Українська революція 1917-20??

Українська революція. На початку весни, у березні 1917 року, в Україну прийшла революція. Після падіння монархії у Російській імперії та створення Тимчасового уряду в Петербурзі на території усієї імперії почалися масові виступи.

На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 2 (15) березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію на завоювання власних національно-політичних прав. Через десять днів Комітет провів багатотисячну маніфестацію в центрі тодішньої імперської столиці.

Відозва Петроградського Тимчасового українського революційного комітету до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцирів у Петрограді

У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання. Російське громадянство з вдячністю згадає колись, що ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації.

Чи так само з вдячністю згадає вчинки українських жовнірів на вулицях Петрограда і український нарід? Чи з такою самою любов'ю запише сі вчинки й українська демократія в історію національно-політичного визволення свого народу й своєї країни?

Щоб на сю вдячність і любов заслужити, щоб нестертими слідами записати в історію національно-політичного визволення українського народу свої вчинки, свій героїзм, свою готовність до самопожертви й віддання загально-громадській справі, український демос, українське жовнірство повинне сі вчинки, сей героїзм, сю самопожертву й віддання виявити в завойованню не чужих політичних прав, а своїх власних, національно-політичних прав українського народу. І справити велику енергію української жовнірської маси в Петрограді на шлях завойовання власних національно-політичних прав, зафарбити її революційні виступи свідомістю власних національних інтересів – сей обов'язок лежить передусім на свідомій українській інтелігенції й демократії Петрограда, на вас, українське студентство й свідоме робітництво, на вас, українські офіцири російської армії, на вас, свідомі українські громадяне. На вас всіх лежить під сю важну хвилю величезна відповідальність перед нашою нацією, величезної ваги завдання – дати напівсвідомій українській жовнірській масі гасло боротьби за національну волю українського народу, а також зорганізувати під сим гаслом і повести до боротьби ще незорганізовані й розкидані українські демократичні маси.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загально-громадянських прав але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді.

Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити як найширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з як найширшими правами окремих націй і спеціяльно з як найширшою національною територіяльною автономією України. Отже, широка національно-територіяльна автономія України – се практичний льозунг, під яким кличемо вас усвідомляти й організувати українську масу.

Українці Петрограда!

На вас лежить під сю хвилю кольосальна відповідальність за дальшу долю визвольної боротьби українського народу. Прикладіть же усіх зусиль, щоб з тої крізи, яку нині переживає російська держава, вийти з честю й з печаттю боротьби за волю свого народу.

До усвідомлення й організації українських мас.

Тимчасовий Український Революційний Комітет м. Петрограда.

2 (15) березня 1917 року

Не відставала й, власне, Україна. Крах імперії викликав потужний сплеск національно-визвольного руху, котрий переріс у національно-демократичну революцію на чолі з Українською Центральною Радою. Стартом української революції вважається початок березня 1917 року, коли була створена Центральна Рада – парламент майбутньої УНР.

Вже до середини березня 1917 року на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. Виникла потреба створити єдиний центр, котрий об’єднав би всі українські сили.

З цією метою в Києві 4 (17) березня Товариство українських поступовців заснувало Українську Центральну Раду. Крім членів ТУП, до неї увійшли представники різних українських політичних угрупувань та організацій: військових, робітничих, кооперативних, студентських, релігійних, культурних. Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, діячі кооперації, інші представники інтелектуальної еліти України.

Центральна Рада активно розгорнула свою діяльність. 9 (22) березня вона звернулася з відозвою “До українського народу”, в якій закликала зберігати спокій, запровадити вибори на всі урядові посади, а передусім творити нове, вільне життя. Українська Центральна Рада поступово перетворилася на справжній керівний орган національно-демократичної революції. Вона стала своєрідним українським парламентом.

Восени 1917 р. її повний склад становив 822 члени. Діяльність Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання – досягти національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній республіці. Про самостійність України думали тоді одиниці. Проти самостійності в цей період виступав і сам голова Центральної Ради Грушевський.

Проте всю повноту влади на себе, на жаль, Центральна Рада перейняти не змогла. Паралельно до неї в Україні діяли ще дві потужні сили, котрі змагалися за владу як між собою, так і з Центральною Радою: представники Тимчасового уряду – губернські комісари, котрим підлягала армія і до яких приєдналася російсько-єврейська демократична інтелігенція та Ради робітничих і солдатських депутатів, що складалися з більшовиків, меншовиків, есерів. На перше місце в Радах поступово виходили більшовики.

Протистояння цих трьох сил привело до збройних сутичок, що й згубило, загальним підсумком, як українську революцію, так і, власне, державність України. Поки українці чубилися та різали один одного у боротьбі за владу, зі сходу у ці криваві сутички втрутилась Радянська Росія, на багнетах якої в Україну був принесений соціалізм. Переповідати перебіг подій сторічної давнини, мабуть, не варто.

Варто звернути увагу на інше. Той, хто пам’ятає хоча б шкільний курс історії і цікавиться сьогоденням, може зробити очевидний висновок про схожість ситуацій сто років тому і нині. Тоді Україну згубили зовсім не зовнішні вороги, хоча їхні зусилля були потужними і завершилися успішно. Україну згубили внутрішні чвари і нездатність патріотів у запалі боротьби один з одним за “єдино правильне” бачення патріотизму побачити справжню загрозу.

В єдності наша сила! Разом переможемо! Слава Україні!