«Заступила чорна хмара та й білую хмару» Уривок.

…Десь відкопаєш спис,
шолом чи меч іржавий –
і вже сльоза покотиться сама…
Є слава предківська,

та як нема Держави, –
тоді вважай, народу теж нема!
А є населення,
в одвічно ріднім краї;
говорить ніби мовою батьків, –
та в ярмах чужоземних од віків:
то спалахне, то в попелі вмирає.

Бунтуємось!
Обурення своє
виказуєш, аби потлумить сором…
Й щороку ніби власну ниву орем,
але не нам врожай вона дає –
і для душі, і для потреб щоденних…
1 тисне гріх, мов камінь на раменах,
бо перед пам’яттю звитяжних поколінь
ми, ще живі, а ходимо, як тінь
йде за тобою в чистім сяйві дня…

…Лиш тупіт вдалині козацького коня,
і гострий шаблі зблиск,
і грім, і грімотнява,
та з підсвідомості ще –
“Слава! Слава! Слава!..”
Проснеться ніби щось –
замріє… і вмира…
Стара істррія…
Лиш кривда – не стара,
Неволя теж –
вона ж бо при тобі:
в ярмі твоїм,
у пісні, у тужбі…