Тюркські  та угро-фінські історики дотримують думки, що провідник гунів Аттила був тюрком. Почасти докази будуються на тюркському походженні  його імені:  аtta/ata (батько) + el/il (простір, країна, річка). Існує версія про походження його імені від хазарської назви Волги –Ітіль (Attil/Atil/Atel/Atal). 

Але з не меншим успіхом можна знайти тлумачення імені великого гуна і в мовах індоєвропейської групи. Слід звернути увагу на наявність кореню ат в словах тато, батько, отець в українській мові, або pater  у латині, грецьке πατὴρ,чи готське atta (батько)+ -ila (зменшувальний суфікс) = "батечко". Також і в санскриті, з несуттєвою відмінністю голосного звуку: pitris, pitarah (предки), pitar, pitā (батько).

attila medal

Зображення: Медаль із зображенням Аттили з колекції імператора Рудольфа ІІ, не пізніше 17 ст.

Малоймовірно, що "батько" – ім'я людини. Швидше за все це титул чи прізвисько. Існує цікава гіпотеза українського письменника Івана Білика. Аналізуючи походження римського прізвиська Аттили "Flagellum Dei" ("Батіг Божий") , Білик приходить до оригінального припущення. Ватажок гунів мав ім'я Богдан(звідси латинське - Dei) і прізвисько Гатило (палиця, кий) звідки походить латинський батіг (flagellum) . Тобто йдеться про знаряддя подвійного призначення: кий може використовуватися як зброя, і як атрибут чабана, символ його влади над отарою. Недаремно в "Повісті врем'яних літ" князя порівнюють з пастухом. Порівняння володаря з пастирем типове для християнських сект, і цілком можливо припустити цей вплив на автора "Повісті...".

Традиція використання знарядь праці, як стилізованих символів влади притаманна багатьом народам. Пригадаймо,скіпетри (ті самі киї) у базилевсів, фараонів, королів та царів.

Білик зауважив синонімічність "гатило" до "Кий" (ім’я легендарного засновника Києва), звідки напрошується висновок про співпадіння в одній особі цих двох персонажів. Творець психоаналізу Зигмунт Фрейд вважав атрибутом "Батька" (прізвисько Аттили) зброю. У випадку гунського провідника це – кий, який і формою, і співзвучністю з відомою лайкою, нагадує статевий орган чоловіка. Ну як не пригадати, що в арабських письмових середньовічних джерелах Київ іменується Куябою!

На жаль, факти наведені в джерелах про Аттилу, мають переважно легендарний характер. Це легко помітити використавши методологію розроблену Фрейдом. Спираючись на міф про Едипа, творець психоаналізу вважав, що кожна дитина має складне ставлення до своїх батьків: до особи протилежної статі відчуває кохання, а до одної з малюком – ревнощі та ненависть. При цьому, вважав Фрейд, цей комплекс віддзеркалює події, що відбулися на світанку людської історії.

На думку Фрейда в первісній людській орді панував дуже авторитарний батько, який ретельно контролював доступ інших чоловіків до жінок, караючи "перелюбників" кастрацією та смертю. Це не влаштовувало його синів, і спонукало їх до змови. Вони кастрували та вбили батька, розподіливши його гарем. Але згодом до них прийшло каяття за вчинений злочин, у вигляді почуття провини та страху відплати (або від братів співучасників, або як повторення історії у стосунках з власними дітьми). Це в якийсь побит закарбувалося в підсвідомому усіх нащадків, було відтворена в міфах усіх народів. Спогад про ці події відтворюється в дитинстві кожної людини.

Не вдаючись до обґрунтування чи спростування вчення Фрейда, варто відзначити, що схожі сюжетні мотиви дійсно досить поширені в міфології. Можна пригадати хоча б давньогрецькі вірування, що Зевс оскопив  та спровадив у Тартар свого батька – Кроноса. 

Відгомін схожих уявлень можна  зустріти і в легендах про Аттилу. Він убив свого брата співправителя  Бледу. Ці події мають відповідник у ворожості братів, що скоїли злочин проти батька, і кожен з них прагне посісти його місце, колишніми владними можливостями.

Atli

Зображення: Аттила (Атлі), ілюстрація до "Старшої Едди", 1893 р.

Цікава й легенда про загибель Аттили. По одній із версій він загинув, від рани в живіт спричиненої власним луком. Це сталося під час першої шлюбної ночі з готською принцесою Ільдеко.  По іншій версії відбулося вбивство власним зброєносцем при пособництві Ільдеко за намовою римського полководця Аеція. Ну чим не Едипова історія у викладенні Фрейда: рана в живіт (відповідник кастрації) та зброєносець (фактично "син" для воїна)! Усе це вказує, що можливо, оповідь про смерть Аттили не історичний факт, а переказ міфологічного сюжету.

Ймовірно, що етнічну приналежність Аттили, як і гунів взагалі, не вдасться визначити беззастережно. Віддаленість у часі, обмаль вірогідних історичних джерел, нашарування розмаїтих міфів довкола постаті Аттили дуже ускладнюють відтворення історичної правди пов'язаної з легендарною добою української історії. 

Теги:
 

Медіа