Впрацях арабських мандрівників Ал-Істахрі, Джайхані, Албалхі згадується легендарна земля, що знаходилась на території України під назвою Славія (на думку вчених землі Київщини, Чернігівщини) з рікою Славута.

Тож наші прадавні Предки могли називати Богиню-Праматір Славою і ім’я це могло мати неабиякі стосунки до походження етноніму слов'яни, які славили її та інших богів під час Богослужіння. Покровителями наших Пращурів вважалися лише ті Боги і Богині, які були рідними для народу по «крові тіла» (В.К.). А наші предки вірили в божественне народження русичів – дітей Бога Сварога, синів Перуна, Дажбожих онуків, а самі завжди для богів були славою Неба і Землі, Лісів і рік, криниць та джерел, птахів і звірів.

Богиня Слава народилася разом з славними русичами, з їх величчю на Богом даній благодатній тільки їм землі. А Слава буває доброю і не доброю. Вона, як доля тче нитку життя. Безвольного може загубити, сильного піднести на вершину буття. Там де сходило сонце у постійних молитвах та важкій праці, творчих пошуках знаходили наші славетні Предки свою Богиню і вона була з ними, бо ніхто на протязі тисячоліть не зможе виважити тої великої слави душі народу, адже орій життям і смертю плекав її, бо вона, як і він - його Слава. Колядки, щедрівки, колові танці, писанки, казки, легенди, веснянки - вся матеріальна культура з її забутими мудрецями, героями - то все Слава батьків, дідів. А вона надихала їх на працю, творчість, на ратні подвиги, звеличувала народ, який з світлою святістю ставився до пам’яті своїх предків (Діда – прадіда), завжди схилявся перед їхньою мудрістю, як перед світочами, посередниками між небом і землею. Звеличувала матерів, що народжують і виховують дітей вільними і щасливими. Приносила здоровий дух, що запалюється у здоровім тілі життям, торжеством сили розуму.

Орійцю потрібна слава, а щоб її здобути, треба працювати з найбільшим старанням і умінням, щоб завжди бути першим, нікому не завдати болю, не зловживати словом, знати собі ціну і не ганьбити іншого. Вони орали землю, розводили худобу, бджіл, птахів, ловили рибу, полювали дикого звіра. Славилися виготовленням човнів, долали на них моря і сягали землі інших народів, випалювали руду, виливали олово, обробляли золото, серебро, виготовляли знаряддя праці. Звеличені Світлом Дажбожим і самовідданою любов’ю до рідного краю через роки і вічність орійці ішли до творчої Слави, лише згодом, спокійний і тихий, трудолюбивий орій – хлібороб перетворився у хороброго і завзятого орія-ратая, почав кувати зброю та бойові обладунки.

Крилата Слава ніколи не покидала Орійця, як Сонце і Небо. Славила поетів, малярів, піснярів, гончарів, ковалів, вишивальниць, ткаль та людей іншого мистецтва, які творили світові шедеври, покривала військо, тому ніякі зайди неспроможні були осквернити його святині.

Тисячоліттями покривала і славила князів-воїнів, воїнів-співців авторів «Слова о полку Ігоревім», «Слова о погибелі землі Руської», невмирущих у віках славних кобзарів, лірників.

«Саме вона є нашою Українською Покровою, бо це вона укривала русичів-воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил. «Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу, і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі».В.К.) Чи всі українці знають, що йдучи у бій воїни вигукували не тюркське «Ура!», що означало (бий), а рідне і близьке слово «Слава!», яким прикликали Богиню Слави і Перемоги собі на поміч?

МАТИ-СЛАВА – ВІЩА ПТАХА

До появлення Велесової Книги ми нічого не знали про неї. Лише на стародавніх зображеннях, що дарували нам археологи, доводилось бачити казкову птаху з жіночим обличчям з золотою короною на голові.

Більше за будь-яких божеств згадується в Велесовій книзі Велика Богиня, наділена оріями найпоетичнішими образами: «То бо Матире Сва б’є крилами о боки свої обаполи, яких вогненним сяє світло до нас. І всяке перо і не красне (іншої барви): червоне, синє, мондре,(блакитне) жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, як сонце царське, і колами іде посолонь. Та бо то світилася сімома красотами, їже заповідано богами нашими. І Перун її зріючи гримить в небі яснім». (В.К. 7е)

Вона являлась воїнам у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає « Закличну пісню», підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. ЛЮДИ УЯВЛЯЛИ ЇЇ ВЕСЕЛКОЮ, про що говориться в Велесовій книзі (д.7ж): «Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти Зориня Сонцю вістяща (…) так рече Сонцю, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно приспішило.»

