Жив собі на світі один різьбяр. Добрий був майстер. Гарний був і п'яниця...

Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.

Ну, заходився різьбяр біля роботи. Зробив він дев'ять апостолів, а останній матеріал пропив. Пропив липу на трьох апостолів. Похмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»

А була в цього різьбяра добра жінка, красива й розумна.

— Не журися, — каже, — чоловіче. Якось воно та буде.

Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.

А піп був удівець...Поздоровкалася привітно.

— Здрастуйте, батюшечко!

Слово за словом, а піп і питає:

— Чи не можна прийти сьогодні увечері?

- А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і призначила попу якусь там певну годину.

Таким же побитом пішла жінка і повз дияконів двір.

Загледів диякон, ахикнув... Слово за слово... Призначила й дияконові певний час.

Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.

— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.

Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мовляв, і так, будь увечері напоготові.

Прийшов і вечір. Чоловік сховався у сінях. Дожидають гостей...

Не довго чекали. Ось уже й піп стукає у віконце.

Впустила жінка попа в хатку. Витягла вареників з печі, подала чарку.

Захмелів піп, почав залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук...

— Ой, лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко! — І, наказала:

— Роздягайтеся, батюшко, наголо, та й ставайте з апостолами поряд!

Нікуди подітися попові, скорився, став з апостолами в один ряд.

Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки-що хотів диякон обійняти, як чоловік у сінях — стук-стук...

— Роздягайтесь хутчій, та становіться повз апостолів! - наказала жінка дияконові.

Став і диякон. Аж ось і староста.

— А, здоровенька була, молодице, в хаті!

Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук!

Мусив і староста роздягатись наголо та й ставати поряд з апостолами.

Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.

Аж ось і комісія з монастиря — просто до різьбяра у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.

Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — всіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.

— Гарна робота! — хвалить ігумен, — як живий!

— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?

- Можна й без нього, — відзивається різьбяр, — для нас це пусте діло, вмить відріжемо!

І вже бере різьбяр у руки пилку... Ех, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп...

А різьбяр як закричить:

- Держіть їх, халамидників! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!

Ну, звичайно, ігумен став просити різьбяра: покинь, мовляв, пилку, чоловіче, нехай уже буде так, як буде...

Отак визволила жінка свого чоловіка з біди.

Теги:
Джерело: З народного

Схожі статті

  • 03.03.2016
    17560

    Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб

    ...
  • 03.03.2016
    5451

    На двері глянь. А чи нема хреста,
    О, гугенот, під ніч Варфоломія.
    Столицю ж бо

    ...

Медіа