Старовавілонський переказ про сотворіння світу був написаний на семи табличках, звідси і сім днів тижня. Уже в трипільській культурі на українських землях існував 7-денний тиждень, який був поширений серед усіх пеласгів аж до Малої Азії, а також у єгипетських жерців. Щоправда, у деяких народів (греки, римляни) були спроби впровадження 5-ти, 6-ти, 8-ми, 10-ти, і навіть 20-денного тижня, але зрештою вони повернулися до природного 7-денного тижня.

За сім днів відбувається збільшення фази місяця від тоненького серпа (Молодика) до першої чверті; ще за сім днів – від першої чверті до повного місяця (Повні); ще за сім – зменшення до останньої чверті; і нарешті ще за сім днів місяць “старіє” зовсім. Цей процес відбувається за 28 діб, тобто це видимий для людини біг часу, хоча астрономічно повна зміна фаз місяця відбувається за 29,53 доби.

Семиденний тиждень добре узгоджується з психофізичними ритмами людського організму. Відомо, що магнітні поля Сонця, Місяця, Землі, як і інших планет, змінюються залежно від їхнього положення в просторі. А зміна магнітного поля одного тіла завжди викликає зміну магнітного поля самого середовища. Тому спостерігаються зміни в життєдіяльності людей, тварин, рослин: змінюється самопочуття, настрій, активність, підвищується чи знижується тиск тощо.

Тиждень на стародавніх малюнках зображали у вигляді семипроменевої зірки. Число сім стало священним: це 7 кольорів веселки, 7 чудес світу, 7 нот, 7 струн на лірі Орфея.

Вже пеласги помітили, що на небосхилі, крім нерухомих сузір’їв, є 7 зірок, які рухаються (“блукають”) по небу. Ці зірки обожнювалися, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровительству є Сонце. Далі на кожну годину дня впливають планети в такому порядку: 2 год.– Венера, 3 год.– Меркурій, 4 год.– Місяць, 5 год.– Сатурн, 6 год.– Юпітер, 7 год.– Марс. Далі повторюється в тому ж порядку: 8 год.– Сонце, 9 год.– Венера і т.д. Доба неділі закінчується годиною Меркурія (24 год.). Отже, понеділок починається годиною Місяця, тому він присвячений Місяцю. Так кожен день отримав свого покровителя-охоронця.

Розглянемо ж дні тижня з їхніми планетами-охоронцями, як їх уявляли наші предки.

Неділя. Якщо місяць ділиться на чотири тижні (символічно це хрест, свастика-сварга), то кожному сектору відповідає 7 днів, і саме на сьомий день – неділю – припадає зміна магнітного поля. Тому в усіх стародавніх народів у цей день не прийнято було робити якусь справу, бо всяке діло було б невдалим – адже природна енергетика в цей час перебуває в дуже напруженому стані (Микола Ткач).

Неділя йде під знаком Сонця. Як писав Олександр Потебня, богиня Неділя користувалася великою пошаною в українців. її уявляли в образі дівчини-красуні з довгим золотавим волоссям – це Сонячна панна, донька Святої П’ятниці (або Богині Роду – Баби Яги) . Вірили, що людина, яка народилася в неділю, буде щаслива, гарна, здорова. Волхви могли, знаючи точно годину народження дитини, передбачити її вдачу, пророкувати її майбутнє.

Ці символи знаходимо серед найстародавніших орнаментів пеласгів, трипільців, троянців, скіфів. Сварга (санскр. svarga) означає “вхід у небо”.

ПОНЕДІЛОК. Присвячений Місяцю, який розпочинає цей день. Місяць уявляли світловолосим юнаком, струнким, блідолицим. Оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, він вважається непостійним і тому починати щось важливе у понеділок не наважувалися, бо буде невдача. Досі існують приказки: “Понеділок – важкий день”. “У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай”. Понеділок – це чоловічий день.

Вівторок. Планета-охоронець – Марс (Арес). Вівторок в українців завжди вважався легким днем, щасливим. Назву свою отримав від “вторий” – другий день тижня. Це чоловічий день. Праукраїнська назва планети Арес або Арей – захисник воїнів.

Середа, або, як казали в давнину, “третійник” знаходиться в середині тижня. їй покровительствує Меркурій (Єремис), який вважався посланцем богів, захисником мандрівників, торгівлі, мистецтва тощо. За давньоукраїнськими звичаями цей день присвячувався Богині Дані або Любаві. Цей день жіночий. Робили все на городі, в хаті, прали, ткали, шили.

