Нинi, на 20-му роцi незалежностi України доволi прозорими постають причини тих iдеологiчних, економiчних, культурних, соцiальних та iн. проблем, що стримують прогресивний розвиток України як держави, що має всi необхiднi ресурси, аби зайняти належне їй мiсце в першiй десятцi передових держав свiту.

32Держава, як i будь-яка iнша органiзацiя, що твориться iнформацiйно-енергетичними зусиллями своїх членiв (громадян): їхнiми думками, настроями, емоцiйними реакцiями на полiтичнi подiї, їхнiми спiльними дiями, суспiльними вiдносинами. Суспiльнi вiдносини, у свою чергу, характеризуються суспiльною свiдомiстю – сукупнiстю iдей, теорiй, поглядiв, уявлень, почуттiв, вiрувань, емоцiй людей, настроїв, у яких вiдбивається природа та матерiальне життя суспiльства. А суспiльна свiдомiсть формується державною iдеологiєю як системою полiтичних, правових, етичних, художнiх, релiгiйних, фiлософських поглядiв. Тобто офiцiйна державна iдеологiя формує суспiльну свiдомiсть, яка визначає суспiльнi вiдносини i тим самим дозволяє державi ефективно розвиватися. Нiби все доволi просто.

Але тут пiдходимо до важливого iсторичного моменту, який мав мiсце на самому початку творення держави Україна. У чиннiй Конституцiї України вiд 1996 р. у ст. 15 читаємо: «Суспiльне життя в Українi грунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi. Жодна iдеологiя не може визнаватися державою як обов'язкова...». Тобто державної iдеологiї в Українi не iснує! Як бачимо, розробники проекту Конституцiї за порадою своїх наставникiв ще тодi запрограмували, чи навiть запланували виникнення сьогоднiшнiх проблем у державному управлiннi, тому що жодна держава не може iснувати без державної iдеологiї, яка визначає державну полiтику та напрямки майбутнiх досягнень в усiх сферах суспiльного життя.

Пiд час демонтажу Союзу РСР у 1991 р. українська нацiя використала своє право на самовизначення i в особi свого вищого представницького органу законодавчої влади – Верховної Ради України – проголосила державний суверенiтет i утворила незалежну, самостiйну державу – Україну. Цей факт зафiксований у Декларацiї про державний суверенiтет України (прийнятiй Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року N55-XII) та в Актi проголошення незалежностi України (прийнятому Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року N1427-XII). В Актi проголошення незалежностi України зазначено: «продовжуючи тисячолiтню традицiю державотворення на Українi, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та iншими мiжнародно-правовими документами, здiйснюючи Декларацiю про державний суверенiтет України, Верховна Рада Української Радянської Соцiалiстичної Республiки урочисто проголошує незалежнiсть України та створення самостiйної української держави – УКРАЇНИ».

Наголошую: «створення самостiйної української держави..., продовжуючи тисячолiтню традицiю державотворення на Українi», тобто українська нацiя реалiзувала своє полiтичне право шляхом створення української держави. Крiм цього, українська нацiя отримала статус «статусної», або «титульної» нацiї, тобто такої, яка дала цiй державi свою назву. Існування української нацiї в Українi пiдтверджено чинною Конституцiєю України, де в ст. 11 зазначено: «Держава сприяє консолiдацiї та розвитковi української нацiї, її iсторичної свiдомостi, традицiй i культури, а також розвитковi етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi всiх корiнних народiв i нацiональних меншин України».

З цього короткого аналiзу вдалося вияснити, що на 20-му роцi незалежностi у «самостiйної української держави – Україна» вiдсутня офiцiйно затверджена державна iдеологiя, в основi якої мала б лежати українська нацiональна iдея, згiдно з якою українська нацiя мала б взяти на себе вiдповiдальнiсть за долю i добробут усiх громадян країни. Але цього не сталося.

