Шепоче дощ крізь листя, наче хтось,
Говорить так, мов знає все на світі.
Таке щось в нашім літі відбулось,
Чого не буде більше в жоднім літі.
Отак, по краплі, стишені слова
Довірливо, неначе одкровення,
В рядки лягають. Днина грозова
І ніч також - на те і рівнодення.
А в люднім місті люду, як мурах.
І кожна важко носить пережите.
Скажу тобі усе в кількох словах:
Я так не зможу більше полюбити.
Отак, щоб ані віку, ні пори.
Про це мовчать зазвичай загадково.
Ти ж говори зі мною, говори,
Хоч так, як дощ - по краплі кожне слово.
Або мовчи. Нехай говорить дощ.
У шепоті відчутніше: "Кохаю..."
А я послухаю. Всміхаєшся? Отож!
Коли йде дощ, я все на світі знаю.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira