Інститут табу був безпосередньо пов’язаний із тотемізмом, оскільки на початку торкався заборон стосовно сексуальних стосунків між членами тотемного клану та спрямованої на них агресії. Тотемна тварина викликала незбагненний жах і водночас благоговіння й сексуальні асоціації.

Тексти українських міфологічних легенд і казок, головними персонажами котрих є тварини, цікаві для нас, зокрема, тим, що деякі з них українська народна традиція пов'язуює із уявленнями про плідність, статеву потенцію, прокреативну силу. Подібні конотації у семантиці зооморфних образів наштовхують на думку про те, що образи деяких тварин (вовк, кінь, жаба) в традиційній українській культурі мають так чи інакше співвідноситися з еротичним кодом.

Наведемо кілька прикладів, які, на нашу думку, засвідчують існування невипадкового зв'язку між такими поняттями, як вовк, еротика і шлюб у традиційних уявленнях українців.

На Поліссі вірили, що побачити уві сні вовка – добра прикмета для дівчини, і бо це означає заміжжя. В українців побутували повір'я, згідно з якими вовкулаками звичайно стають діти батьків, які не дотримувалися регламентованої сексуальної поведінки (наприклад, діти, зачаті перед Великоднем, а також ті, хто народилися внаслідок статевого зв'язку жінок з вовками. На Волині розповідали, що вовкулаками стали люди, які в лиху годину надягнули на себе солом'яні перевесла, або які переступили через відвар липової кори, розлитий на порозі; сам обряд перетворення чаклуна на вовкулака передбачав перекидання через пень.

Етнографи звертають особливу увагу на образ вовка у зв'язку з тим, що ця тварина у зимовій обрядовості постає і як знаковий еквівалент предка, і тому, що вовк є "чоловічою половиною" іншого зооморфного персонажа. "Партнеркою" вовка є коза – образ, котрий у деяких пісенних текстах календарної зимової обрядовості українців фігурує в одному контексті з вовком:

Де коза ходит, там жито родит,
Де не буває, там вилягає,
Де коза туп, туп,
Там жита сім куп;
Де коза рогом,
Там жито стогом!
Де коза хвостом,
Там жито кустом.
На горі коза з козенятами,
У долині вовчок з вовченятами,
Вискочив вовчок,
На козу чок-чок!
Вискочив заєць,
Став козу лаять:
"Дурная коза, нерозумная…"

Хоча у текстах щедрівок ніде прямо не вказано, що вовк і коза вступають у статеві стосунки, однак казки і весільна обрядовість слов’янських народів засвідчують, що ці тварини уявлялися сексуальними партнерами (вовк – войовниче, "хиже" чоловіче начало, коза – плідне, пасивне жіноче начало). Отже, агресивну поведінку вовка стосовно кози у наведеному тексті можна потрактувати як таку, що містить певний еротичний підтекст.

Культ вовка як предка племені й вождя бойової дружини був дуже поширений у багатьох народів Євразії та Північної Америки. Сюжет про виховання зачинателя роду (а часом двох близнюків) вовчицею був відомий римлянам, давнім іранцям, тюркам та монголам. Образ воїна-вовка відомий і в українській фольклорній традиції.

У те, що вовк належить до предків, зачинателів роду, вірили дуже давно, особливо на Поліссі. У західних поліщуків серед колядницьких масок була й маска вовка, а одягання масок в українців було пов'язане із вшануванням родового божества.

Водночас прізвища Вовк, Вовчик, Вовкун дуже поширені в Україні, так само, як і вуличні прізвиська, які часто пояснювали тим, що дід у цьому роду начебто перекидався вовком.

Слово "вовкулака" вчені тлумачать по-різному: як "вовча шерсть", "вовче кодло, рід". Те, що хлопець-перевертень мав безпосередній стосунок до обряду посвяти в дорослі чоловіки, у воїни, а також до вовка-предка, яким вважали його певні племена, засвідчують численні перекази. Вірили, що дуже давно були такі люди, які могли набувати звіриної подобии або ж робити інших вовками. Чарівники перекидалися вовками вночі, а вдень знову поверталися до звичного життя.

Найчастіше вовкулаками ставали на Різдво – такі вірування існували в Галичині, що було пов'язано з "вовчими днями" – періодом, який починався пізньої осені й закінчувався на Коляду. У цей час вовча зграя активізувалася, навчаючи молодняк.

Часто короткий зимовий день, сонячне затемнення пояснювали тим, що небесний вовк проковтнув сонце. На Коляду припадало й повернення вовкулаки – як завершення певного одно-, три- чи семирічного циклу, яким означали вовкулакування. Саме стільки років тривали воєнні походи воїнів-вовків під час ініціації – посвячення юнаків у дорослі чоловіки. Після такого посвячення юнаки здобували право одружуватися. Звідси – уявлення про нареченого-вовкулаку та викрадення дівчат вовками. В одній із пісень ідеться про такого, він, не боячись матері, що вийшла до нього з коцюбою, викрадає дівчину. Звідси еротична символіка вовка у фольклорних текстах, де акцентовано увагу на його непомірно великих статевих ознаках.

Окремо слід сказати про "вроджених" вовкулаків, саме вони мали здатність перетворити іншу людину на вовка. Якщо вагітна жінка "в таку годину" побачить живого вовка, то дитина народиться вовкулакою. Таке ж може трапитися, коли майбутня мати ненароком з'їсть м'ясо загризеної вовком тварини. Вовкулака народиться й після зачаття “проти святої неділі”. “Вроджені" з’являлися на світ не головою, а ногами, а також мали при народженні зуби. Саме таким вважали отамана-характерника Івана Сірка. Татари звали Сірка шайтаном. Розповідають, що отаман був надзвичайно сильним і ніяк не міг померти, його не брала ні шабля, ні куля. Легко Сірко міг нібито перекидатися вовком та хортом. Саме його прізвище безпосередньо вказувало на "вовче" поводження й було, слід гадати, козацьким прізвиськом.

Чарівні казки зберегли й образ залізного вовка, який допомагає герою здобути дружину. Інша – в записі Марка Вовчка – натякає на подружнє життя жінок із вовками: "Була така пані, що любила вовка. Зробили їй ковалі залізного вовка, взяла вона його у покої, так ним тішиться, так йому їсти дає, і їсти, і пити, а він не хоче ні їсти, ні пити. Так йому Бог дав, що він ожив...". Зрештою, залізний вовк, подушивши усю худобу в господарстві, добирається й до самої пані. Бо сказано: “Скільки вовка не годуй – він усе в ліс дивиться”.

Теги:

Схожі статті

  • 16.03.2016
    15785

    Прапор Русі - України. В одній з народних українських пісень зустрічаємо рядки «Ясні зорі, –

    ...
  • 03.03.2016
    6970

    Найдавніші знаки-символи в Україні
    Основоположник Відродження Рідної Віри професор

    ...

Медіа