Дi - д i – дi – дi - ла – до – ла – до! На мiй погляд, саме у цiй енергетичнiй формулi - замовляннi схована глибiнь свiтоуяви наших предкiв на первоснову свого Буття у Ладностi i великому Коханнi сердцем … матерi до дитини, сина до батькiвської хати, батька до матерi своїх дiтей i рiдної матiнки-землi … рiднi до предкiв Роду …живих i померлих…

А чому Коханнi серцем? Бо iз серця струмить особлива енергетика… Первоснова – це та тканина Всесвiту, на якiй мудрою жiнкою тчеться вiзерунок Долi… своїй дитинi, майбутнiм нащадкам … І все має бути ладним, здоровим, «без чужих вузликiв» на своїй основi-тканнi …Великих духовних настанов i зусиль потребує така праця вiд жiнки, але разом з усiма – рiдними, близькими, у серцi яких б’ється живодальна сила … Впiзнаєте кохання – cohaerens – «те, що знаходиться в зв'язку»? …

1. Когерентнiсть – (рос. когерентность, англ. coherence, нiм. Koh_renz f) – це властивiсть хвилi зберiгати свої частотнi, поляризацiйнi й фазовi характеристики.

Когерентнiсть (вiд латинського cohaerens – що знаходиться в зв'язку), погоджене протiкання в часi декiлькох коливальних або хвилевих процесiв, що виявляється при їх складаннi. Коливання називаються когерентними, якщо рiзниця їх фаз залишається постiйною в часi i при складаннi коливань визначає амплiтуду сумарного вагання. Два гармонiйнi (синусоїдальнi) вагання однiєї частоти завжди когерентнi.

Здатнiсть до iнтерференцiї, яку виявляють за певних умов хвилi, зокрема свiтловi. Умовою когерентоностi хвиль є незмiнюванiсть у часi рiзницi мiж фазами коливань у них, що можливо лише тодi, коли хвилi мають однакову довжину (частоту). (Словник)

2. Якостi когерентної матерiї

Експериментальною фiзикою накопичено чимало спостережень, пов’язаних iз незвичною поведiнкою систем, зорiєнтованих по класичному спiну. Існування спiну електрона пояснюється наявнiстю циркулюючого потоку енергiї в полi його хвилi. Спiн – це хвильова якiсть; спiн породжує поле, яке можливо iнтерпретувати як далекодiюче спiнове поле. Отже, спинове поле можна генерувати за допомогою систем, створених на основi органiзованого ансамблю класичних спiнiв, у якому (полi) реалiзується максимальна енергiя взаємодiї не лише мiж сусiднiми, але й вiддаленими спiнами. Система взаємодiючих спiнiв виявляється при цьому своєрiдним пiдсилювачем малих ефектiв кожного окремого спiну, кожен з яких – джерело спiнового поля. Утворюється природний ансамбль: генератор спiнового поля – резонатор – транслятор – когерентний стан далекодiючого спiнового поля (встановлення резонансного зв’язку).

Явище когерентностi отримало поширення в описi фiзичних станiв речовини, об’єднаних загальною рисою – впорядкованiстю й узгодженiстю поведiнки значної частини елементiв речовини. Почали говорити про когерентну речовину як нову форму речовини, ранiше недосяжну людинi. Когерентнiсть колективних квантових станiв взаємодiї фiзичної структури можуть призвести до появи нових фiзичних явищ, якi у цих станах призводять до селективностi процесiв, самоочищення i протiкання хiмiчних реакцїй, що впорядковують невпорядкованi фiзичнi структури.

Можна припустити, що закони когерентної матерiї цiлком слушнi для процесiв на рiвнi самоорганiзацiї (упорядкування) життєдiяльностi спiльноти, якщо розглядати людину як спiн, спiльноту – як систему взаємодiючих спiнiв, а ритмiчно органiзованi дiї (традицiйна культура) – як органiзацiю спiнового поля. На наш погляд, у ритмiчно органiзованих дiях (ритуалах або обрядодiях), людина як генератор спiнового поля, постає одночасно i резонатором i транслятором циркулюючого потоку енергiї та її пiдсилювачем, що в свою чергу, призводить до когерентного стану далекодiючого спiнового поля, тобто встановлення резонансного зв’язку з джерелом спiнового поля – Творцем (системи).

3. Когерентнiсть у живому свiтi: як виникає душа народу

Поняття когерентностi розглядається у загальному контекстi «коливання та хвилi». Добре вiдомо, що хвиля – це розповсюдження коливань у просторi. Аби iнтерференцiйна картина була стiйкою, хвилi повиннi бути когерентними (лат. сohaerentio – зв’язок, зчеплення) - мати однакову частоту та сталий у часi зсув фаз. Іншими словами, хвилi повиннi бути узгодженi одна з одною. Джерела, якi випромiнюють когерентнi хвилi також називають когерентними.

Із виникненням квантової механiки стало зрозумiло, що хвильовi властивостi притаманнi не тiльки випромiнюванню, але й речовинi. Згiдно з квантовими уявленнями, будь-якiй матерiальнiй частинцi ставиться у вiдповiднiсть хвиля де Бройля, довжина якої виражається через iмпульс частинки та сталу Планка. В основi квантової механiки лежить поняття хвильової функцiї, квадрат модуля якої визначає ймовiрнiсть знаходження частинки в певнiй точцi простору. Наявнiсть хвильових властивостей у речовини дозволяє ставити питання про його когерентнiсть, тобто, про можливiсть iснування деяких властивостей, зумовлених сталою у часi рiзницею фаз хвильових функцiй окремих частинок, атомiв чи молекул.

Особливий iнтерес викликає можливiсть застосування поняття когерентностi до опису живих систем. Добре вiдомо, наприклад, що у живiй клiтинi щосекунди вiдбуваються тисячi складних бiохiмiчних реакцiй. Усi вони узгодженi у просторi i часi.

Український бiофiзик С. Сiтько поширив поняття когерентностi на цiлiсний органiзм. На думку вченого, основою для функцiонування багатоклiтинного органiзму є власне когерентне поле – своєрiдний електромагнiтний скелет. Порушення цiлiсностi цього поля призводить до появи рiзноманiтних вiдхилень у функцiонуваннi органiзму, що проявляються як хвороби.