МАТИ-СЛАВА – ПОСЛАННИЦЯ БОГІВ, що співає воїнам Пісню Ратну, а народу Божу славу, віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємничу мову. Вона знає про все на світі: про Сотворення Світу, Небо, Землю, про Божу Правду, Духів і героїв, людей і звірів.

ВОНА ПЕРУНИЦЯ - подруга Громовержця Перуна, покровителька чоловіків - воїнів. Закликає до борні: «Б»є крилами Матерова і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і б»їмося за огнище племені нашого се бо суть русичі.»(в.к.14).

Руси вірили, що життя вічне і, пробувши деякий час у полку Перуновім на небі знову прийдуть на рідну землю отримавши нове тіло. Слава, здобута у боях, буде літати у віках і руси будуть з гордістю згадувати свої ратні звитяги у минулому житті. Так і Сонце уявлялося щоранку у битві з силами тьми і перемогою появлялося на світ Божий, а вечором також через битву заходило, долаючи дві віхи - народження і смерть. А супроводжує його Птаха-Зоря (Слава). Вона має два крила. Одне крило символізує ранок, а друге вечір. Всі люди на землі чекають про що сповістить Птаха – (перемогу чи поразку), зійде Сонце на цей раз чи ні.

Торжествує Славою і людина і природа. Весною, літом, - все живе кругом радіє, славиться врожаями.

Тридцять шість раз згадується і різні імена у Велесовій Книзі носить Слава: Мати-Птаха, Птаха Божеська, Птаха – Вишня, Мати-Сур’я, Громовиця, Перуниця, Зоря Красна, Мати-Слава, Ясуня, МаГура. З таким ім’ям вона не зустрічалась в жодному творі із слов’янських літописів чи народної творчості, що дійшли до сьогодення. Та все ж ми маємо безліч матеріалів, що збереглися, як на території Русі, так і в інших народів, які підтверджують нам про всеарійське шанування її. Тема чарівних птахів – жінок зустрічалася доволі часто в ювелірних виробах Київської Русі. З ЇЇ зображенням на щитах Руси йшли у бій. За одною з легенд «Слава - перша жінка на землі від якої пішов рід людський» (С.Плачинда). «Ти є Слава. Таке твоє ім.»я. Бо ти перша Людина на Землі, перша Жінка то ж маєш бути славною. Ти будеш першою господинею на Землі», - сказав Сокіл-Род, створивши і відпустивши жінку на землю.

Серед прибічників «Велесової Книги» існує гіпотеза, що образ Матері-Слави втілено в древньому гербі Київської Русі «тризуб», який мовляв тотожний гербу слов’ян-русів «Ясуня», «Яся» з «Велесової Книги». Найбільшу увагу вивченню образу Матері Слави приділив Національний науково-дослідний інститут українознавства. Праці професора П.Кононенка та С.Наливайка.

Зазначено в підручниках з українознавства (1996р.) У шкільному словнику (О.Потапенко, В.Кузьменко читаємо: «Слава - найдавніша богиня життя, землі, родючості праслов’ян. ЇЇ називали також Великою Богинею, Землею.» На думку Я.Боровського, саме від імені Слава походить і назва народу –слов’яни, і країни де вони жили, - Славія. Про древність і поширеність богині свідчать такі факти: «У літописах, пам’ятках культури зафіксовано понад 500 слів, споріднених зі «слава» і «слов’яни» (славити, славлення, словени, Славута,тощо). Крім того у слов’янських народів збереглося багато імен і географічних назв із коренем «слав» (Слава, Слав’ята, Славомир, Ярослав, Переяслав, тощо.) Імена на «слав» давали спочатку лише князям («намісникам» Бога на землі). При цьому проходив обряд посвячення, у якому нібито брали участь невидимі божества – захисники і покровителі людини. Дітей часто називали саме іменем того бога (богині), якому поклонялись рід чи плем’я. Чеський вчений і поет Ян Коллар підрахував, що у літописі Нестора на 190 слов’янських імен 103 має корінь «слав». Крім того, як відомо, все язичницьке богослужіння називалося «славленням». На думку М.Максимовича давня назва Дніпра – Славутич. Ця ріка була улюбленою в слов»ян, бо Славутич вважався сином богині Слави. Крім того, на території України є ще багато назв річок, озер, Джерел, що містять корінь «слав» (Словечня, Славиця, Славка, Славигощ, Рославка). «Велика богиня була тісно пов’язана із культом Сонця, походить від спільного індоєвропейського слова, «світити» і довго жила в пам’яті усіх слов’янських народів, передувала християнському образу Покрови. Відомий терапевт Є.Товстуха

