лицем, лише сльози безперервно бігли з його очей. І по ньому кожен бачив, як має орій нести чашу свого горя, і горя свого рідного роду і народу, даруючи щастя людям.

Він помер від опіків, отриманих на пожежі, що сталася у селі.

Саме первенці по сороковинах прийшли до нового голови сільради з заявами про зміну прізвищ власних і своїх дітей. Так відродилось його ім'я та міцний рід дітей та онуків у рідному селі.

То ж не лише міфічний Велес відродив наш рід сім тисяч літ тому, зберігши завдяки телегенезу і образ, і статуру, і гени, і роди, і прізвища своїх бойових побратимів.

Коли я розказав отаману козацького війська про телегенез, то й він згадав, що в його рідному селі після загибелі можа- ліквідатора Чорнобильської аварії, Жінка троьма роками по тому вийшла заміж. У неї вже є троє синів, однак первенець, як дві краплі води схожий на першого можа, хоч народився він за чоти­ри роки після смерті того...

Люди кажуть, що то був герой, і тому душу його лелеки повернули з Вирію.