46Бiльш, нiж за тридцять рокiв iснування концепцiї бiологiчної когерентностi, вона перетворилася на своєрiдну свiтоглядну вiху у вивченнi природи Живого. Видається доречною аналогiя з теорiєю атома Н. Бора, яка, незважаючи на недосконалiсть та внутрiшню суперечливiсть, є одним з найвидатнiших наукових вiдкриттiв ХХ столiття.

В останнi роки набули iдеї когерентностi живого у зв’язку з активним вивченням незвичайних бiологiчних об’єктiв – мiкротубул. Вiдомо, що мiкротубули формують цитоскелет – молекулярний каркас клiтини, який задає її форму та внутрiшню будову. Самi мiкротубули представляють собою тонкi, дiаметром 25 нм, трубки. Цi бiологiчнi об’єкти виявились iдеальними структурами для генерацiї та розповсюдження повздовжнiх електропружних хвиль, iснування яких передбачав Фрьолiх. В останнi роки мiкротубули виявили у мозку людини. Існування двох станiв поляризацiї складових молекул та простий механiзм переключення наштовхує на аналогiю з цифровими електронними пристроями. Деякi вченi припускають, що цi об’єкти представляють собою елементи бiологiчного комп’ютера, якому людина має завдячувати за можливiсть мислити.

Тож з огляду на сказане, припускаємо, що встановлення «резонансного зв’язку» з Творцем (генеруючим центром) спiльноти людей, об’єднаних однiєю iдеєю (вiрою) цiлком вiдповiдає тим самим принципам, що були виявленi для бiологiчних компьютерiв. Проте спiльнота має бути однорiдною, тобто зi спорiдненими частотними характеристиками електромагнiтних каркасiв її одиниць, що передбачає однорiднiсть власних хвильових характеристик, тобто однорiднiсть ДНК i, вiдповiдно, «чистоту кровi».

Поняття когерентностi слiд поширити на цiлiсний органiзм народу, то тодi це не лише свiт «живих» – явний вимiр, але й на невиявлений вимiр – свiт предкiв. І якщо основою для функцiонування багатоклiтинного органiзму є власне когерентне поле – своєрiдний електромагнiтний каркас, то вiн має iснувати i в iншому вимiрi.

Щоби ув’язати у ланку резонансу «всi» електромагнiтнi каркаси – невиявлений (потойбiчний) предкiв – електромагнiтний каркас живої людини – електромагнiтний каркас народу (села) – електромагнiтний каркас померлих (мiсця захоронення тiлоболонок), iснує ритуал (обрядодiї) спiлкування – поминання всiх членiв роду – i живих i померлих. Такими найголовнiшими ритуалами в життi спiльноти постають обряди переходiв (поховання, весiлля, народження), на загальному тлi традицiї поминання душ предкiв. Ознакою таких обрядодiй в народнiй культурi є використання виткої рослини – барвiнку i на похованнях, i на весiллях. Життя i смерть неподiльнi: смерть є початком народження.

Уособленням життя-смертi для людини на Землi може бути лише уява про Мати – цикли буття-небуття, втiленi, перш за все, у рослинному свiтi i свiтi самої людини. Якщо ж припустити, що пiдтримка когерентностi мiж електромагнiтними каркасами у двох протилежних станах iснування – буттi i небуттi iснувала, тодi, вiдповiдно, виникає традицiя вiдтворення каркасiв у виглядi горщикiв – вмiстищ з трави, комишу, гiлок дерев, пучечкiв з трав, якi обмазували глеєм (мулом, глиною), щоби утримувати когерентний зв'язок не лише з верхом (небом), але й низом (землею).

«Низ» – земля, куди як у лоно матiнки- землi має повертається оболонка-тiло у «зародку» (за археологiчними даними у «станi ембрiона»). І скорiш за все, саме такi горщики-вмiстища були обмазанi мулом (глеєм-глиною) щоби вiдтворити лоно-матку для наступного вiдродження-народження небiжчика iз землi. А задля цього плетений i обмазаний глеєм горщик не просто опускали у яму-вмiстище, а ще й саджали над ним молоде гiлля – кущ або дерево. З часом тiло-оболонка розчинялося (структуровалася його речовина) пiд коренем живого гiлля, i з його ростом (рухом речовини) нiби розчинялися всi складовi тiла-оболонки, циклiчно проявляючи себе у зав’язках, квiтах, плодах, стовбурi, листi. Так утворювалися священнi гаї (укриття), у яких регулярно поминали предкiв, очiкуючи їх повернення у молодих сiм’ях.

Тому i не дивно, що в життi людино-роду найголовнiшими були ритми вшанування душ померлих, коли їх вшановували пiд деревами, на яких розвiшували полотна з родовими «письменами». Виявом релiктової пам’ятi поминання душ померлих у священних гаях є традицiя висадження кущiв калини або iнших молодих дерев на могилi небiжчика, але похованого уже у випрямленому станi, на вiдмiну вiд давньої – в зародковому (ембрiональному).

Рiст рослини (куща, дерева) символiзує циклiчне повернення у виглядi плодiв або листя до природного стану гумусу, з якого знову вiдродиться оболонка-тiло всiх родичiв. Для української народної культури символ «дерева життя» статуарний, розвинений у багатьох «прикладних» витворах традицiї – ткацтвi, плетiннi, вишиттi, малюваннi, рiзбленнi, писанкарствi, хлiбопеченнi, а також у вiдтвореннi голосом, спiвом i рухами танкiв.

Безперечно, знання про цiлiсний органiзм народу, що складається з живих i предкiв лише у iншому вимiрi, засвiдчує надзвичайну архаїчнiсть почуттiв. Сутнiсть процесу когерентностi або зв’язностi живих i померлих у давнiх спiльнотах висловив Густав Лебон:

«Мы одновременно дети своих родителей и своей расы. Не только чувство, но еще физиология и наследственность делает для нас отечество второй матерью. … Если перевести на язык механики влияния, которым подвергается индивидуум и которые руководят его поведением, то можно сказать, что они бывают троякого рода. Первое и, вероятно, важное, - влияние предков; второе – влияние непосредственных родителей; третье, которое обыкновенно считают самым могущественным и которое, однако, есть самое слабое, – влияние среды. … Чтобы человек ни делал, он всегда и прежде всего – представитель своей расы. Тот запас идей и чувств, который приносят с рождением на свет все индивидуумы одной и той же расы, образуют душу расы. Невидимая в своей сущности, эта душа очень видима в своих проявлениях, так как в действительности она управляет всей эволюцией народа. Можно сравнивать расу с соединением клеточек, образующим живое существо. Эти миллиарды клеточек имеют очень непродолжительное существование, между тем, как продолжительность существования образованного их соединением существа относительно очень долгая; клеточки, следовательно, одновременно имеют жизнь личную и жизнь коллективную, жизнь существа, для которого они служат веществом. Точно также, каждый индивидуум какой-нибудь расы имеет очень короткую индивидуальную жизнь, и очень долгую коллективную. Эта последняя есть жизнь расы, в которой он родился, продолжению которой он способствует и от которой он всегда зависит. Раса поэтому должна быть рассматриваема как постоянное существо, не подчиненное действию времени. Это постоянное существо состоит не только из живущих индивидуумов, образующих его в данный момент, но также из длинного ряда мертвых, которые были их предками. Чтобы понять истинное значение расы, следует продолжить ее одновременно в прошедшее и в будущее. Они управляют незримой областью бессознательного, - той невидимой областью, которая держит под своей властью все проявления ума и характера. Судьбой народа руководят в гораздо большей степени умершие поколения, чем живущие. … Покойники суть единственные неоспоримые господа живих. Мы несем тяжесть их ошибок, мы получаем награду за их добродетели».

За таких умов, iдея С. Сiтька про те, що основою для функцiонування багатоклiтинного органiзму є власне когерентне поле – своєрiдний електромагнiтний скелет, має унiверсальний характер. Г. Лебон справедливо розглядає неподiльнiсть раси одночасно i в минулому i в майбутньому, власне її неподiльнiсть у рiзних вимiрах – явному i неявному. В явному свiтi – це живi iстоти (зернини свiтового духу разом iз оболонками-шкiрами), а в iншому вимiрi – минулому-майбутньому – тiльки зернини свiтового духу.

Традицiя постiйної пiдтримки зв’язностi – зчеплення (когерентностi) електро- магнiтних каркасiв живих з електромагнiтними каркасами (полями) померлих здiйснюється ритмiчно, тобто у певнi днi, що спричиняє пiдсилення й пiдтримку резонансних зв’язкiв мiж цими полями. Дiї, спрямованi на пiдтримку резонансних зв’язкiв мiж свiтами, вiдповiдають ритмiчностi дiй спiльноти по вшануванню душ померлих (рiчне обрядове коло).

Важливо, що для зернини свiтового духу iснує електромагнiтний каркас (скелет), що його утворюють сили електромагнетизму i гравiтацiї, але вiн ще неявний вiдносно свiту явного. Ранiше нами було припущено, що електромагнiтний каркас для зернин свiтового духу, якi мають втiлитися, тобто перейти у стан явний, подiбний за формою до жiночого лона – матки Великої Богинi, з якого «виродяться», наче «випадуть» у iншi параметри (поверхи Всесвiту) зернини свiтового духу. Така модель, яка б вiдтворювала спiввiдношення для реалiзацiї «випадання» зернин з одних параметрiв у iншi, найбiльш точно вiдповiдає «зображенню динамiчного замкненого Всесвiту, складеного з безлiчi зон Шварц шильда, що вiдтворює кривину моделi Всесвiту», вперше запропонована Дж. Уiлером. Чому таке припущення?

Графiчна модель, яка вiдтворює перевагу сил гравiтацiї над силами електро- магнетизму, вiдтворює граничнi передумови переходу зернин з неявного стану у явний, тобто стан, в якому панують гравiтацiйнi сили – електромагнiтне поле самої Землi та її певної частки краєвиду з її мешканцями, у яких iснує резонансний зв'язок з цими неявними станами зернин свiтового духу – предками.

Кривина моделi Всесвiту, що утворює спiввiдношення сил гравiтацiї над силами електромагнетизму, графiчно подiбна до горщика – «вмiстища» - лона Великої Богинi, тiльки нiби «невидимого», який може мати земний «аналог» - земне лоно жiнки- рожаницi. Проте, щоби ланцюг пiдтримки когерентностi полiв був повним, мають бути ще «вмiстища» – поховання i народження.

Для поховання – це, скорiш за все, плетенi (вив’язанi гачком) вмiстища, основною сировиною для яких слугувати болотянi рослини – комишi, обмазанi мулом- глеєм. Задля вiдродження небiжчика його тiло ховали у такий плетений каркас, що нагадував лоно матерi сирої землi. Небiжчика можливо зв’язували так (нiби затягували сплетений, вив’язаний) каркас, коли вiн набував форми зародка (ембрiона). А щоби всi похованi у землi мали змогу вiдродитися у майбутньому поколiннi родичiв, їх ховали поблизу, утворюючи тим самим електромагнiтний каркас померлих у землi, душi яких мають втiлитися – нiби вiдродитися з лона Великої Богинi. Виникали священнi гаї – укриття для померлих, поховальне поле яких як електромагнiтний каркас утворював поле пам’ятi, на якому ритмiчно живi збиралися поминати їх вже як небожiв.

Може бути колись, задля єдностi виготовляли плетене й обмазане мулом вмiстище – Макошу, бiльш вiдому за Рiгведою «бадью», яка перевертається i надiляє живих своїми силами, тобто енергiєю у когерентному станi її учасникiв (живих i живих у iншому вимiрi). Мова може iти тiльки про головне – втiлення душ предкiв i надiлення живих вiльною енергiєю сил. Саме цим можна пояснити цiлiснiсть i неподiльнiсть поховальних i весiльних обрядодiй, якi ритмiчно обумовлюють пропорцiйнiсть мiж силами гравiтацiї i електромагнiтизму у Всесвiтi. Традицiя Вiди (Вєди) – знання i полягала у ритмiчностi пiдтримки когерентностi живого – четвертого квантового рiвня за С. Сiтьком, з усiма iншими квантовими рiвнями Всесвiту. Тож, з огляду на сказане, життя людино-роду є ритмiчно виваженим, обумовленим i не може бути випадковим, тобто «диким».

Як вiдомо, трансформацiя вiдтворення «вмiстища»-Макошi у виглядi горщика, вив’язаного гачком, або сплетеного з комишу i обмазаного глеєм-мулом, може бути визначальною ознакою, що притаманна найбiльш архiїчному етапу свiтоуяв людино-роду на землi.

