Примхливий, неврівноважений березень знаменує собою найрадикальніші, найбурхливіші сезонні переміни: весна остаточно перемагає зиму, пробуджує землю, починається новий цикл життя Природи; і якщо відзначати Новий рік, Новоліття, то саме в березні. Так колись Українці й робили.

Початок березня – це ще серйозна повага до зими: Мороза то проганяють, то навпаки, підгодовують, задобрюють, викидаючи йому на ніч шматочки хліба, кисіль чи ще якусь поживу, щоб не так лютував, не пам’ятав зла, не приморозив сади, коли розів’ються, не побив жита, коли зацвіте.

В перші дні березня святкують Сорочини – час повернення 40 видів птахів. Дітвора не набігається з випеченими «жайворонками» та бубликами, закликаючи пташок гніздуватися, а весну – прогнати набридлого Мороза. Парубки й дівчата починають перші весняні ігрища, залежно від погоди. Та найбільше пожвавлення відбувається в господарстві: ось-ось розпочнуться польові роботи, треба перевірити й підготувати всі знаряддя праці, щоб пізніше, коли пригріє сонце, не тратити жодної робочої години.

Головна, космічна подія березня – Великдень. Великий цей день не тим, що він такий уже великий. День як день, побільшав давно й помітно. Але тепер прийшов час, коли день стає довший, ніж ніч! Рівнодення – це насправді тільки мить у річному колі, але вона така важлива для всього живого, що люди завжди стрічали її, святкували й обряджали дуже урочисто, і то не один день, а цілий тиждень.

Вербний тиждень, що передує Великодню, – це, можна сказати, не так свято, як психологічна підготовка до свята: ігрища та забави для дітей і молоді, дівочі веснянки, криві танці над річкою чи в гаю, змагання парубків на силу та спритність. Десь у ці дні дівчата закопують горщик із кашею на тому місці, де протягом усього літа збиратиметься «вулиця» – магічна каша приманюватиме сюди хлопців з усього села. А хлопці влаштовують гойдалки – для дівчат і дітвори:

Ой там у лісі, на дубку,
Там повісив Іванко гойдалку.
Гойдайтеся, дівчата, високо,
Щоби було видненько далеко!

А чому цей тиждень вербний? А тому, що найпершою прокидається від зимового сну наша безсмертна, ніжна й беззахисна, але плодюча всюдисуща верба – ще один тотем нашого роду. Чи знаєте ви, що не тільки лелеки носять нам дітей? Дітей знаходять також у капусті, а нерідко й на вербі. До речі, всім дітям у ці дні належить з’їсти по кілька вербових котиків – для здоров’я та гарного зросту. Це зовсім не забобон, лікувальні властивості верби відомі з незапам’ятних часів.

Вербний тиждень – це справді свято верби, свято молодого здоров’я, розвитку, дитячих забав. У ці дні не гріх і не злочин боляче стьобнути приятеля вербовою лозиною – але неодмінно приказуючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень!»

Вже кілька тисяч років ці магічні слова й дії Українців означають симпатію, приязнь, приносять лад і добре здоров’я, а вже для залицяння кращого способу й не придумати. Добрі почуття закріплює обмін вербовими прутиками: їх можна посадити десь у березі, й вони приймуться; а можна зберегти до скорого вигону худоби на пашу – бо й худоба має бути щасливою та здоровою.

Є на вербному тижні цікавий день – Навський великдень, або Чистий четвер. Нав – це світ мертвих; їх теж треба належно пошанувати. Всі мають у цей день помитися, згадати рідних, які вже відійшли у світ Нав, а на ніч родина залишає повну чисту купіль і свіжі рушники для померлих предків.

Кульмінацією свята є сам Великдень. Оскільки без радіо й телевізії, без телескопів і газет визначити момент рівнодення важко, то святкується Великдень у неділю, найближчу до рівнодення. Тим більше, що будні вже вщерть заповнені роботою. В ці дні «грає Сонце», і на Великдень старе й мале зустрічає схід сонця надворі, а хто спритніший – ще й на дерева залазять, аби краще бачити. Це не просто схід сонця, це його остаточна перемога над темрявою й холодом.

