А прадідівська хата, що мала від отаких дарунків повнитися хлібом (бо що даєш, то і тобі вертається) теж має свою історію.

По-перше, її не будували де-небудь, а вибирали під неї щасливе місце. Для цього, теж найпорядніша у роді жінка, вдягнувшись по-святковому, підкрившись рушником (він виконував у наших прабабусь і роль хустки), лягала правим боком на землю і дослухалась: бо хата і земля — то жіночого роду, значить жінці найшвидше уповідають свою таїну. Робилося це, коли місяць був уповні, зі сходом сонця:

— Сонце, світи, місяцю, заходи — мому роду на нову господу, — проказувала.

Як чула, що земля мовби ворушиться під нею, значить — гаразд, ні — ні...

Були і інші способи перевірки: брали мурашник і переносили купину на те місце, де планували будівництво. Якщо мурашник розростався — то добре, ні— ні. По кутах в посудину лляли воду: якщо за ніч прибула хоч трішечки — знак хороший, зменшилась чи на місці — будівництва там не робили.

Місце вибрано, можна зводити будівлю. Зведення будівлі — то було надзвичайно значущою подією і починалася вона дуже святково. Закладати першу підвалину сходилися чотири жінки із чотирьох кутів і святили місце:

— Би хліб родив!
— Би Бог благословив!
— Би падіж не була!
— Би вповні си тримало!

Кидали полин, зерно, дукати. Зерно — на достаток, полин — би злі духи до хати не пхали, дукати — би не переводилися гроші. Ішли відтак з відрами до чотирьох криниць і лили води, би сльозами в хаті господарі не вмивалися, би добро у господу йшло, як з води. 

Домашні виходили до цих жінок з коритцем, в якому розчинялося на хліб, і в тім коритці їм мили ноги, витираючи новим рушником, приказуючи: «За зілля, за щастя, за благодать». Рушник чіпляли з чотирьох сторін, щоб Бог щастя присилав.

Хати будували дерев’яні, але сирого дерева на будівництво не нищили. На підвалину ішли старі родові дуби:

— Не гиргавка (пила) гарчит, а мошул (прадід померлий чи дід) сказали, би я тя рубав.

На пні палили свічку і накривали ширинькою, таким чином відпускаючи душу, бо наші предки вірили, що все Богом одухотворено, навіть деревина. І ось зруб готовий. Здіймають крокви. По бокових лягають насільники (зв'язані два кукурудзяні качани), ширинька: би завжди під повнився кукурудзою, а дівки довго в хаті не засиджувалися. Все те тесля забирав, коли ставав покривати покрівлю.

Хата будувалася обов’язково вікнами і дверима до сонця (півдня) — таким чином наші бабусі-прабабусі вручали сонечкові від свого дому ключі. Новосілля справлялося на новому місяці, бо оновлювалося життя. Спершу заходив господар з хлібиною, далі — господиня з відром води. Угледівши це, сусіди зносили, що могли на новосілля: кастрюлі, ночви, стільці...

Дві кімнати малися у будинку наших прабабусь, могла ще бути у сінях комірчина. Одна кімната з піччю — для повсякденного життя, інша — світлиця, і у ній нікому не дозволялося спати. Там мав право ночувати хіба що тільки мрець. То був своєрідний вівтар. В ній молилися, справляли весілля, коляду, свята... На східній стіні, від кута до кута, попід стелею, виструнчувалися образи. Під ними — довжелезний стіл, за яким мали уміщатися гості. Коло стола — ослони. У куті — скриня. Із східної і західної сторони — жердини. На них розвішаний празниковий одяг, за сволоком — сопілки..

Теги:

Схожі статті

 

Медіа