Згідно з «житієм святих» Димитрія Ростовського (Туптала) був подібний до блискавки, розпростертої над людьми, вважає богиню Славу проукраїнською Покровою. Професор, народознавець і дослідник Г. Лозко у статті «Мати Слава Українська Покрова» також стверджує це. Велика Богиня Слава передувала християнському образу Покрови. Корені свята сягають сивої багатотисячної давнини, пов’язані з Всесвітнім станом природи (земля покривається листям, потім снігом), завмирає на довгу холоду зиму, з нею завмирає вся природа. Настає особливий стан і в житті людини. Насамперед це пов’язано із господарською діяльністю селян. Від ранньої весни і до осені хлібороб завжди пам’ятав, що «один трудовий день рік годує». Про весілля не думалось, часу не було. До цієї пори впевнено увійшла в свої права осінь. Утеплені хати, двері, вікна, вулики. Закінчився цикл сільських робіт, урожай в коморах та погребах, появилось більш-менш вільного часу найблагодатніша пора для проведення вечорниць, досвітків, весіль. Це свято - покровитель осінніх весільних тижнів, які планувалися ще від Купала. Здавна весілля було визначною подією не тільки в житті молодої родини, але й села вцілому. Традиційне українське весілля об’єднувало декілька ритуалів. Перед тим, як узаконити шлюб, йому передувало пройти: оглядини, сватання, змовини, заручини. Це для того аби молодята остаточно зважили своє рішення, пересвідчилися в коханні один до одного. Бо ж створення міцної молодої сім»ї і продовження роду було чи не найголовнішим у житті пращурів.

Не ходили наші пращурки до церкви просити у Богородиці покрити голову «хоч ганчіркою» - це почало відбуватися за часів введення християнства.

У багатьох народів, зокрема і у слов’ян покрити голову це символ заміжжя. В процесі весілля проводився ритуал (у кого мати, в інших сам наречений) покривав голову платком. Арабський письменник Х11 ст. свідчить, що якщо хлопцеві подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало ( мабуть це була пропозиція до шлюбу). І зараз у нас фата і платок широко представлена у весільних обрядах. В природі земля в цю пору покривається листям чи снігом, що дає нашій фантазії привід порівнювати покров землі з весільним покровом.

Свято Пресвятої Богородиці в християнстві навмисне, свідомо накладене, як і багато інших, на свято нашої української Покрови-Слави, отже це порівняння розповсюджується і на неї. Та сутність і зміст свята різні.

Свято Матері Слави стародавнє народне свято пов’язане ще й з обрядом пошанування пам’яті Предків та благородним звичаєм покривати дахи сиротам, вдовам та іншим членам роду, які цього потребували: «би щастя їх судьбу від нещастя накрило».

Заглянемо в історію походження іншого свята, яке свідомо накладене на Покрову Матері Слави і пов’язується з Візантією.

Християнська Покрова святої Богородиці колись була у Візантії незначним святом церковного календаря в честь визволення Константинополя від сарацинів (903 чи 910р).

«У Царгороді, що був оточений чужинцями, Божа Мати начебто покрила у Влахерській церкві омофором городян (сповістив про це через деякий час один юродивий, що був присутній там), що було розцінене, як провістя перемоги, бо невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили дітей, жінок і літніх людей від нападників». «В деяких переказах цими чужинцями були не араби, а русичі-язичники, що жили по той бік Чорного моря (княжі війська чи то Оскольда чи Олега» (з інтернету).

«Як пише Лев Силенко, візантійський патріарх проголосив (канонізував) «Свято Похвали Богородиці», яка «допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі» (ще одне розходження – вже не САРАЦИНІВ, а СКИТІВ).» Навесні, у п’яту суботу великого посту греки з акафистом хвалять «Покрову за таке «Покровительство». Як бачимо свято нещодавнє і зміст - порятунок від ворога. Все.

Століттями пізніше християни освідомили не значимість проголошеного візантійським патріархом свята і прибавили повноважень Богородиці і те, що дівчата, котрі хотіли вийти заміж саме цього року, мали піти до церкви в цей день попросити: «Свята Покровонько, покрий мені головоньку, та хоч би онучею, най ся дівкою не мучуся», «Мати-Покрівонько, покрий матір сиру Землю і мене молоду».

ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ Русі-України і прийняття грецької віри це по суті АНТИУКРАЇНСЬКЕ свято (свято проклинання скитів-українців), автоматично відзначається уже українцями-християнами як своє, рідне, національне. Чи можна собі уявити більше безглуздя?» (Речник рідновіра).

