Над ними в небі і Телець, і Овен.
А тут пасеться цілий Зодіак.
Що скіфу — кінь, то греку — човен.
Живе на скелі, то інакше ж як?

А цій землі нічого не забракло —
ні рік, ні моря, ні озер, ні трав.
Найперший скіф, молодший син
Геракла,
собі роздольне царство вибирав.

А скіфський бог розщедрився до того -
із неба кинув плуга золотого.
А ще він кинув золоту сокиру —
як часом з ними хто не схоче миру.

А для гостей на саму видноту
бог кинув з неба чашу золоту.
Хоча як інші книги погортай,
то перший цар був скіфський Таргітай

І, як легенда кажа прастара, —
він син Дажбога і дочки Дніпра.
При ньому також на вечірній пруг
упала чаша, топірець і плуг.

Наявні тут етруски загадкові
в генезі етрускоїдних племен.
Шари культур і древня топонімія
гіпотетично свідчать, що колись —

раніше, ніж прийти на Апенніни, —
вони у цих краях тут прижились.
Їх різні вітки мали різні назви —
лелеги, тірсагети і пелазги.

А згодом тих, що у степах зостались,
назвали скити, бо вони скитались.

...

Коли в лісах ревли іще буй-тури, —
Дажбогу сонце приміряло німб,
і люди чорноліської культури
жили, співали, сіяли свій хліб.

Посутеніло. Між Дніпром і Доном
Перун переморгнувся з Посейдоном.

У 70-ті роки Ліна Костенко потрапила у «чорний список», складений особисто секретарем ЦК КПУ з ідеології Маланчуком. Лише після його відходу в 1977 році у світ виходить збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а через два роки - спеціальною пос­тановою Президії СПУ - історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху шість років. Роман одразу ж став подією, восьмитисячний наклад розійшовся за кілька днів, так само, як і повторне стотисячне перевидання в серії «Романи та повісті» (видавництво «Дніпро»), здійснене через три роки. А виконання цієї драми народними артистками Нілою Крюковою та Галиною Менкуш у 1981 році вилилося в суд над «буржуазними националистками»: Костенко і Крюкову звинуватили у спробі «организации нацио налистического восстания». У 1987 році «Марусю Чурай» і збірку «Неповторність» Ліни Костенко було удостоєно Шевченківської премії. З початком 90-х інтерес до творчості Ліни Костенко незмірно зростає. її «Вибране» 1989 року відразу ста раритетом, її цитують, про неї пишуть книжки. Багато хто з її коллег- шістдесятників, скориставшись моментом, прикрасив груди депутатським значком. Вона ж у той час демон­стративно грюкнула дверима СПУ і знову пішла «в духовну еміграцію». Свої вчинки вона пояснила двома поетичними рядками: «...і знов сидять при владі одесную. Гряде цинізм - я в ньому не існую».

її стосунки з новою владою були майже такими, як і в сумнозвісний «період застою»: її намагалися не помічати, потім спробували «приручити». Але коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася йти на церемонію вручення. «Передайте, що мені державна біжутерія не потрібна», - відповіла вона на запрошення.

Своє«затворництво» Ліна Костенко порушила тіль­ки у вересні 2004 року, коли погодилася стати дові­реною особою Віктора Ющенка. «Я даю йому своє ім’я, як знак того, що я йому вірю, і якщо хтось вірить мені, нехай він повірить і Віктору Андрійовичу», - сказала тоді Ліна Василівна. Але й після виборів вона не проміняла свій робочий стіл на велику політику. Вона рідко з являється на різних зібраннях, не від­повіла на телефонні дзвінки, а на всі закиди відповіла словами Івана Козловського: «У мене в квартирі телефон, але ж жити якось треба».

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №12

Схожі статті

  • 30.08.2016
    4212

    Твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано

    ...
  • 17.06.2016
    584

    Танцюю світ, що ми створили разом!
    Там кожна мить веселочкою вмита!
    на теплому

    ...
 

Медіа