Перунів цвіт

Пробивши сірий хаос,
Як паросток з ріллі,
З'явився Род на світі
І дав дітей Землі.

Кувала птиця Жива
Народу добру вість,
А Бог Сварог Небесний
Крутив земную вісь.

Дажбог грів Землю щедро,
Симаргл поля стеріг
Мокоша пряла нитку -
Народу оберіг.

А Лада дарувала
Обручки молодим,
Волхвиня чаклувала,
Щоб шлюб їх був міцним.

Було весну закличемо
І бубликів спечем,
Вшануєм Землю-матінку
Жертовним калачем.

Напишемо на писанці
Одвічний Сонця круг,
Прославимо Ярила
І візьмемось за плуг.

Тепер Прабог дивується: -
Що сталося з людьми ?
Не моляться до Сонечка,
Не ллють Богам соми ?

Прабатько Орь тривожиться,
Із Неба погляда -
Чому страждають орії,
Яка у них біда ?

Куди поділись капища
Кумири скіфські де ? ...
Стоять хрести над церквами
І люд сліпий гуде.

Своїх Богів споганили
Духовні злидарі,
Юдейському сектантові
Співають тропарі.

Як тут живеться правнукам -
Тривожиться весь Рай.
Та на Труханів острів
Заглянув Таргітай.

Горить Купальське вогнище,
Ще Соботка жива!
Буя нащадків молодість
на славу Божества !

Перун нам кине стрілку -
Шукайте, хтось знайде!
Врятуйте Роду гілку -
Вже папороть цвіте!