Прапор Русі - України. В одній з народних українських пісень зустрічаємо рядки «Ясні зорі, – тихі води», котрі дуже точно відображують цілу систему світоуявлень давніх індоєвропейців. Що мається на увазі?

З етноісторіографічних джерел, розвідок науковців відомо, що предки українців уявляли світобудову за принципом діалектики дуальності. За віруванням наших давніх насельників-автохтонів, світ був сотворений з двох стихій – вогню і води, що простежується в купальських та різдвяних ритуалах.

Про те, що в українців побутувала жовто-блакитна ієрархія, вказує ретельно опрацьована картина І.Репіна «Козаки пишуть листа турецькому султану», стрій вояків «жовто-блакитників» отаманців петлюрівців і навіть сама усталена, давнішня фраза – «жовто-блакитний» (аніж «блакитно-жовтий»).

Ще в березні 1914 р. на століття Дня народження Т.Г.Шевченка, незважаючи на заборону російського уряду, київське студентство вийшло на демонстрацію під жовто-блакитними прапорами. 25 березня 1917 р. жовто-блакитні і малинові прапори майоріли також і на двадцятитисячній маніфестації в Петрограді. Не випадково в 1917 р. підняті жовто-блакитні прапори з окопів протилежних воюючих армій російської та німецько-австрійської імперій призвели до всесвітньо унікального феномену – братання українців на нейтральній смузі.

«У XVIII ст. жовта-блакитна барви домінували навіть у побуті. Як свідчили сучасники, одяг козаків цього часу мав національні кольори: гайдамаки Ґонти були вдягнуті в жовті жупани і сині шаровари підчас повстання 1768 р.» («Українське народознавство». Г. Лозко. с. 228. «Зодіак-Еко». К., 1995.).

Подібну порядковість простежуємо в культурах інших цивілізацій: в описі золотої Трисути (тризуба) та блакитного вбрання царів Атлантиди (Платон – «Тімей»), в урочистому одязі татаро-монголів, де синій колір відповідав монгольському суспільству-загалові, а жовтий – кольору ханської верстви. Ось чому свою колористичну семантику перенесли на побутування русичів, котрих називали «ХОХОЛ»ами («синьо-жовтими»). Завважимо, що і «в китайців жовтий колір вважався священним привілеєм імператорської сім'ї» («Словник символів культури України». «Міленіум». К., 2002. С. 124).

Та й в одязі сучасних індійців штату Пенджаб Схожа колористична ієрархія – жовтий тюрбан і сині штани, що зайвий раз підтверджує достеменність архіісторіокультурних зв'язків європейців Північного Причорномор'я з індійцями. Задля аргументованості знову посилаюся цитуванням до найавторитетнішого українського індолога С.Наливайка («Таємниці розкриває санскрит». «Просвіта». К., 2001. С. 157). «Асури (Деви й Асури – дві половинки всесвіту, своєрідна єдність протилежностей...) протиставляються девам, молодшим богам, як темне – світлому, ніч – дневі, Місяць – Сонцеві, жінка – чоловікові, ліве – правому, криве – прямому, вода – вогневі тощо. САМЕ ЦЯ ІДЕЯ ЗАКЛАДЕНА У НАШОМУ СИНЬО-ЖОВТОМУ ПРАПОРІ (Авт.). Єдине, чого не зазначив автор – причини порушення послідовності переліку кольорів прапора, їх невідповідність природному своєму розташуванню. Бо, виявляється, тут вже вхід у сферу політики, ідеологій, про що детальніше далі.

Отже, культури різних народів (хоча й не всі) східної цивілізації скористалися природнім єством і своїм розумінням не порушили закони... До речі, щодо законів. Візьмімо також художньо-композиційні закони образотворчого мистецтва, де каноном встановлено розташування в площині формату тонально світлого верхнього (тут – жовтого) і темного нижнього (відповідно, синього). Про це знає кожний студент-першокурсник будь-якого художнього закладу освіти, З цих же міркувань подивімося також на відомий знак китайського віровчення ДАО, – верхня половина котрого (Янь) світла, а нижня (Інь) – темна. Звернімося знову до Братка-Кутинського:

"Половинки кола знаку Дао – це Янь та Інь, тобто чоловіче й жіноче начала, або астральний вогонь і астральна вода – жовтий і блакитний кольори" (с. 44).