А вiдбувається так: українцi, усвiдомлюючи свою мiсiю титульної нацiї, яка проживає на наших землях не одне тисячолiття, добровiльно взяли на себе мiсiю творення української держави, розвитку української культури, мови, традицiй. Але ця жертовна праця українцiв вiдбувається на фонi самоусунення вiд цiєї роботи державних органiв, якi часто навiть протидiють iнiцiативам українських громад i органiзацiй.

У сучасному свiтi практично кожна держава виробляє власну iдеологiю: Францiя – французьку, Нiмеччина – нiмецьку, Швецiя – шведську. Це абсолютно не суперечить нi самiй iдеї, нi принципам демократизму.

Багатоетнiчнi Сполученi Штати Америки – визнана цитадель захiдної демократiї – є в цьому планi чи не найбiльш заiдеологiзованою державою: тут над усе дорожать державними символами, на кожному кроцi вивiшують державнi прапори, гордяться американським паспортом для закордонних поїздок, при наданнi американського громадянства виставляються досить жорсткi умови, зокрема такi, як необхiднiсть п'ятирiчного проживання в країнi, знання англiйської мови та iсторiї США, складання присяги громадянина державi.

Все це є нi що iнше, як окремi елементи єдиної державної iдеологiї, яка зовсiм не заважає вiльно проживати на територiї США рiзним нацiональним громадам, якi живуть за власними нацiональними традицiями.

На прикладi ж України особливо наочно постає, до чого доводить вiдсутнiсть державної iдеологiї, зорiєнтованої на реалiзацiю нацiональної iдеї та нацiональних iнтересiв. Якщо держава не має власної iдеологiї, то їй нав'язують чужу – сфера полiтики, як i природа, порожнечi не терпить. Тому в Українi має мiсце антиукраїнська iдеологiя, носiї якої ведуть активну роботу для iдеологiчного обеззброєння українського суспiльства. Зокрема, напрямки цiєї роботи – приниження нацiональної гiдностi українцiв, замiна нацiональної культури космополiтичним сурогатом, ревiзiя нацiональної iсторiї, паплюження українських нацiональних святинь та символiв.

Харкiвський професор, доктор економiчних наук Іван Белебеха детально розглядає цi проблеми в книзi «Честь України», де констатує: що, на жаль, українська «державна влада не спромоглася створити таку полiтичну систему, а в нiй iдеологiю, яка б захищала iнтереси українського народу, української незалежної державностi. Поки що панує полiтична безсистемнiсть, рiзновекторнiсть, дезорганiзацiя, дезорiєнтацiя нашого суспiльства».

Українi як нацiональнiй державi конче потрiбна нацiональна державна iдеологiя як своєрiдний компас державотворення. У нас є що закласти в основу державної iдеологiї: це – тисячолiтнi традицiї та звичаєвiсть українського народу, це – життя i творчiсть його Апостола Тараса Шевченка, це, зрештою, – воля українського народу, спрямована на побудову саме незалежної, самостiйної, суверенної, соборної Української держави.

Для виправлення ситуацiї є два шляхи:

  1. Нарештi офiцiйно законодавчо затвердити державну iдеологiю «самостiйної української держави – УКРАЇНИ» i негайно розпочати впровадження вiдповiдних державних програм. Але це довший шлях, тим бiльше що розробкою змiсту державної iдеологiї та створення державної системи її запровадження у суспiльне життя повинна була б займатися нинiшня влада.
  2. Враховуючи те, що державна iдеологiя вiдсутня, то рушiйною силою, яка має сьогоднi формувати суспiльну свiдомiсть, повинна стати сама українська нацiя.

33До виконання цього завдання повиннi долучитися всi українцi в Українi та за її межами. Українцi вже зараз, не зважаючи на те, чи затверджена державна iдеологiя чи нi, можуть почати формувати суспiльну свiдомiсть з українським змiстом у своєму повсякденному життi. Кожний українець – це останнiй рубiж боротьби на нацiональнi iнтереси. Нiякий закон не може заборонити громадянам України бути українцями.