Четвер розпочинається годиною Юпітера – найбільшої планети Сонячної системи. У всіх слов’ян це був день Перуна і Дажбога. Саме в четвер їм приносили жертви біля священних дубів, мужчини-воїни просили охоронити в бою, дати силу, відвагу, чоловічу снагу. Назва дня від “четвертий”. У цей день також роблять усе, і навіть застерігають від безділля або надмірних веселощів: “Хто в четвер скаче, той у п’ятницю плаче”. Але всі четверги, почиваючи від Чистого четверга (перед Великоднем), вважалися несприятливими для виїзду в дорогу або для початку якогось діла, жінки не робили зачинок для прядіння чи ткацтва, це краще робити в жіночі дні, Не можна у будь-який четвер виварювати білизну, виймати сажу з печі. Зате останній четвер місяця сприятливий для лікування дітей, особливо від переполоху. Добре допомагає в цей день і лікування дорослих.

П’ятниця названа від “п’ятий”. їй покровительствує Венера (Афродіта). Це цілком жіночий день. У слов’ян він пов’язаний зі Святою П’ятницею, яку надзвичайно шанують українці, бо вона є покровителькою шлюбу, богинею Роду, хранителькою домашнього вогнища. Уявляють її літньою жінкою, її зображують на іконах, які чіпляють біля криниці. Кожна п’ятниця є поминальним днем, коли згадують своїх покійних родичів. Тому в п’ятницю не можна працювати голкою, ножицями, веретеном, щоб не проколоти душі померлих.

Богині П’ятниці була тотожна в сиву давнину Баба Яга, яку шанували українці, проте за останні кілька століть її образ набув дещо негативного чи страшного вигляду, хоча в усіх казках вона завжди допомагає героєві , котрий виявився сміливим і не злякався її. За дослідженнями Олександра Потебні та інших фольклористів Баба Яга є родоначальницею, предкинею – саме такою вона була в трипільців. її попередницями були богині Дана і Мокоша.

Субота – жіночий день, її захисником с Сатурн (або Кронос), який вважається Богом Часу, охоронцем посівів, плодючості. Багато дослідників сходяться на тому, що назва цього дня походить від вавілонського “шаббат” – спокій. Вавілоняни в цей день не займалися справами, а молилися. Є гіпотези й про те, що назва Київської фортеці Самбатас також має це ж значення і розуміти його слід як близьке до старослов’янського “со+битіє”,– тобто “буття (моління) разом”, оскільки в цей день наші предки також вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з Богом.

Тиждень у церковно-слов’янській мові називався сідмицею, так він зветься і донині в церковних православних календарях.

Назви днів тижня за їхніми порядковими числами збереглися у всіх слов’янських народів. Назва неділя, що означає неробочий день, збереглася у всіх слов’ян, крім великоросів, які неділею називають увесь семиденний тиждень, а воскресеньем (за аналогією до свята Великодня – Воскресіння Христа) називають кожну неділю року (52 дні на рік).

Кожному дню тижня відповідає свій колір. На жаль, в різних джерелах немає однакової кольорової гами тижня. Подаємо найбільш популярні в Україні: неділя – золотий, жовтогарячий; понеділок – срібно-зеленавий, світло-фіолетовий, вівторок – малиновий; середа – синій; четвер – темно-червоний, багряний; п’ятниця – світло-жовтий; субота – зелений, темно-фіолетовий. Цю символіку кольорів використовували щодня, оскільки вона несе відповідну до дня тижня енергетику. Але різнобій у визначенні цих кольорів пояснюється неоднаковим сприйняттям кольору різними людьми.

МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

Поділ року на місяці зафіксований археологічними знахідками в Україні. Більшість стародавніх календарів зображалися навколо глиняних глечиків у вигляді своєрідних орнаментів із 12 або 13 прямокутних рамок, що мають різні малюнки, які означають ті чи інші сезонні роботи, або фази місяця. Так, наприклад, на одній скіфській чарочці зображено 12 півмісяців у різних фазах. Найбільше календарів знайдено при розкопках поселень черняхівської культури.

Одвічною проблемою будь-якого календаря є те, що число діб в астрономічному календарі не ціле, а дробове. Місяць складається з 29,53059 доби. Помноживши це число на 12 місяців, отримаємо 354,36706 доби за рік. Але ж астрономічний рік має 365 днів. Куди ж подіти цю різницю? Відомо, що певний час в Україні існували 13-місячні роки, які чергувалися з І2-місячними.