Додам, за принципами також китайської традиції «Фен-шуй»: жовтий колір репрезентує духовну, синій – матеріальну суть буття. Що природно, то істинно.

Прикладів, власне, жовто-блакитного поєднання можна подати значно більше, але й наведеного достатньо для висновку: жовтий як уособлення вогняної субстанції домінує над блакитною (водяною), бо Сонце... – наш породжувач – горішня стихія. Згадайте «Слово о полку Ігоревім», «Велесову книгу», де русичі – «Дажбожі онуки», тобто «Сонячні діти». Недарма! крізь віки дійшло до нас уявлення про наших предків, як про вогнепоклонників-«огнищан», оберегово-захисні засоби котрих проявлялися в образах, передусім солярних.

Хоча, треба віддати належне, і вода була обожнювана (Богиня Дана, Мокош), населена духами, наповнювала собою міти, легенди, перекази, казки, прислів'я. «Як плодюча та родюча стихія, вода обожнювалася. За космогонічними поглядами давніх слов'ян, вода, поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі, утворила струмки, ріки, озера, загалом усе на Землі... За даними митрополита Іларіона, «вода – символ розмноження й парування... Шлюби слов'ян часто бралися над водою. І взагалі парування відбувалося при воді...» (Словник символів культури України. «Міленіум». К., 2002. С. 49). Вода була однією, з полярних частин життєтворчої сили, утворюючої життя, частини підлеглої...

Така наша історична вдача, що ми, як народ, підпорядковані, найперше, вогняній субстанції, нехай це не виглядає в сучасний спрагматизований час метафізичною, ідеалістичною забаганкою якихось романтиків. Такий історичний факт нашої культури.

Щодо блакитного.

Згідно з твердженнями академіка історії М. Чмихова, «У протонеоліті в Південному і Північному Причорномор'ї сформувалися індоєвропейці, на південь та схід від них – семіти», котрі «розвивалися найпрогресивніше та синхронно». («Давня культура». М.О. Чмихов. К., Либідь, 1994. С. 167). Із тим твердженням, напевно, і в семітів мала би бути якась символічна домінанта. Так, вона є і досі існує з намаганням свого поширення, це – водяна субстанція. Котра в пісках, скелях Аравії (Палестини, Іудеї, Ізраїлю) – не лише символ , а й у їх оазах (зелений колір ісламу) – символ життя. Де жовтий колір асоціюється зі смертю – Сонце нещадно випікає.

Не випадково колір прапора Ізраїля – блакитна(?) зірка Давида, а верхня і нижня горизонтальні смуги вказують на всебічно-просторову присутність... «води», – якби кабалістично цю композицію ізраїльтяни не потрактовували. Недарма в Радянській Україні прапор виглядав лазурово (ім. Лазаря Кагановича)-червоним. Чия ідеологія цього прапора, хто виконавці впровадження теорії комунізму в практику – пояснень не потребує. Цей блакитний колір домінує вже і в символіці Євросоюзу у купі з зірками Соломона. Що наводить на певні дисидентські, табуйовані роздуми відносно сутності мети Євросукупності. Недарма в радянському КДБ латентні масонські прояви були означені як «вода». До того ж семантика російського слова «жид(-)кость» має своє неприховане самопояснення. Котре, як нам видається, асоціативне простежується і в назві однієї з партій Ізраїлю – «Авода». В цьому ж контексті цікавим виглядає порівняльний аналіз слів «злива» – «зліва», де значення «сильної води» та лівої орієнтації (політичної) – стикуються і фонетичне, і семантичне. І, до того ж, відомі слова «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці...», або Шевченкове прохання «не хреститися, бо все піде у воду» сприймаються в цьому контексті з надто конкретним своїм смислом і не випадкові як лише вдала метафора.

