Кожна людина прагне Щастя, яке вимірюється:

  • матеріальним достатком;
  • сімейним будівництвом;
  • утвердженням в суспільстві;
  • реалізацією Духовних потреб.

Людина наділена волею обирати систему цінностей, якою вона вимірює своє персональне Щастя. Ця система цінностей здатна бути незмінною чи змінюватися внаслідок набуття життєвого досвіду. Часто людині видається, що вона обирає таку систему цінностей самостійно, але, якщо помислити над цим питанням, то можемо вочевидь побачити, що наші переконання первинно складаються під впливом нашого оточення, з якого ми і беремо зліпки наших переконань. Отже, хто формує наше оточення, той формує і наші переконання.

Людство на планеті Земля представлено Націями, а також Державами в своїх національних кордонах. Також маємо за факт – наявність змішання представників різних Націй в кордонах Національних Держав, а також наявними є представники людства, які відірвані від свого Національного самоусвідомлення. Така ситуація і в нашій рідній Україні. Згідно діючої Конституції України, Український народ не означений як Українці за національністю, а представлений громадянами України різних національностей. На сьогодні, всі органи, які беруться представляти Українську Націю – мають змішаний формат із представниками інших національностей, які в такий спосіб мають вплив на формування нашого Українського Національного мислення, і як можемо бачити – діють на шкоду нашому Українському Національному будівництву – занедбані Українська Національна Культура (існує лише її сценічна форма, а не як спосіб життя територіальних громад в Звичаї), не маємо Українських за національністю і Духом Українства священиків та громадських місць для сповідування Рідної Української Віри – Святилищ, Храмів. Отже, наша Українська суб’єктність можлива лише за умови наявності органів нашого Українського Національного Представництва, яких, на сьогодні, ми не маємо. Таким органом представництва Української Нації має стати Духовний Центр сповідників Українського Звичаю, до створення якого необхідно прикладати першочергові зусилля.

Для виходу на самостійне Українське Національне мислення ми маємо бути сповненими Знанням з Єдиного Джерела, вийти на однодумне визнання первинних Духовних Аксіом:

  1. Хто ми є?
  2. Розуміння Світу згідно Українського Родового Знання.
  3. Методології першочергових дій, які будуть сформовані самими Українцями.

Розглянемо ці питання.

1) Дамо визначення нашого Українського Родового самоусвідомлення текстом Славеня:
«Ми – Українці, люди Славетного Роду, Слов’яни, Арійського грунту. Кров наша є святою, і кров наша про те каже, що ми – Онуки Дажбожі, тілом та розумом ми із Богом єдині, то ж творимо і речемо із Богом воєдино, і славимо Світ Прави, Світ Праведних Божих Законів, і від того звемося од віків – Православними».

Ми, Українці – є Слов’яни. Також визначення наших Арійських коренів є важливою складовою для повернення у сповідування нашого Родового Духовного Знання про Бога. Ці речі мають бути осмисленними в період становлення нашої Української Духовної Структури і більше не викликати різнобачень чи ревізій перегляду щодо питання нашої самоідентифікації.

Наведемо свідчення дослідників Української історії щодо Арійських коренів Українців:

На думку професора Володимира Шаяна, Ріг-Веда «є основним ключем для всяких сучасних і майбутніх спроб реконструкції нашої загубленої праарійської спадщини і традиції» (Віра Предків Наших, с.836).

Доктор філософських наук, професор Галина Сергіївна Лозко в своїй книзі «Коло Свароже» с.17 пише:

«Оскільки первісною прабатьківщиною аріїв прийнято вважати Північне Причорномор`я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину), було б цілком природно припустити, що Веди могли складатися вихідцями з Придніпров’я або їх нащадками, котрі переселилися до Малої Азії й Індії, і тому ведійська міфологія має велике значення для реконструкції вірувань інших народів, записи яких до нас не дійшли».

Археолог Вікентій Хвойка, досліджуючи в кінці ХІХ – початку ХХ століть палеолітичні стоянки, особливо Кирилівську в Києві, поселення Трипільської культури, залізний вік, черняхівську й аж до часів Київської Руси, дійшов висновку:

«З незапам’ятних часів упродовж цілих віків тут жив осілий хліборобський народ арійського походження, в якому я вбачаю тільки наших предків слов’ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною».

