Найгірше — це те, що походить від слабості. Найшкідливіше — це жалість до всіх невдах і слабосилих — ХРИСТИЯНСТВО.

Християнство називають релігією жалоби, а жалісливість суперечить закону розвитку, зако­ну відбору. Воно підтримує все те, що повинно загинути, воно стає на захист засуджених жит­тям; підтримуючи в житті все безталанне, воно робить саме життя сумним.

Якщо в усіх шляхетних зразках моралі жа­лість вважається слабістю, то в християнській «моралі» — доброчесністю. Арістотель, як відо­мо, вбачав у жалісливості хворобливий і небез­печний стан. Немає нічого більш нездорового се­ред нашої нездорової сучасності від християнсь­кої жалісливості.

Християнин — це тип домашньої тварини, тварини отари, хворої тварини. Християнство оголосило нищівну війну вищому типу людини, воно відмовилося від усіх основних інстинктів цього типу: сильна людина зробилася непотріб­ною людиною, людиною, від якої всі відцура­лися. Християнство зіпсувало розум духовно- сильних натур: воно навчило відчувати вищі ду­ховні цінності як гріховні.

Доки християнський жрець, цей оббріхувач, отруйник і заперечник життя за покликанням, буде вважатися людиною вищого типу, — не бу­де відповіді на питання: що є істина. Коли сві­домий захисник заперечення життя є оборонцем істини, то цим істина ставиться догори ногами.

Колись кожен Бог представляв свій народ, могутність народу, душу народу: тепер «Бог* — приватна особа, космополіт Божество занепаду стає богом слабких. Самі себе вони називають не «слабкими», а «добрими». Створюючи свого бога «добрим», слабкі позбавляють Богів своїх поневолювачів та Богів інших сильних і гордих народів добрих якостей; вони помщаються їм, перетворюючи їх в чортів, дияволів (добрий Бог, як і Чорт—творіння занепаду).

Народ, який ще вірить в самого себе, має та­кож і СВОГО ВЛАСНОГО БОГА. В ньому він шанує умови, завдяки яким він піднявся, — свою шляхетність. Хто багатий, той хоче давати; гордий народ потребує Бога, щоб жертвувати.

Релігія за таких обставин є відбиттям, вираженням вдячності. Народ, який вдячний за своє існування, для вираження вдячності потребує власного Бога. Такий Бог повинен мати силу приносити як користь, так і шкоду, бути другом або ворогом... Протиприродна кастрація Бога в тільки «бога добра» була б зовсім небажаною,— в злому Богові люди мають потребу нарівні з добрим.

Звичайно, якщо народ гине, якщо він відчуває, що остаточно зникає його віра в майбутнє, йо­го надія на свободу, якщо покора рабська починає входити в його свідомість, то і Бог повинен також змінитися: він радить «душевний мир», «душевний спокій», утримання від ненависті, обережність, «любов до ворога» понад «любов до друга», понад любов до рідних.

«Не противтесь злому. Коли хтось тебе вда­рить у праву щоку, — підстав йому й ліву. А хто хоче забрати твою сорочку, — віддай йому і плаща». (Матвія, 5, 39-40). «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто вас ненавидить, моліть­ся за тих, хто вас переслідує». (Матвія, 5, 43- ,44).

«Коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ласка?» (Луки, 6, 32).

Християнство є смертельна ворожнеча до господарів землі, до «знатних». І поруч з тим приховане, таємне змагання з ними за віру. Християнство — це ненависть до розуму, гордості, мужності, свободи; воно — ненависть до радості почуттів, до радості взагалі. В Християнстві інстинкти підлеглих і гноблених виступають на перший план: саме низькі стани шукають в ньому спасіння. Тіло в християнстві зневажаєть­ся. Гігієна відкидається як плотскість.

Першим заходом християн після вигнання маврів було — закриття суспільних лазень (бань); церква відкидає навіть охайність, чистоплотність. Християнство — це жорстокість до себе і до інших, ненависть до інакомислячих, во­ля до переслідувань. Дієта тут пристосована до того, щоб сприяти хворобливим явищам, подра­знювати нерви.

Не всякий може зробитися християнином; в християнство не «навертаються». — для цього потрібно зробитися хворим. Як можна любити релігію, яка вчить зневажати тіло, яка з недостатнього харчування зробила «заслугу», яка бо­реться із здоровим, як з ворогом, як з дияволом.

Нам довелося перевчатися. В усьому ми зробилися скромнішими; ми більше не виводимо людину з «духу», з «Бога», ми відсунули її в ряд тварин. Ми вважаємо людину найсильнішою 

твариною, тому що вона хитріша за всіх (тварин), — наслідком цього е її духовність. Ми стверджуємо, що людина — це найневдаліша тва­рина, найхворобливіша тварина, яка ухилилася від своїх інстинктів найнебезпечнішим для себе чином.

