Купайло, свято літнього сонцесто­яння, існувало з прадавніх часів в усіх індоєвропейських народів. Архео­логи стверджують, що в лісосте­повій зоні України воно святкувалося вже 3 тисячі років тому.

Ще й нині його широко відзначають в багатьох країнах Європи й Ін­дії. В купальську ніч горять свя­щенні багаття на честь соняч­ного Божества. Не даремно в деяких народів і назву свята пов'язують з вогнем: в албан­ців Flakagajt- "день полум'я", у словенців Kresu Den- "вогняний день". Кресати означало запа­лювати живий вогонь, що. як пра­вило. видобувався тертям священного дерева. У поляків назва свята Собутка - означає - буття ра­зом, спільно, що й старослов'янське "событіє". На честь цього свята названа го­ра поблизу Вроцлава, Соботка, де в давнину було загальнослов'янське святилище Бога Купайла. Праукраїнська назва свята Купайло пов'язу­ється з Ім'ям цього Бога, що має корінь куп (купа), отже це було масове свято, що святкувалося вку­пі, купно, і супроводжувалося купанням.

Вогонь і Вода мають в купальських обря­дах чарівну і очисну силу. Саме ці природні стихії в світогляді слов'ян є першоосновами буття. Про це говорить і українська приказка: "Цар-Вогонь і Цариця-Водиця світ сотворили". Вогонь і Вода, Небо і Земля, чоловік і жінка - шлюбні пари нашої Прарелігії, за якою ця найкоротша в Колі Сварожому ніч щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Діти від купальського шлюбу на­роджуються на Великдень, що є найщасливішим днем, коли люди­на приходить у світ Яви. Такі діти, як правило, вродливі, здоро­ві, витривалі.

За стародавніми традиція­ми розпалювала купальське ба­гаття (Купайлицю) жінка - жриця Вогню. Недаремно в українському обрядовому фольклорі донині збе­реглося:

Молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Розведи нам Купайлицю!

В пізніші часи ця роль стала відво­дитись чоловікам або парубкам. Так, у білорусів розпалював Вогонь хлопець, якого називали Купаліш. В Київській Русі часто купальське вогнище розпалювали самі князі або дружинники - воїни Перуна.

Купальський Вогонь знищує все зле: хво­роби, нещастя, злидні. Тому часто спалювали ста­рий одяг, непотрібні чи зіпсовані речі тощо. Перестрибують через Вогонь, переносять через ньо­го дітей з метою очищення.

Молитва перед запалюваням Священного вогню

Славимо Огнебога Симаргла,
Що споживає дерево і солому,
І вогнехурделицю розвіває
Вранці, вдень і ввечері.
І йому вдячні за сотворені
Борошна і питія,
Які є їжею,
Що зберігаємо в попелі,
А Вогонь роздмухаємо.
Щоб горіло!

Існувала також віра в запліднюючу силу Вог­ню, яка сформувала безліч різноманітних обрядів, що стосуються магії родючості. Чим вище стрибну­ти через Вогонь, тим вищим буде льон.

Якщо хлопець із дівчиною, стрибаючи, не ро­зімкнуть рук. то їхній шлюб буде міцним і тривалим, Такі стрибки є своєрідною перевіркою на сумісність майбутнього подружжя Через спалювання приносилися і жертвиБогам, які наші предки "давали до молитов": хліб, хмільний напій, овочі то­що Спостерігали за димом, який іде від спалюван­ня дарунків Як­що дим прямий,просто до Неба,  Бог почув молитву..

Не менш важливу роль виконує і Вода, що є основою світобу­дови. Вода в купальську ніч має лікувальні властивості.

В цілющих водах річок купалися як пра­вило освятивши їх вогнем від священно­го багаття, або підпа­леним дерев’яним ко­лесом, яке котили з го­ри в річку Колесо - символ Сонця, яке досягло сво­єї найвищої точки і вже котиться до Небосхилу. Та­кі ритуальні колеса для цієї мети годилося викра­дати. Недарма існує приказка: "Стережи на Калиту ворота, а на Купайла колеса". На Купайла цілющою також вважається і світанкова роса. Жінки-знахарки збирають купальське зілля. Ритуальні вінки збе­рігають до наступного року і спалюють у новому багатті. Протягом року їх також можна використо­вувати з оздоровчою ме­тою. Дівоче ворожіння на вінках є утаємниченим обрядом, яке здійснює кожна дівчина.

12

1. Заплету віночок,
Заплету шовковий.
На щастя, на долю,
На чорнії брови (2)

2. Та й пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю.
На милого вроду(2)

3.Ой пливи, віночку,
Тихо за водою,

На щастя, на долю,
Милому за мною(2)

4.Та й поплив віночок
Тихо за водою.
Серденько дівоче
Забрав із собою.(2)

5. Ой пливи, віночку,
Та по синій хвилі,
До тієї хати,
Де живе мій милий.(2)

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №6, 1997

Схожі статті

  • 11.03.2016
    14588

    У монографії висвітлюються генезис, функції та структурні компоненти купальського свята на

    ...
  • 13.05.2016
    891

    Купальський ранок – свято полуничне!
    Торкаю серцем ягідки веселі,
    А квіти пестять

    ...
 

Медіа