Українцi мають право i можуть без додаткових вказiвок державних органiв просто почати жити за давнiми українськими звичаями; читати газети, книжки, дивитися телепередачi та кiнофiльми, якi їм подобаються; їсти лише чистi продукти; дати своїм дiтям козацько-лицарське виховання i допомогти їм правильно створити їхню сiм'ю; згуртуватися в українськi громади для вiдстоювання своїх iнтересiв за мiсцем проживання; свiдомо висувати на всi рiвнi виборної державної влади лише українцiв iз своєї громади, якi довели своє вмiння вирiшувати державнi справи.

Дороговказом для кожного українця на шляху оновлення Української держави можуть бути такi основнi карби:

  • Українцi – найдавнiша культурно-духовна нацiя; – українцi здавна дотримувалися звичаєвого права щодо вiчової процедури прийняття рiшень громадою;
  • Україна є рiвноправним членом свiтової спiльноти;
  • основним завданням у галузi розвитку культури є змагання за культурнi iнтереси української корiнної титульної нацiї з урахуванням iнтересiв iнших етносiв України;
  • життя i процвiтання українського роду грунтується на чотирьох прадавнiх основах, якi є – Вiра (Вiда), Совiсть, Любов i Воля;
  • українська мова – символ i сила душi народу, який природно нею розмовляє;
  • українцi завжди зберiгатимуть пам'ять про захисникiв-воїнiв, якi поклали голови свої за землю Батькiвську, за родини, друзiв-побратимiв, за процвiтання i збереження Родiв своїх;
  • українцi повиннi пам'ятати про всiх своїх предкiв i їхнi нащадки пам'ятатимуть про них;
  • українцi повиннi шанувати своїх батькiв i утримувати їх в старостi, бо турбота про них повернеться опiкуванням Ваших дiтей про Вас;
  • українцi повиннi знати, що їхнє майбутнє походить iз джерела минувшини вiд предкiв, заповiданих звичаїв i iсторiї українського Роду, бо ми самi творимо своє майбутнє власними дiями та намiрами, що живуть в наших серцях;
  • кожне дiяння українця залишає свiй слiд на життєвому шляху впродовж поколiнь. Тому необхiдно творити тiльки благi i прекраснi дiяння на славу Батькiвщини i в заповiданнi нащадкам;
  • найвищим завданням народу i держави є збереження генофонду етнiчних українцiв та представникiв нацiональних меншин;
  • кожна українська сiм'я повинна виховувати своїх дiтей до їхнього повнолiття за давнiми законами щодо дотримання дiвочої та чоловiчої цнотливостi, честi та гiдностi;
  • кожна українська сiм'я повинна прикласти максимум зусиль для отримання їхнiми дiтьми освiти максимального рiвня – чи то в Українi, чи за її межами;
  • 34Українська держава – один з основних iнструментiв українського етносу в усiх сферах змагання за виживання та iснування;
  • землi сiльськогосподарського призначення, територiї енергетичних об'єктiв, родовища, копальнi, дороги, рекреативнi територiї, у т.ч. газовi, нафтовi i потужнi свердловини мiнеральних вод, в силу природного звичаєвого права є загальносуспiльним багатством, що вимагає розпорядження i користування ними в iнтересах усного суспiльства;
  • моря, рiчки, озера, водоймища та прилеглi територiї (береги морiв, рiчок, озер, лiси, луки, болота та iнше), заповiднi зони є загальносуспiльними рекреативними ресурсами незалежно вiд користувачiв i розпорядникiв за законом;
  • не буде прийнято жодних законiв чи пiдзаконних актiв щодо продажу Землi Української, бо дана вона всьому народу українському. Жоден iноземець не буде володiти землею в Українськiй державi. Обов'язок кожного українця – захищати рiдну Землю вiд будь-яких посягань.
Теги:

Схожі статті

  • 02.03.2016
    3557

    Зі здобуттям Україною незалежности ми почали пильніше придивлятися до своїх коренів, а заодно –

    ...
  • 19.02.2016
    1951

    Зачин. Договірна (людська ) «правда» хазарського штибу І істинна правда-віда Творця У Велесовій

    ...

Медіа