Дуже слушно сказав Г. Лебон:

«Среди различных идей, руководящих народами и составляющих маяки истории и полюсы цивилизаций, религиозные идеи играли слишком преобладающую и слишком основную роль, чтобы не посвятить им отдельной главы. Религиозные верования составляли всегда самый важный элемент в жизни народов и, следовательно, в их истории. Самыми значительными историческими событиями, имевшими наиболее колоссальное влияние, были рождение и смерть богов. Вместе с новой религиозной идеей рождается и новая цивилизация».

Проте ми маємо справу з бiльш релiктовими перiодами вiдчуття людино-родом свого перебування у двох свiтах – неявному i явному, для якого притаманнi майже «чистi» вiдчуття самоiндетифiкацiї зернин свiтового духу у цих вимiрах цiлiсного Всесвiту, який «роздiляється» все бiльше й бiльше з набуттям переваги логiчних знань або «цивiлiзованих» навичок над природними. З часом, коли людино-рiд набуває звичок логiчного походження, цi зовнiшньо цивiлiзованi атрибути життя поглинають все бiльш i бiльше енергiї (витрат) людини, нiж це могло бути у часи природнього буття.

Це природне буття вiдповiдає чистим хвильовим характеристикам загального iснування зернин свiтового духу у двох вимiрах Всесвiту. Тому i «зчеплення» або зв'язнiсть людини як бiологiчної системи з власними електромагнiтними хвилями i електромагнiтними хвилями у вакуумi (стан невиявлений) має бути максимально спорiдненим, а природним носiєм когерентного поля, тобто промiжною ланкою може бути звук: дiя звуку в природi привела до синхронiзацiї видiв i родiв живих iстот. Для людських спiльнот явище когерентностi звуку забезпечує стiйке iснування сiмей, родiв, племен, народiв, нацiй, оскiльки здобуття ефекту самоорганiзацiї, група людей повинна зiбратися у просторi, обмеженому довжиною хвилi когеруючого поля, тобто вiд 1,5 см до 15 м. У повсякденному життi це середнi розмiри житла. Концентрацiя багатьох людей у вiдносно невеликому просторi породжує нову якiсть, даючи змогу зберiгати i транслювати традицiї з постiйним регулярним зосередження людей у межах до 15 м (святилища природнi i створенi, поселення з храмами у центрi, хата як храм-дiм давнини). Про це докладнiше.

4. Мова: ефект розкриття генетичної пам’ятi або трансляцiя культури шляхом певного коду, який уособлюється в послiдовностi вiбрацiї цiлком конкретної мови.

Нещодавно довелося прочитати цiкаве повiдомлення про те, що український фiзик Володимир Нiс, який спiвпрацює з С. Сiтьком, розкрив призначення будь-якої нацiональної мови як когеруючого (зв’язуючого) чинника iснування кожної нацiї i пiдходить до мовної проблеми з позицiї фундаментальної науки – квантової фiзики.

Нагадаємо, що у 1982 роцi група фiзикiв пiд керiвництвом професора С. Сiтька зробила вiдкриття четвертого ступеня квантових сходiв природи В. Вайскопфа, на якому знаходиться все живе. Три ступенi цих сходiв забезпечують стiйкiсть свiту на ядерному, атомному та молекулярному рiвнях завдяки фундаментальним принципам квантової фiзики. С. Сiтько довiв, що iснує й четвертий ступiнь квантових сходiв Вайскопфа. На ньому розташованi живi системи. Цей напрям дослiджень називають «фiзика живого» («Physics of the Alive»). Її запропонував британський вчений Г. Фрьолiх пiд час Мiжнародної конференцiї з квантової медицини, яка вiдбувалася в травнi 1989 року в Києвi. Фiзика живого визнана четвертою фундаментальною наукою (поряд iз «канонiчними» ядерною, атомною та молекулярною фiзиками) i творить теоретичне пiдгрунтя для мiкрохвильової резонансної терапiї (МРТ) та квантової медицини.

Давно вiдомо про iснування в людського органiзму електромагнiтного каркасу (у просторiччi його називають бiополем). Каркас створюють усi клiтини нашого органiзму, а точнiше – мембрани клiтин, якi коливаються в дiапазонi гiгагерцових частот. Це означає, що людський органiзм iснує як невипромiнювальний лазер у мiлiметровому дiапазонi електромагнiтних хвиль.

Когерентний електромагнiтний каркас людського органiзму функцiонує в мiлiметровому дiапазонi хвиль. Величина його випромiнювання надзвичайно мала. Якщо рiвень спектральної щiльностi теплового випромiнювання тiла людини становить близько 10-3—10-4 Вт-Гц/см2, то рiвень полiв, що вiдповiдають за управлiння всiма процесами в живому органiзмi, – близько 10-17 – 10-21 Вт-Гц/см2. Це значно менше вiд усiх видiв випромiнювання, властивих живим iстотам, i зафiксувати його можливо лише приладами з надзвичайною чутливiстю.

Дослiдження С. Сiтька в галузi фiзики живого якраз i стали для В. Носа точкою вiдлiку для власних пошукiв. Була висловлена iдея про квантовi щаблi свiтобудови. Логiчно припустити, що структурування живих органiзмiв, зокрема людей, при- водить до виникнення певних спiльнот, об’єднаних спiльною комунiкативною системою. Не треба бути провидцем, щоб зрозумiти, що таким рiвнем може бути тiльки нацiя – спiльнота людей, об’єднаних територiєю, традицiями i – головне! – однiєю мовою. Ключовий iз них: людський органiзм випромiнює у двох дiапазонах частот – вже згадуваному мiлiметровому i наднизькочастотному. Наднизькочастотний дiапазон – це випромiнювання головного мозку людини, загальновiдомi _-, _-, _-, _- i _-ритми, що заповнюють промiжок вiд 2 до майже 30 Гц. Саме їх реєструє електроенцефалограф пiд час сеансу електроенцефалографiї.

В. Носом були прорахованi можливостi комунiкування на цих частотах та спроба спiввiднести їх iз вiдповiдними їм довжинами хвиль. Виявилося, що довжини хвиль коливаються вiд 6000 до 100 000 км. Фактично, це планетарнi розмiри. Так був виявлений т. зв. шостий квантовий фундаментальний рiвень буття (КФРБ), когерентнiсть якого пiдтримує саме наднизькочастотне випромiнювання головного мозку людини. Уявiть собi цей всепланетний когерентний електромагнiтний каркас, згенерований колективним розумом усього людства, – своєрiдна аура Землi, гiгантський банк даних, вмiстилище всiх генiальних (i безумних також) iдей та осяянь. Ось вам i ноосфера В. Вернадського – цiлком матерiальна, хоч руками й не помацаєш.