Ім’я «Матір Сва Слава» та «Матір Слава», що означало «матір славних героїв» або «матір слов’ян», князі й волхви завжди згадували перед боями, промовляючи слова перед полками, щоб підняти дух воїнства. Військо руське теж шикували у вигляді Птиці. Голова в центрі, тіло птиці – загін. З обох боків загони, як крила, щоб оточували ворогів. Все військо ототожнювалося з бойовою Птицею, зливається воєдино єдністю помислів і рухів, як дихання одного організму. Птиця-Слава керувала військом. «Птиця Божеська» виголошує пророцтва та підказує князю щодо керівництва військом перед битвою Русі супроти Готів.

Отже, чарівна Діва-Птаха, Покрова, «Матір Сонця та усіх проявів світла-сяйва», богиня звитяжества, перемог, успіху, таланту дарує почуття легкості, свободи, часом всемогутності, радості святкування, тощо. Своєю «закличною піснею» зове простолюд до творчості і успіхів у праці, несе воїнам вчення священного героїзму, вселяє віру і прагненя до перемоги, а в бою покриває воїнів Покровом Своїх Золотих Крил, як віща птиця пророчить наслідки бою, підказуючи війську як краще здобути перемогу. «То бо прилетіла до нас Птиця Божа і рече: «одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші»(В.К.6а) А після бою ходить по полю, торкається золотим крилом, поцілує в холодні вуста, напоїть Живою Водою полеглих із золотого кубка і відправить душі до Лук Сварожих в героїчний полк Перуна, де житиме в Славі героя до останніх днів.

«Змії-людожери та солов’ї-розбійники, татарські людолови прагнули вічно тримати нас у мороці своїх темниць. Та героїчно боролися київські богатирі, будували неприступні фортеці, тисячокілометрові Змієві вали і храми, величні Чернігівську і Київську Софії та Золоті ворота, а згодом появилося безсмертне українське козацтво, що відстояло честь і гідність народу, водночас з Англією, Нідерландами витворило національно-демократичну республіку, на 77 років раніше, ніж США створило воістину гуманістичну Конституцію (1710 р.), понад усе поставивши свободу і права людини та кожної нації, піднесено на рівень світових досягнень мову й культуру, зродило такий неповторний феномен єдності народу, людської величі і краси, як побратимство.» Слава про героїзм бійців і командирів УПА сьогодні лунає в цілому світі, які не визнали капітуляції і воліли заподіяти самі собі смерть, ніж перейти на сторону ворога.

Мати - Слава в рідновір’ї – багатоіменність Великої Богині, - присутня у Ведах та в багатьох древніх релігіях, що свідчить про її багатофункціональність. Ім’я «Матір Сва» означає матір своя, наша, тобто матір нашого народу. Помічниця і провісниця «провіщені от Матір Сва словеси» (В.К.)

Сьогодні цю предковічну Святиню відроджують вірні сини і дочки України, пошановувачі рідної історії і рідної віри. Друкуються книги, речники, календарі, газети, журнали, поетичні та музичні твори, проводяться збори і ВІЧЕ. Щороку об’єднанням рідновірів України і міста в кожному куточку нашої землі проводяться предковічні свята, зокрема і Богині Слави. У святі беруть участь жінки, чоловіки і діти. Виплітається вінок-плетениця з дубового листя, колосків та калини, розводиться жертовне вогнище. Урочисто покладаються до пам’ятних місць чи віковічного дерева обереги, рушники, покров, вінки, освячуються в супровіді віншувальних молитов: «Мати Слава Сонцесяйна! Хай святі твої Покрови захистять нас від усякого зла, як ця Жива Вода тече на нас так добре слава наша перетече до Матері-Слави і перебуде в ній до кінця кінців наших земних і небесних життів. А Мати-Слава обома своїми крильми Покриє нас і освятить наш дім!». Виливають у вогнище ритуальний напій та хлібні подарунки. Згадуються поіменно та проходить молитва за полеглих воїнів: «Права є з нами, а Нави не боїмося, бо Нава немає сили проти нас. Тому молимо Богів про поміч у трудах наших ратних і ретельних. То Мати-Слава б’є крильми про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі жорстокій».

Ллється кров і сьогодні на нашій Землі. Кращі воїни – патріоти віддають своє життя за рідну Землю, бо не хочуть бути рабами «бо раб по смерті своїй у всіх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом». Голос Слави – Покрови звучить перед бійцями - героями АТО. Віща Птиця звертається до них устами полководців, щоб підняти дух і патріотизм воїнства, героїзму наших воїнів і в нинішній війні з зайдами –захватчиками. Співає «пісню Ратну».

Слава героям! Слава Україні!
Слава нашій предковічній українській
Покрові — невмирущій Матері - Славі!

Теги:
Джерело: З журналу Українська родина 4/2017
 

Медіа