Ні мораль, ні релігія не стикаються в християнстві ні з якою точкою дійсності. «Царство Боже», - «Страшний суд», «вічне життя» — це світ чистих фікцій. Після того, як поняття «ПРИ­РОДА» почали протиставляти поняттю «БОГ», слово «природний» зробилося синонімом слова «недостойний», «негідний». Корінь всього цього світу фікцій лежить в ненависті до природнього, до дійсності. І цим все пояснюється. Причини від­мовитися від дійсності, оббрехати її, е лише у тих, то від неї страждає. Але страждати від дійсності — це означає бути невдалою дійсніс­тю... Християнське поняття бога, — БОГ ХВО­РИХ розумово відсталих—одне з найспотвореніших розумінь Бога, які тільки існували на зем­лі; це бог, який оголошує війну життю; приро­ді, .волі до життя!

«Ніхто двом панам служити не може... Не можете служити Богові- і Земному Добробуту. Не журіться про своє життя, про завтрашній день — 

що будете їсти і пити, ні про тіло своє, — у що зодягнетеся». (Матвія, б, 24-25, 34).

Я розповідаю правдиву історію християнства. Вже саме слово «християнство» є непорозумін­ням, — по-суті, був тільки один «християнин» і то був розіп'ятий на «хресті». Те, що з цього моменту почало називатися «євангелією», було вже протилежністю його життя: «дурною віст­кою». «Християнським» може бути лише таке життя, яким жив Ісус, в дійсності ж зовсім не було християн. «Християни» протягом двох тися­чоліть завжди говорили про «віру», а діяли від­повідно до інстинктів.

Учні Ісус а були далекі від того, щоб вибачити «смерть» свого вчителя, — це було б по-євангельському, — або віддати себе на таку, чи більш жорстокішу страту з ніжним і лагідним серцем. Але випливло на поверхню зовсім не євангельсь­ке почуття—почуття помсти до тих, хто розіп'яв Ісуса. На передній план знову вийшло популяр­не чекання Месії: «Ісус прийде, щоб судити своїх ворогів».

«Не судіть.'» — говорять християни, але самі відправляють в пекло все, що стоїть у них на шляху. Мораль: кожне слово, яке виходить з вуст «першого християнина» — БРЕХНЯ, всі його, цінність і мета шкідливі; той, кого він Ненавидить, те, що він ненавидить — саме це і має справжню цінність. «Вищий стан», який християнство нав'язало людству як цінність по­над усі цінності, — це психо-хворобливі фор­ми. Церква зарахувала до рангу святих лише божевільних або великих дурисвітів: «царство боже для злиденних духом».

Потрібно тільки прочитати будь-якого християнського агітатора, наприклад, святого Августина, щоб зрозуміти, які неохайні потвори випов­зли тоді на поверхню. Між нами кажучи: ЦЕ НЕ МУЖЧИНИ; якщо їслам зневажає христи­янство, то він в тисячу разів правий: — пере­думова Ісламу — мужчини. Добре роблять, коли, читаючи Новий Заповіт, надягають рукавиці. Даремно я шукав у ньому хоча б одну привабливу рису: там немає нічо­го, що можна було б назвати вільним, добрим, відвертим, чесним. Людяність не зробила тут жодного кроку. В Новому Заповіті тільки дурні інстинкти: суцільне боягузтво, суцільне заплю­щення очей і самообман. Усяка книга видаєть­ся поряднішою, якщо її читати після Нового Заповіту!

Світ, в який нас веде Євангелія — світ бідних, хворих і жебраків. Мені соромно згадати догму про «непорочне зачаття»; цим Євангелія зганьбила саме зачаття. І ось постала абсурдна про­блема: як міг Бог допустити розіп'яття «свого сина»? і маленька община відповіла: Бог віддав свого сина собі в жертву для спокутування людських гріхів. А апостол Павло з усім на­хабством рабина проголосив: «Якщо Христос не воскрес, то віра наша марна» (І Коріфн, 15, І4).

Я запевняю, що серед багатьох книжок, які я прочитав, Євангелія я читав з великими труднощами, вони цінні, як свідоцтво вже не­стримної корупції всередині перших християнсь­ких общин. Читаючи ці Євангелії, необхідно бу­ти якомога обережним: за кожним словом чека­ють несподіванки і труднощі. Остерігайтеся ба­чити тут щось більше, як мову знаків, привід до притчі, жодне слово тут не повинно сприйма­тися буквально...

Біблія взагалі знаходиться поза всякими по­рівняннями. Щоб не загубитися тут зовсім, необ­хідно, перш за все, пам'ятати, що ти знаходиш­ся серед жидів (юдеїв). Християнин € юдей другого, навіть третього ступеня. Християнин — це жид, тільки більш вільного віросповідання, він не може обрізатися.

Юдеї — це найдивакуватіший народ світо­вої історії і, одночасно, найбільш фатальний на­род у світовій історії: своїми подальшими впливами вони настільки спотворили людство, що ще й тепер християнин може почувати се­бе аитиюдеєм, не розуміючи того, що він є ло­гічним продовженням юдаїзму. Нова поведінка, але не нова віра! Християнство можливо зрозуміти лише у зв'язку з тим грунтом, на якому воно виросло,— воно не є рухом, яке було б вороже юдейському інстинкту, воно — його послідовний розвиток, «спасіння йде від юдеїв» (Івана, 4, 22).