Цей висновок як такий – вже неабияке досягнення. Але мiж планетарним рiвнем (шостим КФРБ) i рiвнем живого органiзму (четвертим КФРБ) утворювався неприродно великий розрив. Постало питання: де ж шукати цей п’ятий рiвень буття, i що забезпечує його когерентнiсть? Очевидно, що промiжна ланка мiж iндивiдом i людством – певним чином згармонiзованi спiльноти людей – нацiї.

Як вже наголошувалось вище, носiєм когерентного поля на цьому рiвнi виступає звук, частотний дiапазон якого перебуває в межах вiд 20 Гц до 20 кГц. Але оскiльки вiн поширюється в повiтрi, де його швидкiсть становить 340 м/с, то довжина хвилi становитиме вiдповiдно вiд 15 м до 1,5 см. Цей дiапазон добре пiдходить для контакту i спiлкування мiж собою у групах окремих живих органiзмiв.

Добре вiдомо, що саме дiя звуку в природi привела до синхронiзацiї видiв i родiв живих iстот. У людських спiльнотах це забезпечує стiйке iснування сiмей, родiв, племен, народiв, нацiй. Для того, щоб досягнути мiнiмального ефекту самоорганiзацiї, група людей повинна зiбратися у просторi, обмеженому довжиною хвилi когеруючого поля, тобто вiд 1,5 см до 15 м. У повсякденному життi це середнi розмiри житла, офiсу або iнших примiщень. Концентрацiя багатьох людей у вiдносно невеликому просторi породжує нову якiсть, даючи змогу зберiгати i транслювати нацiональнi культуру i традицiї.

В. Нiс зазначає, регулярного зосередження людей для народної традицiї у межах до 15 м досить багато: храми, вечорницi у хатi, козацькi куренi, збiр на святилищах або кладовищах. Її результатом було створення i пiдживлення культури у рiзних її формах, а також збереження її у виглядi звукових хвиль з накопиченням енергiї у вузлах стоячих хвиль. Для нас важливо зрозумiти механiзм дiї мови як єдиного когеруючого чинника нацiї. Зазвичай, мова може дiяти на поверхневому рiвнi, на тонкому рiвнi, i на найтоншому рiвнi, який найближчий до рiвня чистої свiдомостi, тобто до рiвня первинного функцiонування нашої фiзiологiї.

У своїй теорiї мови як когерентного каркасу нацiї В. Нiс виходить iз вiдичної традицiї розумiння звуку. Згiдно з цiєю традицiєю, iснують чотири рiвнi звуку. Їхню суть легше збагнути, якщо уявити людську свiдомiсть як океан iз хвилями на його поверхнi та в глибинах. Хвилi на поверхнi вiдповiдають грубшим рiвням свiдомостi, а глибиннi – тоншим. Вiдтак, перший рiвень звуку – фiзичний звук – груба його форма, що спiввiдноситься з хвилями на поверхнi океану. Три iншi є рiзними рiвнями вияву людської свiдомостi, якi мають свої чiтко визначенi кореляти та вiдповiдають певним проявам роботи людської фiзiологiї. Отже, другий рiвень – звук як думка. Третiй – найтонший iз звукiв, якi тiльки можна собi уявити, нескiнченно мала величина, але не нуль. І, нарештi, – рiвень непроявленого звуку, те, що лежить за межами свiдомостi, – трансцендентний звук.

В. Нiс твердить, iз цим феноменом тiсно пов’язаний i ефект розкриття генетичної пам’ятi або трансляцiї культури шляхом певного коду, який уособлюється в послiдовностi вiбрацiї цiлком конкретної мови. Тобто, якщо пращури якоїсь людини з поколiння в поколiння спiлкуються однiєю i тiєю ж мовою, це призводить до певного структурування фiзiологiї представника цього народу, а вiдтак i до виникнення цiлком сталої вiбрацiї, що має дуже потужне життєпiдтримувальне значення для кожного iндивiда. Тому спiлкування саме рiдною мовою дає можливiсть дiйти до глибинних рiвнiв своєї пам’ятi, щоб спочатку зрозумiти, хто ти, а потiм побачити, на що ти здатний.

Одне слово, мова i генетична пам’ять – взаємопов’язанi речi, i їхнiй вплив обопiльний. Але, на жаль, нинi вважають, що мова є лише засобом комунiкацiї. Насправдi ж мова – ключ до вiдкриття колосальної енергiї, накопиченої сотнями й тисячами поколiнь наших пращурiв. Та насправдi зв’язок ще глибший. Оскiльки скогерованi спiльною мовою люди завжди живуть на певнiй невипадковiй територiї, то впродовж тисячолiть їхня мова стала вiддзеркаленням усiх природних умов, притаманних цiй територiї – «природним законом» цiєї землi. Отже, встановлюється потрiйний зв’язок: людина–мова–територiя. Для того, щоб адекватно взаємодiяти з цiєю землею на рiвнi клiмату, флори, фауни, потрiбна вiдповiдна мова. Інакше кажучи, саме українська мова найкраще вiдповiдає українськiй землi. Іншi мови вступають у конфлiкт iз нашою землею i можуть призвести тiльки до занепаду, до перетворення цiєї землi на пустелю, що ми й спостерiгали в Українi у ХХ сторiччi. Можна сказати, що iншi мови для нашої землi екологiчно небезпечнi.

Засновник синергетики І. Пригожин стверджував, що людина повинна розмовляти тiєю мовою, яка природовiдповiдна певнiй землi й є офiцiйною мовою держави, в якiй ця людина живе. Адже кожна нацiя за допомогою мови продукує свої когеруючi вiбрацiї (i йдеться не лише про чистий звук, але й про той складник мови, який ми вловлюємо на пiдсвiдомому рiвнi), якi пiдтримують цiлiснiсть нацiї як самоорганiзованої систем. Важливо українцям в Українi спiлкуватися саме українською мовою, бо цим ми змiцнюємо квантовий когерентний каркас своєї спiльноти. Якщо ж люди перестають на своїй землi спiлкуватися рiдною мовою, вони таким чином пiдключаються до каркасу iншої спiльноти i свою енергiю, фактично, вiддають тiй iншiй спiльнотi, пiдтримують її, обкрадаючи власний народ.