На підставі багаторічних досліджень найдавнішої історії України – доби палеоліту, неоліту (в тім і Трипільської культури), епохи металу (бронзи), доби заліза – сколотів (скіфів), ранніх слов’ян – Вікентій Хвойка узагальнює генеалогію мешканців історичних епох: «Народ, якому належать описані пам’ятки, був ніким іншим, як тою гілкою арійського племені, котрій по справедливості належить ім’я протослов’ян, нащадки якої населяють і донині південно-західну Росію». Цебто нинішні українці.

Про давність нашого народу засвідчують антропологічні дані. Ще в роки радянської влади сучасний російський авторитетний антрополог В.Алексєєв у своїх працях довів, що між типами сучасних українців та їхніми прадавніми предками немає виразних відмінностей. Доктор історичних наук Д.Телєгін в «Археології України» (Київ, 1994) пише, що населення на території України було одного і того ж антропологічного типу з часів мезоліту, потім неоліту і в добу трипільську.

Російський академік Б.Рибаков 1990 року у «Новій концепції нашої державности» заявив:

«Я обстоюю позицію, що українці живуть автохтонно, тобто споконвічно, на корінній слов’янській землі. При цьому спираюся на трьох китів історичної науки: Недерле, що створив «Слов’янську енциклопедію», академіка Грекова, історика держави і права Юшкова».

Олесь Фисун у своїй книжці «Праоснови Трисуття Українського Духу» с.38 пише:

«Поховальний обряд усталеним був вже у палеоліті. Покійника посипали червоною вохрою або червоним кольором фарбували його кістяк. Звичай перейде в добу неоліту, а від нього продовжиться  у культурах доби бронзи, заліза, черняхівської й збережеться за княжої доби.     В часи Козаччини і пізніше червоною китайкою покриватимуть небіжчика. Ритуал везти домовину на санях у будь-яку пору року в Україні відомий аж до ХХ ст. на Волині, Прикарпатті. Ведичні арійці, йдучи з берегів Дніпра до Індії, принесли туди цей поховальний обряд і ритуали, ними оспівані у гімнах «Рігведи». Навіть урочистості й ритуали похоронного обряду, який з найглибшої давнини донесено до наших часів, дають підстави стверджувати, що це був один і той же народ – праукраїнці або українці».

Найдавнішою релігійною пам’яткою Білої Раси є Ріг-Веда, яка збережена на території сучасної Індії, давня назва якої Бгарат – «Богом дана земля Аріїв» (утворена від назви головного арійського племені – бгаратів).

Ще в 1937 р. на засіданні Індійського Семінару у Львові професор Володимир Шаян виголосив доповідь про «ренесанс пан-арійської думки», в якій познайомив науковців та українську громадськість із своїми дослідженнями текстів Ріґведи і передбаченням відродження природніх етнічних релігій. Термін «арійський» тоді викликав жваву дискусію.

Дехто намагався звинуватити Володимира Шаяна в прихильності до гітлеризму. Про це він написав пізніше у своїх спогадах: «В тому часі я вже читав "Майн кампф" в університетській бібліотеці, а зокрема, добре собі запам’ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею "Бордерлянду" між Польщею та Росією, отже – Україною. Я не мав ніяких ілюзій. Звідси моє підкреслення "Пан-арійської мислі", себто Всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення арійства» (Шаян В. Віра Предків Наших. - Гамільтон, Канада, 1987).

Ведійська релігія має бути розглянута як духовне джерело усіх індоєвропейських етнорелігій. Ведійська релігія (ведична, ведизм) – давня арійська віра, що є найдавнішою релігією світу, світоглядні уявлення і обрядовість якої записані у Ведах (дослівно «Священному Знанні»). Веди – давньоарійські релігійні знання, складалися протягом ІІ - початку І тис. до н.ч. в усній формі, а записані були санскритською мовою, яка зберігає багато спільноарійських (індоєвропейських) мовних і світоглядних рис.