Перший в Україні календар створив засновник давньо-арійської віри Рама (V тис. до н.е.) , який за найдавнішими хроніками був вихідцем із лісів Скіфії (за Едуардом Шюре). Це він відкрив багатьом народам світу знаки Зодії, якими ми користуємось і досі. Цікаво, що цими знаками Рама передав свою власну долю й історію свого народу. Ось як її прочитав Фабр Д’Оливе: рік починається з Овна, який зображується з повернутою назад головою – це сам Рама, який залишає рідний край, виводячи плем’я на нові землі, він оглядається востаннє на свою батьківщину. Бик (Телець) перетинає Рамі дорогу, але потрапляє в болото, яке його засмоктує, тому він падає на коліна – це переможені Рамою кельти. Близнюки означають братання – союз Рами з туранцями. Рак – це відпочинок Рами після боїв, його медитація, заглиблення в самого себе. Лев – наступні бої з ворогами. Крилата Діва – перемога. Терези – рівність між переможцями і переможеними. Скорпіон – повстання і зрада. Стрілець – помста над зрадниками. І лише три знаки – Козерог, Водолій, Риба – належать до внутрішньої суті Рами. Досі жоден астроном чи міфолог навіть приблизно не розгадав цих таємничих знаків, які найбільше шанують усі індоєвропейські народи.

Усі знаки Зодії означають сходинки, які треба пройти людській душі, щоб досягнути найвищого посвячення.

У 13-місячному році праукраїнців був ще знак Змієносця, який розпочинався ЗО листопада і закінчувався 18 грудня, а далі йшов Стрілець. Слід зауважити, що сучасний поділ екліптики на 12 знаків є досить умовним: кожному місяцю відведено 30° річного кола. Хоча межі впливу кожного сузір’я зовсім не однакові: наприклад, Скорпіон має найменший час впливу (8 днів), а Діва – найбільший (44 дні). Крім того, частина сузір’я Скорпіона розміщена майже паралельно з сузір’ям Змієносця. Чи не тому серед людей, котрі вважають себе Скорпіонами, існує найбільша різноманітність типів і характерів: від жорстоких, хижих до вразливих і беззахисних або закомплексованих осіб, які нібито самі себе “жалять своєю ж отрутою”.

Поділ року на тринадцять різних за часом місяців існував, крім слов’ян, і в інших народів. Кількість днів у місяці залежала від зовнішніх природних ознак: фази місяця, проходження Сонцем того чи іншого сузір’я тощо. Кожен місяць починався з Молодика, тому не завжди сучасні числа відповідають тому розташуванню небесних світил, яким керувалися в давні часи.

Хоча ми не завжди можемо дослідити й точно визначити час настання цих періодів, проте мусимо зберегти все, що можливо: стародавні назви знаків Зодії, сузір’їв та окремих планет. Наші пращури, користуючись давніми календарями, пов’язували виконання тих чи інших господарських робіт, вживання конкретних ліків з певними знаками Зодіаку. Тому стародавні назви допоможуть з часом зрозуміти стародавні календарі й пов’язані з ними справи.

У кожній місцевості, вірогідно, існували свої народні назви Зодії. Вони ще чекають на сумлінного збирача і дослідника. Зодіак у житті стародавніх мешканців нашої землі займав значно більше місця, ніж це прийнято було думати раніше. Археологи підтверджують це знахідками із зображенням різних знаків Зодії.

Наша Україна успадкувала від індоєвропейської цивілізації знак Бика (Тельця). Чи не тому саме в цього знаку збереглося найбільше назв, даних сузір’ю нашим народом. Це сузір’я (назване астрономами – Плеяди), складається з семи зірок, скупчених так, неначе курчата навколо квочки, – звідси народна назва Квочка, Курочка, Квочка з курчатами. Назва Баби, або Баби-звізди ідентична розумінню Плеяд як групи жінок, яке відоме в багатьох інших народів світу.

Чимало можуть розказати нам назви знаків Зодіаку та пов’язані з ними назви понять, що стосуються нашої історії й культури. От, приміром, Іоаникій Галятовський

Змієносець в народі нині змішується зі Скорпіоном.