Сутність цього свята – зустріч і пошанування Ярила. Цей молодий вродливий парубок – той самий божич-Сонце, але тепер це вже могутній бог, Князь, що приходить до своєї нареченої Землі, бере її в обійми, обдаровує! Нестримний, дужий, він порушує хистку рівновагу дня-ночі, він рве й ламає всі перешкоди, зносить греблі й заливає луки водою, він надихає все живе розвиватися, квітувати, паруватись і плодитись. Гримить весна, радіє душа й тіло! А тут праця, праця, праця. Господаря кличе й поле, й сад, і город, і худоба, й пасіка, й уся садиба… хоч розірвись. Тим солодший цей єдиний день щирого свята.

«Се повінчаємо Сварога й Землю, і справимо весілля їм, як для мужа й жони, бо ми – діти їхні» («Велесова книга»).

Обряди Великодня – славлення Сонця, богів, ритуальні страви – круглі хліби (символи Сонця) і обов’язково яйця в вигляді крашанок і писанок (символи зародження життя). В цей день дзвонять в усі дзвони, великі й найменші, скликаючи всіх добрих духів роду. А ще на Великдень проводять обряди прощення та обдаровування – між родичами, сусідами, односельцями. Гостювання й спільні трапези закріплюють мир, злагоду та дружні стосунки. Християнська традиція мало що внесла в обрядовість Великодня, але глибоко змінила його суть.

Тепер ми вважаємо Великдень днем воскресіння Христа, та ще й пов’язуємо його з більш древнім юдейським святом Песах («перескочення»), яке взагалі не має жодного відношення ні до Христа, ні, тим більш, до нашого споконвічного Великодня. Звикнути до цього абсурду не так і важко, коли саме поняття свята стало формальністю, підмінене розвагами та наїдками. Яка різниця – «Христос воскрес» чи «Слава КПСС», головне щоб на столі було багацько горілки та м’яса, а телевізор щоб справно показував видовища.

Іншим абсурдом стали 7 тижнів посту перед Великоднем – якраз у той час, коли в селянина починаються тяжкі польові роботи. Для людей, які не знають праці на землі, той піст мабуть таки корисний, але землеробові так виснажувати себе під кінець зими, перед весняною оранкою, – протиприродно. Хоча що тепер говорити, коли ту тяжку працю люди давно забули, поле обробляють машини – що ж нам залишається, як не духовне життя. За столом. Веселим, особливо для молоді, є наступний день Великодня – обливаний понеділок: парубки обливають дівчат джерельною водою, а дівчата за це... дарують хлопцям писанки. Цей давній язичницький обряд з явними символами єднання, парування та зародження життя, тепер фактично забутий. Сьогодні якщо подібні ігри й відбуваються, то лише як розваги, бо мало хто й згадує про їхню магічну сутність.

Кінець березня та весь квітень мають свої традиційні свята – Благовіщення (пробудження громовержця Перуна та його жіночої іпостасі Блискавиці), Радуниця, Рахманський великдень, або ж свято Прави (прихід на землю душ померлих, поминки); в кінці квітня вшановують Велику Ладу (Лельник), богиню-матір, яка приходить на землю ладувати всі стосунки, вселяти любов у душі людей. Лельник – не так свято, як сезон: цілий місяць молодь влаштовує ігрища, співи, кожне добирає собі пару на майбутнє життя. Проте всі ці свята не супроводжуються надто гучними обрядами, бо йде один з найважчих місяців року – орють і засівають поля, садять городи, доглядають сади та пасіки; і лише в травні наступає відносний перепочинок.

Теги:

Схожі статті

  • 23.06.2016
    874

    Весною сніг солодкий і м’який...
    Так хочеться припасти до землі,
    В долонях ніжить

    ...
  • 17.06.2016
    1020

    Я вітаю тебе з весною!
    Сонце сходить у струнах чистих,
    Заплітається слів намисто...

Медіа