Спочатку «Бог» (Ісус) знав тільки свій «виб­раний народ». Тоді він, як і його народ, пішов на чужину, почав «мандрувати», доки не «перетягнув» на свій бік половину землі. Але він — великий космополіт, так і залишився ЮДЕЄМ, він залишився «богом» усіх темних кутків і місць.

Коли християнство відірвалося від первинно­го грунту, тобто найнижчих станів, покидьків античного світу, коли воно, вийшовши на по­шуки влади, опинилося серед інших народів, йо­му знадобилися їхні поняття й оцінки, щоб па­нувати над ними. Засіб для цього — зробити їх хворими. Християнство знищувало античну культуру, пізніше воно знищило культуру інших релігій (національних)...

З поширенням християнства серед широких мас, воно вбирало в себе вчення і обряди всіх підземних культів Римської імперії, всю без­глуздість хворого розуму.

Павло просто викреслив вчора і позавчора християнства, він вигадав історію першого хрис­тиянства, навіть більше: він ще раз спотворив історію Ізраїля, перетворивши її в передісторію для своєї справи: усі пророки ніби говорили про «спасителя». Церква пізніше спотворила навіть історію людства, перетворивши її в передісто­рію християнства..»

Запанував той вид релігії, якому вже Епікур оголосив війну в його зародковій формі. Не з язичництвом боровся Епікур, а з усім прихова­ним християнством. Але ось з'явився апостол Павло, вічний жид. Він вгадав, як з допомогою маленького сектанського християнського руху можна запалити «світову пожежу» в стороні від юдейства, що за допомогою символу «Бог на хресті» можна захопити під одну жахливу, по­творну владу все, що лежить внизу, всю спад­щину анархічної пропаганди...

Отруту вчення «всі рівні» християнство посія­ло грунтовно і, якщо віра в «право більшості» робить революції і буде їх робити, то, безсум­нівно, це християнство, християнське розуміння цінностей, які кожна революція тільки перетво­рює "у кров і злочини!

Кого більш за все я ненавиджу серед теперіш­ньої наволочі, так це наволоч соціалістичну, апостолів жебраків, які роблять людину заздрі­ною... Анархіст і християнин — це плоди одного кореня. їхня мета. їхні інстинкти ведуть тільки до руїни, докази цього положення можна вичитати з історії.

ВСІ ДУРНІ ХРИСТИЯНСЬКІ інстинкти СИДЯТЬ ЩЕ В НАС! Одним з таких нещасть, яким церква вперше збагатила людство, було— «рівність душ перед Богом», ця фальш, як ви­бухова речовина в думках, яка завершилася нарешті революцією, сучасною ідеєю і принци­пом занепаду всього суспільного порядку, — та­кий християнський динаміт, потойбічність як воля до заперечення всякої реальності, хрест як знак належності до підземної змови проти здо­ров'я, краси, успіху, сміливості духу, проти ду­шевної доброти, проти дійсності, проти самого життя.

Ось мій вирок: п засуджую християнство, я висуваю проти християнської церкви найстраш­ніше з усіх звинувачень, які тільки будь-коли проголошували обвинувачувачі, християнство — ЦЕ НАЙБІЛЬШЕ З УСІХ МОЖЛИВИХ СПО­ТВОРЕНЬ! Християнська церква нічого не за­лишила незайманим, до чого б не доторкнулася — все спотворила. Вона знецінила всяку цін­ність, усяку істину перетворила в «брехню», в «неправду», все чесне в «підлість». Християнсь­ка церква жила бідами, нещастями, лихом, злиднями, вона їх створювала, щоб себе увіч­нити.

Це вічне звинувачення проти християнства я хочу написати на всіх стінах, де тільки воно є. Я називаю християнство єдиним великим прок­ляттям, єдиною великою внутрішньою «порчою» (зіпсуттям), — я називаю його єдиною ганеб­ною плямою на обличчі людства!

Всесвітньо-історичною тупістю всіх, хто переслідував християн було те, що переслідувачі надавали справі своїх суперників вигляд поваж­ності, наділяючи цю справу сяйвом мучеництва смерть мучеників була великим нещастям в історії: ці смерті приваблювали... І навіть сьо­годні досить лише застосувати жорстокість у переслідуванні, щоб надати поважного імені найнікчемнішому сектанству... тим більше тому, яке своїх «мучеників» підносить до рангу свя­тих.

Переоцінка християнських «цінностей», — це намагання наблизити перемогу протилежних» шляхетних цінностей,

Це була б перемога, якої нині домагаюсь ли­ше я один. Але й досі жінка стоїть на колінах перед ПОМИЛКОЮ тому, що її обдурили, ска­завши, що хтось за неї був розіп'ятий на хресті.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №2, 1995
Переклад: СВІТОЯРА (скорочено)

Схожі статті

  • 04.04.2016
    4449

    Звідки прийшов звичай постувати? Коли вперше в Україні люди почали дотримуватися постів? Що

    ...
  • 03.03.2016
    1527

    Єгово, бійся свідків давнини!
    Тебе Чорнобиль меле вже на порох,
    Але полають жертви з

    ...

Медіа