Хатній розпис – один з видів традиційного народного мистецтва. Датувати початок цієї творчості важко, адже до ХІХ століття вона майже не фіксувалася і не збиралася. Свій розквіт (як галузь мистецтва) стінопис отримав лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

rozpus1

Існує думка, що давніше українські селянки свою любов до барвистості виявляли у візерунках килимів, квітчастих тканих кроснах, вишитих сорочках, розмальованих писанках, у посуді тощо. А пізніше, коли ця творчість почала вимирати, жінки стали любов ту проектувати на розмальовування хат.

rozpus1

Ця теорія ідеально аргументує локальні місця розмалювання хат:

Простір, що до того оздоблювався вишиваними рушниками – над вікнами, понад дверима, на покуті над образами. Композиційно ці мальованки імітують орнаменти, що зображені або зіткані на рушнику (частіше за все це пізні мотиви – кінця ХІХ і початку ХХ століття); cтіни над ліжком, де висіли кольорові ткані килими.

rozpus1

На Лівобережній Україні таке малювання трапляється не лише над постіллю – його можна побачити і на стіні в сінях, і в коморі;

rozpus1

Поверхні печі раніше відзначалися мальованими чи рельєфними глиняними кахлями.

rozpus1

Інші дослідники припускають, що поштовхом до зародження хатнього розпису є втручання західного стилю модерн в українську периферію. Наприкінці ХІХ століття стали популярними шпалери в хатах заможних селян; саме їх імітували у своїй розписній творчості господині. Проте в українській традиції немає такого фактору, як калькування, тому майстрині намагалися не просто змалювати узори, а створити своє враження від них (а це вже виходило крізь призму традиційних орнаментів). Таким малюванням деколи розписують усі стіни в хаті, хоча частіше зустрічається лише одна стіна або ж її частина (біля покуття, над вікном). Використовується переважно орнаментальний фрагмент, яким заповнюється вся поверхня.

rozpus1

Фольклористичні записи з сіл Поділля свідчать, що на початку ХVIII століття було не до розписів, бо “у людей було багато роботи. Ніколи було і побілити хату… Тільки після панщини, коли стало легше жити, почали розписувати хати”. Отже, ймовірніше, практика розпису хат у селах Поділля, Уманщини та Лівобережної України з’явилася в кінці ХVIII століття.

Одним з цікавих фактів є те, що авторами настінних орнаментів виступали молоді жінки та дівчата на виданні. Якщо зіставити цю інформацію з рослинною символікою малюнків, то можна припустити, що причинами їх створення є інстинктивна потреба приєднатися до духовного досвіду народу. Логічний ланцюг такий: пишучи квіти, листочки, дерева ми намагаємося виразити свою єдність з природою; слово “прикрашати” в селян мало дещо інше, обрядове значення (вони умовно оживляли предмет, визволяли його внутрішні властивості поєднання людської та природної сутностей; прикрашена лялька – жива лялька, прикрашена ялинка – жива ялинка). Таким чином розписана хата набувала живих властивостей і ототожнювалась з розквітаючою природою. Звідси і духовне єднання.

rozpus1

Основним орнаментально-мотивним образом як рушників, витинанок, весільних скринь, (сучасних платтів!), писанок, так і настінного розпису є дерево життя, в народі – “вазон”. Він є уявленням про світотворення, народження, зростання. Цей “вазон” є сакральним мотивом. Він вбирає у себе безліч знаків та символів, починаючи від геометричних (хрест, коло) і закінчуючи фігурними (птах, людина).

rozpus1

Змалювання віночка, “вазона”-віночка з парними птахами чи з квіткою всередині, з птахами і хлібним колоссям за своїм значенням схильне до шлюбної тематики, проте деколи може знаменувати лише прихід весни (так само, як і у весняних піснях присутні шлюбні мотиви).

rozpus1

Світове дерево, намальоване на тиловій чи боковій стіні хати, розповідає про те, що в родині є дівчина на виданні. Отже, панянка вже досягла шлюбного віку і вже готова до початку нового життя.

rozpus1

Подекуди також зустрічається малювання стелі. Зображеним може бути повторюваний одиничний геометричний мотив у тій частині стелі, що над столом, або ж якусь частину розписують за схемою, яка подібна до відтворення килима.

rozpus1

Селянські настінні розписи – це мова. Мова, яка має власні образно-знакові фактори, що у своїй основі з’єднані з вербальними компонентами. У цих змалюваннях переважає оптимістичний момент: рослинне зростання, наділення живими характеристиками хати, весільно-шлюбні згадування задля продовження роду, єдність людських і природних начал.

Цій майстерності не було потреби вчитися. Селянки писали душею, своїм народним поглядом. Вони й не думали, що їх творчістю хтось зацікавиться, що їх мальованки будуть центром досліджень. Це було звичайне сільське життя, яке просто вирило традиціями, суб’єктами яких і ставали ці молоді панночки.

Теги:
Джерело: http://www.uaua.world/6841/

Схожі статті

  • 13.12.2016
    1852

    Споконвічно хата для наших пращурів була святинею. В її лоні людина народжувалась, в її лоні —

    ...
  • 23.11.2016
    1067

    А прадідівська хата, що мала від отаких дарунків повнитися хлібом (бо що даєш, то і тобі

    ...

Медіа