В усіх слов’янських народів, крім росіян, збереглися нині прадавні назви місяців. Росіяни ж запозичили їх у римлян. Розглянемо деякі назви місяців, котрі існували в різних куточках України.

Березень. Інші назви: березоль, березозорь, сочень, соковик, протальник, “з гір потоки”, заграйярочки, капельник. У слов’ян переважає походження назви цього місяця від берези. Біла береза в цей час уже дає сік. Михайло Максимович записав назву цього місяця як “мі-сяць-чернець” і пояснив, що в народі вважають таким тільки той місяць, який народжується й сходить у Великий піст. Проте таке пояснення не зовсім задовольняє. Існує приказка: “Як буде місяць-чернець, то буде й світу кінець”. Значення її значно глибше – народ вклав у цей вислів стародавні астрономічні знання, пов’язані з сонячним затемненням, коли Місяць, закриваючи Сонце, стає чорним. Астрономи підтверджують вірогідність глобальних природних катаклізмів саме в момент збігу весняного рівнодення і затемнення Сонця. Такі збіги відбуваються кожні: 532, 1596, 7980, 9576 років. Причому найбільші природні катастрофи відбуваються саме в 7980-річні й 9576-річні періоди: таким був катаклізм рубежа палеоліту й мезоліту .

На думку Миколи Чмихова Зодіак виник як спосіб виживання людства: уміння розрахувати й передбачити час настання стихійного лиха вселяє віру в можливість такого виживання. Глобальні катастрофи найчастіше відбуваються тоді, коли найбільше порушується екологічна рівновага в природі. Проте після кожного космічного катаклізму людство вступає в нову епоху свого відродження, встановлюється природна рівновага, збагачується знання людства на новому, вищому ступені розвитку.

Квітень. Інші назви: цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо – всі назви походять від тонкої спостережливості наших пращурів, їхньої любові до природи. Квітень – це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

Травень. Майже у всіх слов’ян цей місяць названий від “трави”. Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик тощо. У деяких районах Росії він ще має назву мур (від “мурава” – трава) . В українців є й назва май, проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов’янського: “май” означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. Римляни ж запозичили цю назву в аборигенів завойованої країни: нащадків пе-ласгів та етрусків, і так само, як і вони, вшановували богиню Майю. На честь богині Майї, яка вважалася матір’ю природи, влаштовували свята й інші нащадки арійців – індійці. Отже, це одна з найдавніших традицій і назв.

Червень. Має назви: кресник, червець, ізок, гнилець. “Кресник” означає літній сонцеворот. Походить це слово від “кресати” вогонь, тобто запалювати купальське вогнище. Іноді мовознавці пояснюють назву червень від назви личинки з якої в минулому виготовляли червону фарбу. Але більш переконливими і правдоподібними є пояснення назви від достигання ягід, плодів, квітів, які в цей час червоніють.

Липень. Інші назви: липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх. Назва прозора – в цей час цвіте липа, збирають липовий цвіт, який є цілющими ліками від застуди та інших хвороб. Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явищ.

Серпень. Майже у всіх слов’ян назви цього місяця пов’язані зі жнивами, серпами (у білорусів – “жнивень”). Інші народні українські назви: копень, гедзень, хлібочол, жнивець, спасівець. У росіян його називають “прибериха-припасиха”.

Вересень. Означає “вересовий місяць”, тобто час збирання вересового меду та винограду. Інші давньоукраїнські назви: сівень, вереснець, ревун, “бабине літо”.

Жовтень. Місяць жовтого листя. Інші назви: падзерник, костричник, весільних, зазимник. У цей час починають м’яти льон, коноплі, справляють весілля.

Листопад. Прозора загальнослов’янська назва, пов’язана з опаданням листя з дерев. Ще звався падолистом, напівзимником. Назва листопада “братчин” вірогідно пов’язана з язичницькими братчинами, які присвячувалися мисливським святам.

Грудень. Названий від мерзлих грудок землі, що іноді серед дослідників викликає сумнів. Проте в літописі знаходимо пояснення: “поидоша на колвхъ, а по грудну пути, бо тогда місяць грудень”. Інші назви: хмурень, мочавець, андрієць (християнське), солоноворот. У цьому місяці сонце “повертає на літо”, тобто дні починають збільшуватися.

Січень. Інші назви: тріскун, сніговик, льодовик, про-синець. Остання назва за деякими версіями означає “просити в Богів добра”, бо в цей час випадають різдвяні свята. Однак це не відповідає дійсності, оскільки в січні різдвяні свята стали відзначати лише в XX ст. В січні сікли ліс, готували ділянки під поля. Інша гіпотеза – від “мороз січе”.

Лютий. Названий від лютих морозів, лютих вовків, які в цей час найбільше голодують. Інші народні назви: крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник. Остання назва від свята Стрітення (Громниця), коли за народними повір’ями Зима зустрічається з Весною.

Отже, як бачимо, усі назви місяців передають одвічний зв’язок українців з природою, сезонною працею хліборобів.

СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

Праукраїнський рік складається з чотирьох сонячних фаз, які нині уявляються у вигляді чотирьох пір року. Астрономічні фази сонячного року виглядають приблизно так:

  1. Весняне рівнодення – 20, 21 березня.
  2. Літнє сонцестояння – 21, 22 червня.
  3. Осіннє рівнодення – 22, 23 вересня.
  4. Зимове сонцестояння – 21, 22 грудня.

Графічно це завжди зображалося у вигляді кола, розділеного навхрест на чотири сектори.

Сонце “робить повний круг на небі” (тобто проходить через усі сузір’я Зодії) за 365, 256360 доби. Це мас назву зоряного року. Тривалість нашого календарного року 365 або 366 днів. Але за рік Сонце не закінчує свого шляху по Зодіях на 50,2 секунди. Тому за кожні 72 роки точка весни переміщується приблизно на 1°. За 2156 років це складатиме близько одного знака Зодії (або ЗО0)1.

В якому сузір’ї перебуває точка весняного рівнодення, те сузір’я впливає на всю епоху і дає їй назву. Нині точка весняного рівнодення перебуває в сузір’ї Риб, тому ми звемо нашу епоху епохою Риби. Ось звідки на наших стародавніх писанках зображення рибок, або ще давніші малюнки баранчиків (знак Овна) . Тепер наша Земля входить в епоху Водолія, яка настане, близько 2176 р. Хоча деякі астрологи вираховують настання її значно раніше. За 25870 років точка весни переходить через усі сузір’я і починає нове коло.

Планета, яка впливає на перший день року, матиме вплив на весь рік, і тому кожен рік іде під знаком цієї планети.

Наші предки за цими знаками могли передбачати, яким буде рік. Вважалося, що рік Сонця – сухий, теплий, врожайний. Рік Місяця – мокрий і холодний. Рік Марса – сухий, спекотний, з громами, пожежами. Рік Меркурія – холодний, сухий, рідко буває врожайним. Рік Юпітера – вологий, особливо навесні й восени, але багатий на врожай. Рік Венери – туманний і холодний, але літо тепле. Рік Сатурна – холодний, неврожайний, з великими повенями.

Щоб правильно вирахувати день весняного рівнодення, слід знати, що за кожні 400 років точка весни зміщується на 1,6954 доби, тому ця дата коливається від 18 до 21 березня. Точки весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння можуть бути різними в різних регіонах.

Найбільш визначальним святом Сонячного року є Великдень, який випадає в різні числа, тобто є “рухомим” святом. Через кожні 532 роки дати Великодня повторюються. Цей період зветься “великим індиктионом”, який прийнято було відраховувати від початку Візантійської ери. Отже, ми й досі користуємось системою скіфа Діонісія Малого, який добув цю цифру множенням 19 на 28. Нинішній 15-ий індиктион почався в 1941 р.

ЗОРЯНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАУКРАЇНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ

Наші предки вже за трипільської доби могли з великою точністю визначати весняне рівнодення, спостерігаючи за Сонцем, Місяцем, зірками, уміли розрізняти нерухомі

планети і планети, які рухаються по небосхилу, знали Зодії, мали астрономічні обсерваторії й складали календарі.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменевий хрест, або зірка, зображення якого є на кожній апсиді Софійського собору в Києві. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній з чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

Якщо рік уявляти у вигляді кола, то вгорі його буде Різдвяний цикл (Коляда); провівши від нього вертикаль, ми позначимо літній Купальський цикл; по горизонталі – весняний Великодній цикл і осіннє велике Свято Врожаю, яке наші предки-язичники присвячували Світовиду (див. далі “Коло Свароже”).

На цей графічний хрест накладемо ще один косий хрест, щоб утворилась восьмипроменева зірка: так ми позначимо інші симетричні свята. Це весняно-зимовий Колодій (Масляна) і літньо-осінні Боги-Спаси, весняно-літній Зільник (Трійця) і осінньо-зимова Калита.

