Фітотерапія

Фітотерапія – такий метод лікування, при якому основними є лікарські засоби рослинного походження, в котрих міститься комплекс біологічно активних речовин, що вилучені з рослини або окремої її частини.
Метод фітотерапії як “лікування травами” відомий з давніх-давен – дехто вказує термін у тисячі років, або і більш вражаючий вік цього напрямку медицини. Класична фітотерапія стала праматір’ю сучасної фармакотерапії, яка була заснована фактично на вивченні механізмів дії окремих хімічних складових компонентів лікарських рослин, створенні можливостей їх виділення, синтезу, комбінування в цілеспрямовано штучно створених, неприродних лікарських засобах.

Головною перевагою фітотерапії є:
– тривале використання;
– відсутність побічних ефектів;
– сумісність з іншими препаратами, а також і між собою;
– можливе застосування в домашніх умовах, без наявності спеціального обладнання.
Ефективність фітотерапії може бути досягнута при дотриманні наступних правил:
1. Фітотерапію слід використовувати за показами, реально оцінюючи її можливості з основних напрямків (етіотропна, патогенетична або симптоматична терапія).
2. На початковому етапі терапії слід застосовувати збори, що містять мало компонентів та були проаналізовані на предмет фітохімічної, фармацевтичної і фармакологічної сумісності компонентів;
3. Для отримання витягів з рослинної сировини необхідно застосовувати оптимальні способи приготування, що забезпечують найбільш вдалу екстракцію біологічно активних речовин.
4. Прописи зборів повинні бути складені з урахуванням індивідуальних особливостей організму хворого, форми і характеру перебігу основного і супутніх захворювань; фітопрепарати необхідно призначати в адекватних дозах, використовуючи оптимальні шляхи введення; курси лікування повинні бути достатніми за тривалістю.
5. При призначенні фітопрепаратів необхідно враховувати можливі побічні ефекти і не застосовувати лікарську рослинну сировину, яка має протипоказання для даного хворого.
Фітотерапію краще проводити безперервно в комплексі зі загальнооздоровчими заходами: раціональним харчуванням, лікувальною фізкультурою, масажем, лікувальними ваннами, прогулянками на свіжому повітрі і т.п.
Виготовлені з лікарських рослин фітопрепарати мають свої характерні особливості: поступовий, повільний розвиток терапевтичного ефекту, м’яка, помірна дія, як правило, тільки пероральне введення або зовнішнє застосування.
При заготівлі лікарських рослин необхідно враховувати можливі ферментні процеси, від перебігу яких, особливо під час сушіння свіжих частин рослин, в значній мірі залежить кількісний і якісний склад готової сировини. За сприятливих умов такі ферментні процеси відбуваються і при зберіганні сировини.

Застосування фітотерапії.
Лікарські трави попереджають і усувають ускладнення при прийомі антибіотиків, гормонів і хіміопрепаратів.
Фітотерапія ефективна при лікуванні бронхіальної астми, гіпертонії, серцевої недостатності, виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, хронічної пневмонії і цілого ряду інших важких, “невиліковних” хвороб.
Добрі результати лікування травами дає метод відновлювальної фітотерапії після перенесених гострих захворювань, а також лікування і профілактика загострень хронічних захворювань серцево-судинної системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчних протоків, нирок, сечовивідних шляхів та ін..
Лікарські рослини не тільки зупиняють, але і піддають зворотному розвитку запалення на будь-якій стадії , навіть при некрозі. При цьому лікування травами в народній медицині не завдає шкоди організму, а тільки сприяє одужанню при опіках, пораненнях, травмах, інфаркті міокарда, інсульті, гострому маститі, пієлонефриті, сепсисі.
Необхідно також пам’ятати, що невміле і надмірне вживання лікарських засобів на основі лікарської рослинної сировини може завдати шкоди здоров’ю, оскільки деякі з рослин дуже отруйні і вимагають особливої обережності у використанні і дотриманні вказаних дозувань. Самолікування лікарськими рослинами без попереднього ретельного лікарського і клініко-лабораторного обстеження неприпустиме.