Чи справді козаки залишалися неодруженими все життя? Чи завжди міняли дружин на тютюн та люльку і вирушали у похід?

Історики та етнографи говорять, що усе це насправді стереотипи. Самі ж козаки шанобливо ставилися до своїх дружин і залишали їх обороняти оселі, коли вирушали у похід. "Еспресо.Захід" поспілкувався про життя, любов та міфи пов'язані із козаками з Ігорем Федиком, істориком та краєзнавцем, та з Людмилою Іванніковою, фольклористкою та етнографинею.

"Жінок на Січі не могло бути. Якби козак це зробив, то його б викинули у річку Дніпро або залишили без голови, – говорить Ігор Федик. – Січ – це був козацький військовий орден, де жили виключно чоловіки. Були такі, які постійно жили там – це переважно старі чоловіки та молоді козаки, яких потрібно було навчити всього. Там тренувалися, стріляли, готувались до походу. Саме тому жінок на Січі не було".

За словами історика, козаки були досить заможними. Більшість мали свої господарства та сім'ї. Жили на хуторах. Деколи навіть могли наймати працівників по господарству: селян чи інших бідніших козаків. Загалом, господарством керувала жінка козака, і навіть могла з усім справитись самотужки.

"Одружувалися козаки переважно з вільними жінками, не з кріпачками. Але бували й такі випадки, коли козак викупляв із кріпацтва дівчину, – каже Ігор Федик.

– Одруження відбувалося лише за згодою обох. Без згоди дівчини та згоди батьків, козак не міг насильно взяти у дружини молоду дівчину. Також, козаки часто не дивилися на матеріальне становище родини коханої. Їм то було не притаманно".

Людмила Іваннікова розповідає: "Жінка у період Козаччини була дуже важливою. Адже тягла на собі все домашнє господарство та виховання дітей. Для козака головним було постійні походи, а для жінки - домашнє вогнище. Дружини козаків часто між собою спілкувалися, підтримували один одного, коли їхні чоловіки були далеко.

Історик Михайло Костомаров звертає увагу на те, що для українців війна - це насильство. Але вони були змушені йти у той чи інший похід, це був обов'язок. Хоч насправді козак був сильно прив'язаний до родини, до сім'ї".

Весілля у козаків відбувалися тоді, як і у звичайних селян. З усіма обрядами та традиціями. Був присутній викуп нареченої. Ще був звичай “перезви", коли свахи молодої співали пісні у хаті, закликаючи не заходити молодого, натомість свахи нареченого співали надворі, питаючи чому не пускають. Так відбувалося перегукування.

"В елітарних козацьких колах був ще звичай укладання весільного договору. Козаки могли заручати своїх дітей ще зовсім малими, або навіть ще немовлят, – каже етнографиня.

– У весільному договорі прописувалися пункти у якому віці відбудеться одруження і яке придане буде віддане. Якщо хтось у майбутньому розривів договір, то тоді мав виплатити грошову компенсацію".

"Загалом, жінки-козачки, як і всі українські жінки, були сильними, вихованими з козацьким духом, пильними та гартованими, – мовить пан Ігор. – Вони могли вести залаштункові інтриги для покращення становища свого чоловіка".

Крім того, дружини багатих козаків займалися благодійністю, мали свої фонди, які допомагали нужденним. Через це мали великий вплив серед простого народу.

"До прикладу, третя дружина Хмельницького дуже допомагала йому. Він був дуже запальний, а вона вміла його заспокоїти, – додає історик.

– А от дружина гетьмана Івана Скоропадського, Настя Скоропадська, могла собі й різке слівце дозволити та керувати не гірше чоловіка. До речі, майже в усіх художніх творах про козаків, їхні дружини займали важливе місце у національно-визвольній боротьбі".

Пані Людмила ще розповідає, що історії про те, що козаки були холостяками – це перебільшення. "Слова з народної пісні про те, що козак проміняв дружину на тютюн та люльку можна трактувати як іронію. Тоді у поході тютюн і люлька були єдиними радощами, тому це чисто алегоричний фольклорний прийом".

Теги:
Джерело: https://www.uarp.org/news/1634503653