Дослiдження В. Носа красномовно пiдтверджує нашу думку про те, що українська народна культура – це струнка система пiдтримки гармонiйного iснування народу не тiльки на Землi, але й масштабах Всесвiту. (Детально: схема петлi Інанни. Саннiкова 2006:77-83,143) Загальним «тлом» для встановлення й пiдтримки постiйного зв’язку людина – Земля – Всесвiт, виступає Звичай. Звичай – це ритмiчно органiзованi обрядодiї життя людини в природнiй спiльнотi людей, якими є сiм’я i народ в природному довкiллi свого життя – селi, який є природним фракталом простору-часу Всесвiту, «спроектований» на Землю, i який був означений також природною межею. Ця межа традицiйно вiдтворювалась з природного матерiалу – з вiття рослин, якими обплiтали «фрактал простору-часу» буття на Землi.

Простiр-час, окреслений межею з природного матерiалу - тином, загалом символiзує точку, навколо якої починає розгор- татися простiр-час життя всiх втiлених, тобто новонароджених у кожнiй новостворенiй сiм’ї, яку щоразу община (громада) надiляла домом-храмом (хатою). Внутрiшнiй простiр-час хати вiдповiдно так само є фракталом, i обмежується її звитим каркасом, що вiдповiдає простору, визначеному довжиною хвилi когеруючого поля, про що показали дослiди В. Носа.

Ранiше нами вже було сказано: «переведення з одного витка життя у iнший» - виникнення життя на Землi, отримання «зернинами душ» «оболонок-шкiр» вiдбувається у внутрiшнiй порожнинi хати як лонi Праматерi Всього Сущого. Саме цим обумовлювався тип канону для укриття людино-роду, який чудово вiдображає архiтектура хати» (Саннiкова 2005:442). Каркас хати, який обмежував її внутрiшнiй простiр, тотожнiй лону, в якому мiститься зародок нового життя (дитина в лонi жiнки). Цей каркас, сплетений з гiлок (гiлля, вiття, вiток) i обмазаний глиною, за своїми частотними характеристиками близький до частотних характеристик жiночої матки (iз зародком-дитиною).

«Вживання глини обумовлене не тiльки її пластичними властивостями, але й природними стабiлiзуючими, оскiльки довжина хвиль глинистих мiнералiв близька до довжини хвиль здорових клiтин людини (8 метрiв). Глина – дар Божий для людини, тому що завдяки їй у порожнинi хати вiдбувався енергообмiн й перенесення енергiї. Матерiал глини слугував стабiлiзатором космiчної енергiї, перетворювачем її в iншу форму, прийнятну для людської клiтини». (Саннiкова 2005:448–449).

Ще не знаючи про дослiдження С. Сiтька i В. Носа, нами була висловлена думка про iснування у наших пращурiв досвiду опанування частотних крокiв, що вiдтворюють «неперервний та взаємнозв’язний ряд: Сонце – Земля – людина – генетичний код», який враховує когерентнi резонан- снi коливання Землi, Сонця, Всесвiту з ДНК людини i узгоджують мiж ними частотнi характеристики.

Дослiдження С. Сiтька та В. Носа щодо значення когеруючого поля i електромагнiтного каркасу людини цiлком пiдтверджують внутрiшнiй сенс давньої культурної традицiї наших пращурiв. Нам слiд осягати цю споконвiчну мудрiсть сучасними знаннями, осмислюючи i залучаючи для здорового життя у сучасному свiтi.

Пiдживлення культурної традицiї (ладу, гармонiї, зв’язностi) вiдбувалося i у священних гаях-укриттях, де були похованi померлi родичi; на весiллi як початку для перевтiлювання (обертання) для зернин свiтового духу. Адже саме весiлля надавало жiнцi статус приймати зернину свiтового духу у новiй якостi буття. А вагiтна зародком життя жiнка мала iнше укриття – храм –дiм, хату, сакральна архiтектура якої передбачала укриття за частотними характеристиками близькими до її живого укриття – матку. Як вiдомо, що первиннi частотнi характеристики стiн хати були наближенi до частоних характеристик живого жiночого органiзму, i виконанi були з плетеного каркасу i обмазаного мулом-глеєм.

Отже, ми маємо чiтко органiзовану комунiкативну систему, яка пiдтримує i пiдживлює квантовий фундаментальний рiвень буття спiльноти, яка для нас є рiдною, i з якою до цього часу вiдбувається наша самоiдентифiкацiя.

Лiтература.