Кожне з цих свят має свої контрасти: якщо Великдень символізує пробудження матінки-Землі від зимового сну, то осінні свята (під впливом християнства перенесені на Покрову) символізують початок зимового сну Землі, після якого йдуть свята, що замикають осінній хліборобський цикл. Після листопадової Повні люди вже не сміли копати землю, брати глину, не прали білизну в річці, щоб не турбувати землю і воду, бо це могло в майбутньому зашкодити нивам (християни вже орієнтувалися на свято Введення – 21 листопада). Про те, що це були найдавніші космічні знання, маємо достатньо переконливих свідчень. З втратою та ігноруванням цих глибинних надбань народу ми лише за одне століття катастрофічно порушили екологічну рівновагу в природі.

Між великими зоряними святами було ще багато менших, які також мали свої обряди. Іноді одне й те ж божество вшановувалось кілька разів на рік, залежно від початку чи кінця сезону і пов’язаною з ним працею. Так, наприклад, І свято Волоса (моління про худобу), II свято Волоса (освячення худоби перед вигоном на пасовище), Ill свято Волоса (вигін на пасовище і принесення жертв богу Волосу) – всі три ритуали здійснювалися навесні і взимку. Перуна вшановували в Чистий четвер (перед Великоднем) і 20 липня (християнський Ілля); Ладу Малу святкували на Коляду, Ладу Велику – після Великодня (22 квітня).

Обряди кожного з цих свят ще малодосліджені.

Всі сузір’я українського неба обожнювалися. Батьком всіх Зодій був Сварог. Вважають, що він Бог ковальства, землеробства, шлюбу. Це він викував золотий плуг для скіфів. В досварожу еру (кам’яний вік), на думку деяких вчених у слов’ян був груповий шлюб. Ось як описує літописець епоху Сварога: “...в час царювання його упали кліщі з неба. І стали кувати оружжя..., закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо перелюбство чинить – він повелівав скарати, за що прозвали його богом Сварогом”.

Тут маємо пізнішу народну етимологію цього імені, літописець уже не розумів значення Сварога, знаком якого є сварга, що означає “вхід у небо”. Це був ключ до таємниць небесної Зодії. Зображення сварги є на стінах Софійського собору в Києві. Слово “зварганити”, яке нині набуло негативного значення, означало колись “створити”. І це ще раз узгоджується зі святом Різдва (створення, народження світу), яке відзначається близько 24 грудня (День Сварога).

У цей день приноситься 12 жертв кожній Зодії, це дари, що мали умилостивити всіх богів на майбутній рік. Звідси й ритуальні 12 страв, які ми й досі готуємо на Різдво.

За прадавніми легендами світотворення мало три періоди: народження зоряних галактик, народження Місяця і народження Води. Християнська церква протягом цілого тисячоліття намагалася надати цим звичаям християнського вигляду, бо викорінити їх було неможливо. Тому ми нині за пізнішою церковною термінологією повинні розгледіти ті предковічні знання, що дійшли до нас у пам’яті народу. Як бачимо, світотворення триває 12 священних ночей. Кожна ніч символізує одну космічну епоху, яка тривала 1000 років. В день народження Місяця, відбувається ритуал ходіння з плугом, засівання. За описами Геродота культ Золотого Плуга з’явився у скіфів близько 1500 р. до н.е. (можливо, раніше). Нині ми забули значення цього ритуалу, проте (диво-дивне!) – ще й досі по українських селах на Новий рік кладуть під святковий стіл якщо не плуг, то леміш від нього.

Шанування Місяця в українській землі відоме з IV тисячоліття до н.е. Його не могли викорінити ні християнські церковники, ні войовничі атеїсти XX ст.: перші воювали з колядками та щедрівками як з “поганськими” звичаями, другі – як з “опіумом для народу”. Ще в XV ст. у Києві існували заборонені церквою “Лунники” – рукописи про ворожіння за поверхнею Місяця. Але й донині Місяць – одне з головних божеств стародавніх колядок, які ми ще виконуємо.

