Любов до шляхетної, розкішної і стри­маної, розумної і суворої краси слав'янської, орійської раси через любов до щирощедрого серця українського народу проклала мій шлях до Рідної Віри. Бо ж я художник.

Народжений "вояком", з трьох до п'я­тнадцяти років малював битви. Першими моїми книжками були "Слово про Ігорев похід", "Повість временних літ", підручники з історії. До 1500-річчя Києва на про­хання вчителів я виконав поробку і пла­кат, сказавши собі:

"Якщо риси їх не відомі, то зроблю їх ідеалами чоловічої і жіночої краси".

Я щиро вдячний своєму батькові (жи­вописцю), який, підвівши мене до Світовитової вежі (у парку біля Софіївського майдану), сказав:

"Шукай, сину, ідеал у цій суворій слав'янській красі, це частина без­межного космосу, який ти мусиш від­творити..."

Це й стало моєю міфопрограмою на все життя. Вдивляючись в обличчя перехожих, фотографії, репродукції, з наполегливою любов'ю, подібною на невтомну бджолину

працю, збираю Божественну красу своєї Раси. Світлина макета пам'ятника Батьки! Вихователі! До вас звертаюсь:

"Подаруйте дитині міф, прилучивши її до свя­щенної історії Роду". Українська колядка, казка, ду­ма, пісня - це міфотвердиня людської цивілізації. Це й є культура, що "...не вмре, не загине, от де люди наша слава, слава України!" (Т. Шевченко)

У 10985 р. в складі військового будівельного батальону (серед 150 побратимів-українців) працював поруч з малограмотними узбеками. В очі впадала разюча дис­пропорція в використанні українців: вони, відмінно фізич­но і фахово підготовлені, складали кістяк совітської армії - до 80 % її кадрового офіцерського складу і найкращі формування, що воювали тоді в Афганістані...

Наче спалахом блискавки освітило свідомість - треба рятувати мою націю, відділяти від інших для відтворення її захисних сил.

Мені поталанило поставити (при участі земляків) концерт за мотивами- "Енеїди" І.Котляревського, Шевченкового "Заповіту" та ін., який представив нашу Вітчизну на армійському конкур­сі. Ця програма зайняла Перше місце серед програм інших республік. З цієї події вважаю свій шлях ще й націона­лістичним, пропагандистським.

Національна революція початку 90- х, участь моєї сестри (майбутньої поетки та драматурга) у студентському голо­дуванні, так само, як і обрання мене Го­ловою осередку РУХу та "Просвіти" в Ака­демії мистецтв, зумовили мій остаточ­ний перехід на патріотичні позиції. Ду­ховне зростання протягом двох років на семінарах Етнологічного центру і Віль­ної Академії Григорія Скороводи (рек­тор Василь Хитрук), де утворилась ре­лігійна громада "Дажбожі Внуки" .

В житті буває багато випадковос­тей... Але чи не є вони проявом Волі Дажбожої?!

Років 15 тому, ліплячи натурника на прізвище Святославський, мені надумалось, що саме в такій позі міг стояти Князь Святослав. П'ять років потому я повернув­ся до цієї теми, а ще за два роки в Академії мені затверди­ли її як дипломну. Ніс корабля - дракон, набрав символі­чного значення, уподібнюючи Князя до казкового Героя. На портрет Святослава мене надихнув кадр із фільму "Захар Беркут". Груди створюваної скульптури прикрасив традиційним Сонцем-Дажбогом, зап'ястя - симарглами, ріг - крилатою Славою, меч - орійськими символами Ов­на, сваргою (свастям), триквестом, антським рослинним тризубом. Дипломний твір був схвально прийнятий, отри­мавши вищий бал; козацьку атрибутику: оселедець-косу, вуса, серьгу, шаровари - я пояснював, спираючись на описи Князя Левом Дияконом та згадки арабського мандрівни­ка про те, що руси використовують при пошиві штанів 40 ліктів полотна.

Завдячуючи публікаціям "Сварога" і "Слова Оріїв", де проект мого пам'ятника є титульним логотипом, широка громадськість познайомилась з моєю скульптурою. Указ про створення пам'ятника я сприйняв з радістю і відпові­дальністю, але раптом конкурс закінчився - припинився прийом творів.

Кілька слів про роботи, що надійшли на конкурс. Неза­вершена мармурова кінна статуя Святослава у дворі Ака­демії - ще на стадії "оболванювання" (особливо лубочно виглядає велике колесо кінського хвоста), складові блоки погано підігнані, помітний вплив наймогутніших, на мою думку, статуй Мештровича та Бердзенішвілі. І все ж твір міг би сильно виразити козацький дух. Шкода, що Олексій (так, кажуть, ім'я автора - студента чи аспіранта) не дерз­нув тягатися з більш відомими конкурсантами, які ретель­но читають "Культуру і життя", де й було оголошення про конкурс. На конкурсі п'ятеро киян і шостий проект Лансере (ХІХ ст. з експозиції Музею російського мистецтва). Всі роботи - це кінні фігури, достатньо завершені (зважаючи на бліц-конкурс), мають достойний професійний рівень. Немає лише нового слова про Святослава, що виокрем­лює його серед інших діячів історії, того, хто гордо мовив:

"Іду на Ви", "Мертві сорому не імуть..."

Певно, цієї ж думки було й жюрі, не присудивши І та ІІ місця, натомість перенісши конкурс.

Зараз Мінкультури чекає відповіді від міської держад­міністрації про вирішення щодо місця розташування пам­'ятника, і вже після цього конкурс відновиться.

Дай Боже, аби переміг найкращий Твір!

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №2(40)

Схожі статті

  • 03.03.2016
    16491

    Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб

    ...
  • 03.03.2016
    4449

    На двері глянь. А чи нема хреста,
    О, гугенот, під ніч Варфоломія.
    Столицю ж бо

    ...
 

Медіа