  1. Саннiкова Л. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: енiофеноменологiя староукраїнської культури», К., 2005.
  2. Саннiкова Л. Константи духовностi культури // Матерiали II науково-практичної конференцiї «Буття українцiв». Київ, 2006, с.77–83, 143.
  3. Саннiкова Л. Втiлення первинного алго- ритму Всесвiту на природному ландшафтi давньої України (енiологiчний аспект). // Эниология, № 1 (13), 2004, с. 18–25.
  4. Саннiкова Л. «Од Коляди до Коляди»: календар – невiд’ємна частка звичаєвої культури (узгодження життя людини на Землi) // Матерiали III науково-практичної конференцiї «Буття українцiв». Київ, 2007. – C. 183–188.
  5. Г. Лебон. «Психология толп // Психология толп. – М., 1998.
  6. Краснобрыжев В.Г. Свойства когерентной материи // Материалы Международной научной конференции «Торсионные поля и информационные взаимодействия – 2009. Хоста, Сочи, 25–29 августа 2009.
  7. Краснобрыжев В.Г. Спинорные поля в мозговой деятельности // Материалы международной научной конференции. Хоста, Сочи, 25–29 августа 2009 г.
  8. Краснобрыжев В.Г. Универсальная система квантовой телепортации // Материалы международной научной конференции. Хоста, Сочи, 25–29 августа 2009 г.
  9. Сiтько С.П. Фiзика живого: вiд вивчення бiологiчних об’єктiв до вивчення живого // IV з’їзд Українського бiофiзичного товариства. Тез. – Донецьк: 2006.
  10. Сiтько С. П. Квантово-механiчна основа багатоманiтної диференцiйної стiйкостi живого // Фiзика живого, Т.13, №1 (2005). – C. 5–8.
  11. Сiтько С.П. «Ген, вiдповiдальний за ...» – антропоморфiзм чи данина примiтивiзму? // Фiзика живого, Т. 11, №1 (2003). – C. 5–8.
  12. Сiтько С.П. Фундаментальнi проблеми бiологiї з позицiй квантової фiзики живого // Фiзика живого, Т.9, №2 (2001). – C. 5–17.
  13. Сiтько С.П. Концептуальнi засади фiзики живого // Фiзика живого, Т. 6, №1 (1998). – C. 57–72.
  14. Сiтько С.П., Андреєв Є.А., Добронравова І.С. Цiле як результат самоорганiзацiї // Фiзика живого, Т. 6, №1 (1998). – C. 85–89.
  15. Ситько С.П., Цвилий В.П. Электродинамическая модель электромагнитного каркаса человеческого организма // Физика живого, Т. 5, №1 (1997). – C. 5-8.
  16. Якунов А.В. Живi свiтловоди / А.В. Якунов // Країна знань, 2010, № 7/8. – C. 20–22
  17. Якунов А.В. Загадки мiтогенетичного випромiнювання // Країна знань, 2008, № 9/10. – C. 9–11
  18. Якунов А.В. Знову про когерентнiсть у живому свiтi // Країна знань, 2010, №1.– C. 12–14
  19. Якунов А.В. Когерентнiсть у живому свiтi // Країна знань, 2008, № 4.– C. 11–13
  20. В. Нiс. «Мова як когеруючий чинник нацiї» (iнтернет)
  21. В. Нiс. Природний закон, або як нам українiзувати українцiв (програма дiй) (iнтернет)
  22. Брунов В.В. Энергоинформационное взаимодействие людей и природы // Материалы международной научной конференции. Хоста, Сочи, 25–29 августа 2009 г.

P.S. Всi нашi попереднi дослiдження української народної культури виявляли її як струнку систему ладування життєдiяльностi наших предкiв. Нас зачаровувала дивовижна сила Традицiї з гармонiєю життя i бажанням народжувати здорових дiтей попри всi негаразди i складности буття. І тому мабуть необхiдно ознайомити Вас iз матерiалами дослiджень, що розкривають технологiї, спрямованi на руйнацiю нашої споконвiчної Традицiї.

Як зазначає В. Г. Краснобрижев у своїй статтi «Спинорные поля в мозговой деятельности», сьогоднi вiдомi розробки технiчних засобiв корекцiї та керування поведiнкою людей на основi бiологiчних принципiв управлiння i нових фiзичних принципiв передачi керуючих сигналiв на великi вiдстанi. Це зброя психофiзичного керування iнтелектом. З часом з’явилися новi напрямки науки, якi нiби «легалiзували» цю зброю у виглядi нейролiнвiстичного програмування, психотронiки, радiацiйноакустичних ефектiв, психокодування i т. iн. У США були навiть розробленi психокорегуючi програми, метою яких стали дистанцiйнi змiни ландшафтiв хвиль мозку людського матерiалу.

Пiсля завершення вiйни у Перськiй затоцi почалися роботи зi створення принципово нових видiв зброї, що призначенi для знищення людей через екрани телевiзорiв i монiторiв комп’ютерiв з мiнiмальними витратами. Все це має назву – засоби iнформацiйної вiйни. Запитання: яким чином це стосується нашої теми – культурної традицiї українцiв i нашого сучасного буття? А вiдповiдь полягає у площинi як генетики поведiнки, так i мети створення психотропної зброї, яка саме застосуванням спiнорних методiв впливу на дiяльнiсть людського матерiалу призводить до приглоблення волi людини до спротиву, протидiї, непокорi, а головне – для зменшення захисних функцiй iмунної системи.

Ми весь час розглядали культуру як си- стему органiзацiї життєдiяльностi наших пращурiв у напрямку її посилення, пiдживлення i спрямування життєвих сил (енергiй) на продовження себе у часi i просторi. І цьому слугували ритмiчно органiзованi обрядодiйства давньої ритуальної традцiї вшанування всього живого у Всесвiтi – зернину свiтового духу як початок людини у Всесвiтi, матерiю як Праматiр Всього Сущого, генеруючий центр як Творця. Всi дiйства були спрямованi на творення! І тут маємо iнше – приглушення волi людини до життя i зменшення захисних функцiй своєї iмунної системи, що призводить до зменшення активностi людини продовжу- вати себе.

Як вiдомо, вiд митi появи людини бiлої раси (Homo sapiens sapiens) або європеоїда з сучасною композицiєю ДНК, минуло майже 40 тисяч рокiв. На чому базуються нашi припущення? На тому фактi, що саме тодi вiдбулася всесвiтня подiя, наслiдком якої стає такий, певно визначений за частотними характеристиками iнформацiйний код ДНК, який забезпечував гармонiйне iснування всiх параметрiв Всесвiту, центральною подiєю цiєї рiвноваги виступало життя людини як квiнтесенцiя всiх його (Всесвiту) iнформацiйно-енергетичних процесiв. Цi закономiрностi добре описанi й дослiдженi С. Сухоносом, набули прикладних проявiв у традицiйнiй культурi. Весь цей час ми доводили рiзними артефактами, що ритмiчно органiзована життєдiяльнiсть спiльноти наших давнiх предкiв сприяла посиленню життєвих сил, якi були спрямованi на узгодження всiх параметрiв у рiзних вимiрах буття зернини свiтового духу: з високих гармонiк Всесвiту до життя звичайної людини у вимiрi буття на Землi.

Традицiя культури органiзовувала зв’язнiсть (тобто когерентнiсть) мiж свiтом живих i неживих, якi разом утворювали цiлiсний органiзм народу. Яким чином виконувалися передумови для зв’язностi живих i неживих, але iснуючих в iнших частотних вимiрах Всесвiту? Перш за все, створенням рiзноманiтних полiв пам’ятi для спiльноти, перебуваючи в просторi яких її пам'ять пiдтримувалася i постiйно пiдсилювалася. Найпершi поля пам’ятi – це мiсця поховання своїх померлих неподалiк вiд живих поселень. Живi поселення – села розташованi були навколо рiчок – великих течiй живої води як основного приймача й зберiгача iнформацiї в iнформацiйно-енергетичному обмiнi мiж самою планетою, рiзними когортами зiрок, Сонцем як основним постачальником фотонної енергiї на Землю, i її природними краєвидами.