Водосвяття – День головної Богині пеласгів Дани (або Лелі), яка символізувала Воду: росу, дощ, річки, криниці. Дана – мати, що дає початок всьому живому. В цей день сама природа святить воду і дає її людям як ліки від усяких недуг. Дану уявляли у вигляді юної прекрасної діви і водночас – жінки-матері, дружини Сонця. їй присвячували день п’ятницю. Тому пізніше вона стала вшановуватися як Параскева-П’ятниця. її образи вішали над криницями. Символом Дани є дерево липа. Скульптури Дани збереглися до наших днів, а її культ сягає доіндо-європейських глибин. За православним українським календарем свято Дани перетворилося в Богоявления і Хрещення Ісуса Христа, або, як кажуть в народі, Йордань (назване так за біблійними легендами), а його відзначення відстає від справжнього на 13 днів.

У ці 12 днів для українців відкривається небесна брама Сварога, тому всі моління, побажання добробуту, здоров’я, щастя будуть почуті Богами. Влітку такою ж кульмінаційною точкою природи є Купайло – шлюб землі й неба. У цю ніч земля дарує людям цілюще зілля; вогонь парус юнаків та дівчат; вода омиває тіла й душі. Недарма наші предки вірили в немислимі чудеса, які дає в цю ніч природа.

Чарівного цвіту папороті нині, напевно, вже не шукають, адже матеріалістична наука категорично відкидає подібні “небилиці”. Та чи все ми знаємо про надзвичайні стани природи? Саме в ніч на Купала, коли відбувається зміна полярності землі, можливий миттєвий спалах, особливо, якщо буде грім та блискавка. Проте, ці природні явища ще маловивчені.

Ярила (Сонце) теж вшановували кілька разів: навесні – Народження Сонця, в червні – Похорон Ярила (спалення солом’яного опудала, коли енергія Сонця досягає найвищої сили) і в грудні – Калита, коли сонячна енергія найслабша. Випікання ритуального хліба Калити у вигляді Сонця, кусання її означало прилучення до божества, надію на нову зустріч з Весняним Сонцем. Взимку “сонце заходить, а Калита сходить” – кажуть українці. Закінчується ж ритуал кусання Калити такою примовкою, або піснею: “Калита, Калита, солодка була. Як ми її з’їли – до Сонця полетіли!”

Отож ми повсякчас переконуємось, що праукраїнці мали неабиякі астрономічні знання ще в III тисячолітті до н.е., тобто за трипільської цивілізації, якщо змогли так тонко відчувати космічні зміни в природі і жити в злагоді з нею. Волхви вміли за зіркою, під якою народилася дитина, визначати її майбутню вдачу: якщо це Арей, то “тяжела бити нравом, яра же и гневлива, и дерза во бранех”, а якщо це Лада, то “сластолюбива предглаголють бити и удобна на блудное смешение” – так писалося в стародавніх астрологічних книгах “ЗвЪздочетецъ”, “Рожденник” та інших.

З індоєвропейських глибин дійшло до нас уявлення про душу, яка є іскрою небесного вогню, або зіркою, котру Бог запалює при народженні немовляти і гасить її разом зі смертю людини. Віра в зірки донині побутує в Україні: “народився під щасливою зіркою” – кажуть про тих, кому таланить у житті, задумують бажання під пролітаючою зорею.

Тому зірки завжди поєднані з Рожаницями – кожна людина при народженні отримує свою зірку-рожаницю, на Свят-вечір сідають до столу тільки після появи на небі Зорі (Венери).

У наших прародичів – стародавніх литовців було повір’я, що при народженні дитини Богиня Верпея (Пряля) починає прясти нитку її життя, прив’язавши початок нитки до зірки, а коли людина вмирає, Богиня перерізує цю нитку, тоді зірка падає. У всіх індоєвропейських народів є вираз “нитка життя”.

Встановити забуті свята і ритуали нині – нелегка справа, адже минула тисяча років насильницького винищення народної пам’яті. Дещо вдалося зберегти, зібрати, зрозуміти сутність обрядів, але важче встановити точне датування праукраїнських свят. Подаємо спробу реконструкції народовірського календаря, наскільки це видалось можливим зробити на основі збережених матеріалів.

Отже, юліанський календар нині не відповідає космічному стану небесних світил. Тому для встановлення дат язичницького праукраїнського календаря користуємось григоріанським стилем, переносячи механічно дату зафіксованого свята (наприклад з XIX ст.), але враховуючи при цьому фази місяця і сонця, якщо ці свята пов’язані з ними (напр. Великдень, Коляда та ін.). 

Теги:

Схожі статті

 

Медіа