По другому питанню: «Розуміння Світу згідно Українського Родового Знання».

2) Найперше, що ми маємо означити – як ми, Українці, розуміємо цей Світ?

Український Світогляд закладає розуміння, що цей Світ – постав. Отже, був час, коли Світу не було (слова Колядки: «Коли не було з нащада Світу, Дажбоже!»), і – постала та мить, з якої Світ проявився. Важливість цього усвідомлення полягає в тому, що задається Початок, точка відліку, грунт, на який можна стати. В цьому закладена відмінність від теорії непізнаваності Всесвіту внаслідок його нескінченності. Світ постав із Єдиного Першоджерела. Світ постав в Духові, а його Першопричина – Свідомість, яка означена як Вища Свідомість, адже вона – є Початок Усього. Свідомість є ознакою Особистості, то ж Українці визначають, що Світ був створений Творцем – Дателем Буття, якому ім’я – Бог (Буття = Бог, Бог і є Буття). Бог, як Особистість – є Самодостатнім у Своєму Існуванні, отже, Він існує і перед сотворенням Світу.

І в такій іпостасі – Він є Першим і Єдиним, ніщо не існує окрім Нього, то ж такий стан для нашого Світу може бути означений як Стан Не-існування, але Бог – існує, Він – є Вічний, Безмежний, і володіє потенціалом Всесилля, яке перебуває в непроявленому стані. Оскільки Бог, як Особистість – наділений Свідомістю, Він здатен Мислити. То ж початок Його мислення і є Початком сотворення Світу, який стає народженим Його Думкою, що має природу Хвилі, яка Прагненням Бога сотворити Світ зрушила зі стану спокою і Не-Буття – в нескінченний рух першокраплину-першосубстанцію Творіння. То ж Хвилі Думки Бога-Творця формують Простір Творіння, і у своїй множинності є подобою Моря (Поля, Полотна). Думка Творця стала Зародком (Насінням, Пензлем), яка і сотворила своєю Розумною Дією красу нашого Світу. Простір Творіння означений як Дух (Бог і є Дух – «Те», що не існує, але одухотворює все і наділяє все ознакою існування). Бог має вічне існування, але Українці шанують і славлять Бога не за Його Вічність, але за Його Подвиг і Жертовність, яким є акт Творіння, і саме тому ми оспівуємо в стародавніх колядках про Сотворення Світу Бога, як Дателя Буття – Даждь-Бога (Даж-Бога, Дай-Бога – Бога, яко Дателя). Важливо розуміти, що Творіння зі стану Не-Буття потребувало від Творця волі на те, щоби відокремити від Себе часточку своєї Сутності й відділити її від Себе, надавши їй волю і право на самостійне існування (подібно до того, як мати, народжуючи немовля – перерізає пуповину і надалі любить дитину більше за саму себе). Така дія означена як найвища Любов – безкорисне Дарування задля Щастя іншого. Таким чином, все, що народжене в нашому Світі – є спорідненим із Богом-Творцем і поміж собою в Духові, як Єдиного Джерела і Першопричини свого народження.

Яким же чином постала Матерія? Згідно прадавнього Знання Предків, Матерія – є стихії, що утворені послідовним ущільненням Думки Бога-Творця, і вони були утворені як п’ятиричність внаслідок розгортання Світу. Думка Творця в нескінченності окреслила Простір Творіння (Світове Яйце, Коло – як найдосконаліша фігура, всі крапки якої рівновіддалені від центру, що є проявом Вищої справедливості – наділенням усіх складників існування рівними потенціями).

Світове Яйце (Коло, Простір Творіння) – Волею Творця було розділено навпіл – так виникли Небо і Земля (дві полярності, всі протилежності, а також енергія сил повернення до стану рівноваги, що наділила все існуюче ознакою Буття та снагою Життя). Саме у Просторі між Небом і Землею (перша троїстість) розгорнувся Світ Буття. Володарями наступних Стихій були утверджені (наступна Трійця): Сонце, Місяць та Зірки, а Стрижнем Світу є Дух, як основа, що поєднує Не-проявлене – з Існуючим. Символом розгортання Світу у Просторі між Небом і Землею силами Сонця, Місяця та Зірок – є рівнораменний Хрест, а також Хрест в русі – Сварга.