Задля встановлення особливих умов для формування полiв пам’ятi, тобто пiдживлення гурту людей (подiбно до гурту спiнiв), використовувалися особливостi рельєфу мiсцевостi, в особливих точках якої спостерiгалися вияви особливої енергетики. Наприклад, сьогоднi часто згадують i пишуть про Терношорську Ладу в Карпатах, навколо якої важко видiлити навiть рештки давнього святилища, проте геометрiя якого i в наш час генерує спiновi поля на макроскопiчному рiвнi, тобто на ландшафтi. Потраплянням з постiйним ритмом у сферу дiї такого спiнового (або торсiонного поля), пiдтримувалася дiяльнiсть мозку людини у певно визначених частотах: спрямовано вiдбувалося формування й пiдтримка «ландшафту хвиль мозку людського матерiалу» (за Краснобрижевим), тобто вiдбувалося пiдсилювання поля пам’ятi. У внутрiшньому просторi цього спiнового поля пам’ятi здiйснювалися органiзованi дiї, спрямованi на пiдсилення когерентностi живих, сигнал вiд дiй яких спрямовувся i назовнi поля, i в середину, тобто на кожну людину (як спiн або торсiон).

Найбiльш вiдомi, ритмiчно органiзованi дiї на формування сигналу й виникнення резонансного зв’язку – це рух по колу (танцi) разом iз речетативним солоспiвом гурту танцюючих. Саме в цей час вiдбувається взаємодiя зi спiновими системами матерiальних тiл (танцюючих, спiваючих) iз зовнiшнiми спiновими полями (небесними, тобто Всесвiтом, Богом, Творцем), з’єднуючою ланкою мiж якими виступають спiновi поля ландшафтiв з каменями, деревами i людьми. Інформацiйна ємнiсть цих невидимих спiнових полiв надзвичайна велика, а енергетична – мала. До того ж, всi спiновi поля – це поля далекої дiї.

Важливо сказати, що на людський гурт як спiнорну пiдсистему, коли вона потрапляє пiд дiю таких полiв, вони чинять прямий вплив на механiзми елементарних актiв бiохiмiчних реакцiй, тобто корегують їх. А оскiльки основний аспект роботи головного мозку можна розглядати як модель нейронної мережi – сукупностi вели- кої кiлькостi ув’язаних мiж собою елементiв, то й вплив зовнi на неї може призвести або до пiдсилення, або ж до послаблення якостей пам’ятi.

Обрядодiї традицiї чiтко спрямованi на створення когерентного стану людських органiзмiв, що їх виконують. В той час коли «технiчнi засоби корекцiї та керування поведiнкою людей», тобто фактично зброя психофiзичного керування iнтелектом, руйнують як зв’язнiсть людського органiзму (на клiтинному рiвнi; на рiвнi нейронiв мозку; на рiвнi обмiну мiж iнформацiйними кодами ДНК). Людський органiзм у когерентному станi миттєво отримує сигнал (iнформацiйну компоненту), що запускає всi процеси живого органiзму у злагодженому режимi.

Тож навiть не обов’язково мати особливi знання щоби збагнути, що ж сьогоднi насправдi вiдбувається з нами. Мова та традицiї як визначальнi засоби органiзацiї сучасного українського суспiльства сприймаються як другоряднi явища. В той же час штучно створенi технiчнi засоби корекцiї генетики поведiнки спрямованi на руйнацiю єдностi, що спостерiгається у виглядi надзвичайних подiй i неприйнятних для суспiльства рiшень.

Для прикладу. Менi доводиться доволi часто приймати докори з приводу певних рiшень В. А. Ющенка, особливо питання Голодомору: «Вот ваш «щирий» Ющенко навязал тему Голодомора… Сколько можно поклоняться мертвым?!» Шановнi всi, – патрiоти i непатрiоти! Допоки ми не пом’янемо останню неприкаяну душу, до того часу не матимемо спокою. Душi неприкаянi – нагло вбитi у вiйнах i насильствах, заморенi голодом, знищенi у конц- таборах, ще ненародженi дiти, вбитi абортами… Їхнi душi блукають у тiй неосяжнiй ноосферi, про яку лише пишуть…

Органiзм народу може бути здоровим лише тодi, коли мiж свiтами живих i пращурiв iснує зв’язнiсть. Всiм вiдома народна традицiя вшанування предкiв до восьми разiв на рiк – релiктовий уламок потужної колись системи регуляцiї життєвих потокiв мiж свiтами. За законами фiзики, основна функцiя пам’ятi – пiдтримувати чистоту процесу у замкненому просторi коливального контуру. Найважливiшою якiстю живого процесу є його замкненiсть, коли спрямований у простiр в одному напрямку iнформацiйний потiк вiд випромiнювача, обов’язково повертається до нього з iншої сторони.

Такий замкнений контур вiдтворює вiдома нам унiверсальна графема давнини «петля Інанни». Прямий потiк хвилi живого – вiд Творця, а зворотнiй – вiд життя людини у ладному суспiльствi, в якому пам’ятають попереднi втiлення. Елементом пам’ятi, його чутливою антеною зв’язку мiж свiтами постає геном i ДНК людини, навколо якого й розгортаються головнi подiї Всесвiту.

Генетична пам'ять людини, будучи дос- вiдом минулих дiй, використовує форму людського тiла в якостi чутливої оболонки для зв’язку iз зовнiшнiм свiтом. А в нашому суспiльствi порушено ритми живих процесiв, i тi неприкаянi душi, блукаючи у темрявi чужих свiтiв, не можуть втiлитися. Душi живi! Навiть колись єгипетська традицiя мала Богиню Мiсця Народження. Хто ж сьогоднi наважується порушувати процеси рiвноваги живого?

І не дикуни придумали систему регуляцiї руху хвиль живих процесiв! І чи фiзично можлива була б регуляцiя без одного з складових замкненого контуру пам’ятi – свiту неявного, свiту пращурiв? Велика мудрiсть жити й розумiти Святу Мову Творця…

(уривок з нової книги)

Теги:

Схожі статті

  • 14.12.2015
    1766

    Ярило - бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає

    ...
  • 14.12.2015
    4434

    Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

    ...

Медіа