Отже, продовжуючи висновки М.Чмихова, треба визнати антиподний характер, протилежність етнокультурної звичаєвості арійців-семітів. До цього призводять численні спостереження дослідників, що вимагає детальнішого викладу їх суті з необхідними додатками, але з іншої нагоди. А в нас постає запитання, яким чином відбулося «перевертання» колористичної моделі арійського, праслав'янського світу в символі Української держави? Як перший природній жовто-блакитний прапор УНР, утверджений М.Грушевським, утвердився в аномальному своєму синьо-жовтому, дотеперішньому вигляді? Все просто. Після відомого першого з'їзду сіоністів у 1896 р. в м. Базелі, де була проголошена доктрина давньозавітної мети талмудичного юдейства – захоплення світу, – почалася її реалізація. В Україні вона проявилася все в тому ж 1918 р;, коли на першому з'їзді хліборобів масон-гетьман П.Скоропадський (напевно не без «підказки» хохмачів-мудреців з його оточення) «подарував» селянам-депутатам синьо-жовтий прапор. Мовляв, дивіться: нагорі – синій (небо), внизу – жовтий (хліб)! Жуємо й досі. Лишились кольори, але в іншому значенні. Відбулася профанація, дискредитація, матеріалізація ідеалістичного, світоуявного, врешті, сакрального значення до рівня легенево-шлункової залежності, тобто, лише до рівня фізичного існування біологічної особини. Але й не тільки це. Відбулася державна констатація факту утвердження, вивищення водяної (семітської) домінанти і в сучасній Україні. Навіть якщо подивитись на етнічне представництво парламенту України, окупований інформаційний простір «хазяями» не українського походження, котре, на законодавчому рівні дає змогу це утаємничувати (для чого і скасували в паспортах графу «національність»), якщо простежити фінансову, корпоративнобанківську антропологію, захоплення інформаційного поля, упереджуючи, будьте певні, і майбутню власність поля землі відомою нацменшиною, то можна справді словами Тараса Григоровича ствердити нашу присутність «на нашій, не своїй землі». З прапором над головами все оте стверджуючим.

Емоційно можна з тим всім не погоджуватись але історичну правду, як би її не намагалися, скривдити не вдасться. Суть полягає в тому, хто на якому боці. Проблема й у тім, що принцип «перевертання» стосується не лише кольорів прапора, а й поширюється в своєму трактуванні на архетипні образи («колективне несвідоме» за Юнгом), знаки, уявлення, звичаї, присутні також в лінгво-обшарі, виходять на фольклор, міфологеми.

Патріотичні сили вже розуміють одержавлену колористичну провокацію і не випадково символікою «Української консервативної партії», «Блоку Ю. Кармазіна», «Звичаєвої козацької громади», «Шевченкового Братства», рідновірських громад України відновлена автентична, праведна жовто-блакитна ієрархічна порядковість. В них «Сонце-правда» ожила. Рух за повернення рідного у всьому просторі культури, набирає прихильників і, отже, свято «Дня прапора» в перевернутому зло-діячами вигляді не буде викликати одностайної підтримки, а лише дезгармонізуючи суспільні стосунки, набиратиме хворобливих негативізмів. Спиратись на історичний факт підняття синьо-жовтого прапора над Київрадою як акт стихійного волевиявлення варто з національно-історичним достеменним його розумінням, подальшим напруженням цієї волі – поширенням правди про філософсько-сакральне, бінарне значення кольорів їх поєднання, а також набуття критичної маси поінформованості суспільства та готовності його волі вже в поверненні до справедливості.

«Світом правлять не слова та закони, а знаки та символи» – так утверджував Конфуцій.

Вважаємо, що Україна як могутня, самодостатня держава розквітне лише з реабілітацією, поверненням, узаконенням та освяченням усенародним ритуалом своїх прадавніх, правдивих, рідних символів! – таке ірраціональне твердження, бо «В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ»!, – і символи, додам до формули буття України, виведеної нашим духовним Батьком Т.Шевченком.

Тож треба визнати, що за тисячолітню тяглість своєї історії відбулося стирання з нашої пам'яті автентичних, природних світоуявлень. Але, як писав ще один український геній І.Франко:

«Пам'ятайте, мої други, ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу усім гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства» («Сотворення світу». Вінніпег. Ман. Коштом Івана Сірка. 1918р.).

Є заперечення?

 

Теги:

Схожі статті

  • 03.03.2016
    6066

    Найдавніші знаки-символи в Україні
    Основоположник Відродження Рідної Віри професор

    ...
  • 24.06.2016
    1059

    У міфологічній моделі світу віддавна простежу­ється визначення Вирію - першоземлі Богів, де

    ...

Медіа