Небо – Простір, Зірки – Повітря, Сонце – Вогонь, Місяць – Вода, Земля – і є Земля. Властивість Простору – Звук, Повітря – Дотик, Вогню – Світло, Води – Смак, Землі – Запах. Ось ці 5-ть стихій через їх сприйняття відповідними п’ятьма органами чуттєвого сприйняття (слуху, дотику, зору, смаку і нюху) – дають нам можливість пізнання цього Світу, який в своїй основі – є Духом.

Яким же чином створена (народжена) людина? Людина є часткою Бога-Творця, яка має сформоване означеними 5-ма стихіями тіло і наділена Богом Душею – Свідомістю, Розумом і Волею, щоби пізнати цей Світ. Людина приходить в цей Світ через народження, отже, є дитиною Бога. Оскільки людина є невід’ємною часткою Бога і має в собі частку Свідомості Творця, то з такої точки зору, людина – і є Бог, який делегував своїй часточці завдання пізнати цей Світ і розвинути свої потенції через досвід Життя в ньому. Саме так означав Людину і Український мислитель Г.Сковорода: «Людина – є часточка Бога, дитина Бога, і сам Бог».

Наведемо свідчення Українських Мислителів про Бога:

  • В.Шаян в своїй книжці «Віра Предків наших» на с.22 пише про спогади свого дитинства і пошуках Віри Предків: «Мати навчила мене, що треба женців привітати голосним окликом: – Дай, Боже, щастя!.. Я зрозумів, що це не просто привіт, не просто «добридень» або «цілую ручки», як у місті, але це – обряд. Що більше – це благословення. Це бажання щасливих щасливим, щоб Бог дав їм щастя. Щастя від того немов прибуває. Душа спалахує відчуттям і усвідомленням пережитого стану щастя».
  • Волелюб Добжанський у своїй праці «Боже походження Українського Звичаю» - 2009 р. на с.1 зазначає: «Перший «ключовий момент» відомий давно і практично не заперечується. Це розуміння того, що Світ – унікальна всеохоплююча досконала стійка Система, створена Богом (Творцем, Природою, Всесвітнім Розумом тощо), в якій все взаємопов’язано і діє за певними вічними ЗАКОНАМИ».
  • Лев Силенко у «Мага Вірі» на с.8 пише: «Бог Один. Релігій багато тому, що є багато неоднакових розумінь Бога».
  • Українське народне прислів’я: «Без Бога – ні до порога».

Отже, важливе усвідомлення – Українці споконвіку мають віру в Бога.

Розглянемо існуючі на сьогодні в рідновірстві варіанти:

1) Варіант РУНВіри (Рідна Українська Національна Віра): в Дажбога – єдиного Бога, окрім якого Богів не існує. Належність поняття «Дажбог» до Рідної Віри як спадщини Предків – визнаємо, але варіант концепції Дажбога, який викладений у віровченні РУНВіри відриває нас від спадщини Предків, унеможливлює користування фольклорною спадщиною, календарем, системою святкувань. Це є новотвір, з усіма його недоліками, а також запереченням мудрості і духовності наших Предків, які на думку засновника РУНВіри Лева Силенка «зробили помилку». Віра Предків потребує осмислення, а не заперечення її мудрості.

2) Варіант ОРУ (Конфесія «Об’єднання Рідновірів України»):

в Рідних Богів, єдиних в Сварозі – відсутнє розуміння Бога, як Єдиного Першопочатку.

Якщо розглядати варіант, що Творець Буття – Сварог, то виникають такі недоречності:
- неназваність віри «в Бога», отже – заперечення такого твердження;
- визначення за першопричину Буття – Чоловічого Початку (Сварог – «Він»); невизначеність Жіночого Початку;
- відсутня сама картина Світотворення – що є Духовне і виникнення Матеріального, не має викладу походження Світу і розуміння природи Людини.

3) Варіант РВ СРВ (Конфесія «Родове Вогнище Слав’янської Рідної Віри»):
в Рода Всевишнього, єдиного і багатопроявного (та сама неназваність віри «в Бога», отже заперечення такого твердження. Внаслідок введення поняття «Рід Всевишній» відбувається ломка системності Віри Предків як віри в Бога. Рідновір визначається як слов’янин із запереченням національності – українець. Така світоглядна система також є новотвором і не є Вірою Предків. 

4) Варіант реконструкції Віри Предків, на якому ми наполягаємо, як витокової – Віра в Бога, єдиного і багатопроявного.

Примітка: Використання поняття «Бог» християнськими релігійними конфесіями на території України з точки зору Українців є неправомірним, оскільки поняття «Бог» є спадщиною Слов’ян, до яких Українці належать, і словом їхньої мови, а релігійні першоджерела означених конфесій не використовують поняття і слово «Бог», а натомість мають інші означення теологічних імен мовою свого роду: Елльогім, Ха-Елльогім (Буття, 1:1); Ель-Еліон (Вихід 6:3); Ель-Шидай (Вихід, 6:3); Єгова (Левіт 24:16); Єгова-Рафа (Вихід 15:26); Єгова-Ніссі (Вихід 17:15); Єгова-Шалом (Кн.Суддів); Єгова-Раа, Єгова-Іpe (Буття 22:14); Ав-отець (Авва, отче – вираз Христоса, Кн.Ісайя); Адонай; Єгова-Ціднену, Єгова-Мамах; Саваот, якими і мають означати свої релігійні поняття (для роздумів – для решти Духовних понять означені конфесії мають власні, а не Українські, імена).

Наприклад: ось деякі імена християнських святих: Агапит, Адальберт, Адріан, Акакій, Амфілохій, Бенедикт, Боніфатій, Варсонофій, Віанней, Гавриїл, Ґеронтій, Діонісій, Ескріва де Балаґер Хосе Марія, Євпраксія, Єзекіїль, Інокентій, Ісаак, Йов, Макарій, Назарій, Параскевія, Рох, Серафим, Спиридон, Феогност, Х'ю, Шарбель.

Так само, як і власні імена по святцях – належать їхній, а не Слов’янській традиції. Єдине виключення – Слов’янське слово «Бог», як підміна понять. 
Спробуйте освятити свою дитину в церкві слов’янським ім’ям, коренем якого є «Бог-» (це наша ДО-християнська спадщина): Боговида, Богдана, Божена, Богуслав, Богумир, Богодар – піп скаже вам, що немає таких імен. Вибирайте з наступних: Леонтій, Іпатій, Федул, Василій, Олександр, Сергій, Іуда, Варлаам, Зосіма, Іван, Мефодій, Афанасій, Юліан, Георгій, Олексій, Павло, Іона, Терентій, Євсевій, Генадій, Зінон, Галактіон, Гликерія, Агаф’я, Домна, Наталія, Евдокія, Матрьона, Варвара, Єфросинья, Агриппіна, Федора, Юлія, Малахія, Антонія, Анастасія, Євпраксія, Єфроксинья, Леоніла, Пінна, Римма, Васса, Євсевія, Євтихія, Євдокія, Феліцата, Феодотія, Феоктитста, Рафаїла, Єннафа тощо, які Українцям не є зрозумілими зі свого звучання і які на відміну від достатньої кількості слов’янських імен – кореня «Бог-» не мають в жодному випадку.

Християнська релігія для Українців не є Рідною Вірою, оскільки християнство самопроголошено заперечує право Української Нації, як і право інших Націй, окрім однієї, етнічним продуктом якої вона є, сповідувати свою Національну Рідну Віру.

ПІДВЕДЕМО ПІДСУМКИ:

  • Ми – Українці, Слов’яни, Арійського грунту.
  • Українці споконвіку мають віру в Бога, яка і є їх Рідною Вірою.
Теги:
Джерело: http://vinec.org.ua/virovidannya/531-ukrajinska-nacija-perezavantazhennja/

Схожі статті

  • 03.03.2016
    14991

    Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб

    ...
  • 03.03.2016
    3709

    На двері глянь. А чи нема хреста,
    О, гугенот, під ніч Варфоломія.
    Столицю ж бо

    ...

Медіа