Расове мислення давніх греків

[...] Майже усі сповідники так звано­го "відкритого суспіль­ства" при кожному вживанні слова"раса" невдоволєно морща­ться, вважаючи це ознакою поганого тону.

До того ж, саме слово "раса", незале­жно від контексту, тлумачиться ними як елемент расизму. Для носія "за­гальнолюдських" цінностей расологія і расизм — си­ноніми, і пояснення не потребують. Майже як у коме­дії А. С. Грибоєдова Торе від розуму", коли Фамусов на всі палкі висловлювання Чацкогр про мораль і логіку відповідає просто: "Не слухаю, під суд". Саме такі взаємовідносини Існують між демократичним і расо­вим мисленням. У суспільній свідомості створюється стійке уявлення, що це протилежні полюси, між яки­ми немає і не може бути нічого спільного, бо все, що так чи інакше пов'язане зі словом "раса",—тоталітарне, шовіністичне, огидне демократичним цінностям. За одне лише використання цього слова можна легко по­трапити у фашисти, і людина, що начепила на вас цей ярлик, завжди вважатиме, що інших доказів і не по­трібно

Ми ж, навпаки, думаємо, що демократичне і расове мислення взаємозалежні, крім того, органічно до­повнюють одне одного.[...]

Спробуємо тепер довести, що, всупереч сучасній масовій думці, Давня Греція є не тільки батьківщиною європейської демократії, але й колискою європейського расового мислення. Більше того, зародилися вони одночасно.

Мислити в расовому ключі — це, в першу чергу, означає оцінювати себе, свій народ, всю історію в ін­шій системі цінностей. Сучасне суспільство привчає кожного індивіда дивитись на історію як на низку куль­тур і народів, вважаючи основним мірилом нічим не обґрунтоване поняття історичної значимості. Обґрун­товуючи свою позицію диктатом якихось загальнолюд­ських цінностей, сучасні історики примушують вас роз­чулюватися від явищ, суперечних вашому архетипу. Одним словом, при сучасному історичному погляді на культуру, ціннісні критерії завжди так чи інакше перебувають поза вами, і увесь час ніби частинами привносяться у ваш світогляд як незаперечні арбітри. Мислити історично - значить мислити абстрактно, не приміряючи ту або іншу культурну модель до своїх вла­сних інтересів та інтересів свого племені. Одним сло­вом, проміняти близьких родичів на Царство Боже, як учив Христос, або на класову інтернаціональну солі­дарність, як учили більшовики.

Мислити расово - це, насамперед, мислити кон­кретно. Яке відношення особисто до вас і ваших од­ноплемінників має даний історичний артифакт? Ко­рисний він або шкідливий? Мислити расово - значить мислити категоріями не історичної значимості, але ка­тегоріями життєвої сили, довершеності й доцільнос­ті. В умовах расового мислення на першу роль вису­вається принцип "свій-чужий", а категорії абстрактної правди, добра і зла відсуваються на задній план. Іс­торичне мислення — це система тлумачення наслід­ків, а расове це система тлумачення причин. Істо­ричне мислення оперує зовнішніми показниками, во­но екзотеричне за своєю суттю, у той час, як расове мислення завжди намагається зрозуміти глибинну та­ємну мотивацію поведінки лю­дей, і тому воно завжди езоте­ричне. Історія — це підручники для дітей, де усе на поверхні.

Расологія — це вище, за­крите знання для посвячених. Історичному погляду на речі навчаються, із расовим погля­дом потрібно спочатку народи­тися. Історично може мислити кожний, расово —тільки обра­ний і чистокровний. Історичне мислення демократичне, расо­ве — аристократичне. Історич­не мислення тяжіє до змі­шування, діалогу, взаємодоповнення; расове прагне до замк­нутості й самодостатності. Іс­торичне мислення оцінює сєбє збоку, расове—зсередини. Са­ме тому в сучасному демокра­тичному політичному мисленні прийнята винятково горизон­тальна система оцінок "ліві — праві", а в расовому мисленні з його вертикальними ціннісними орієнтирами можливий тільки один підхід: "високе — низьке".

Нарешті, найголовніше. Расове мислення - це аж ніяк не засіб образити інші раси, це, насамперед, ба­жання підняти й очистити свою власну. Виходячи з цін­нісних критеріїв, расове мислення шукає ворогів не ззо­вні, воно шукає їх усередині нас самих. Не чужі перева­ги, але передусім наші власні хиби заважають нашому зростанню і досконалості. Расове мислення — це на­самперед робота над самим собою, тому що подібна форма світогляду має на думці, насамперед, колектив­ний егоїзм, що складається з егоїзмів особистих. Як ба­чимо, розходження очевидні і непереборні.

Тепер, виходячи з цього розуміння проблеми і враховуючи найпростіші відмінності,*по-новому поди­вимося на старогрецьку філософію.

Ще зі шкільної лави ми знаємо, що греки поділя­ли весь світ на своїх, тобто еллінів, і всіх інших, тобто варварів. Вже цей розподіл, що походить із дофілософських часів і не має конфетного автора, вказує на споконвічний расовий, а головне конкретний хара­ктер мислення давніх греків. "Свій — чужий" — пра­вило, зведене потім до рангу культурного абсолюту, не залишає нам ніяких шансів на помилку.

Якщо ж перейти на конкретні імена, то вже в пер­шого ж грецького філософа, родоначальника європей­ської наукової і філософської думки Фалеса можна знайти перші твердження, що характеризують расо­ве мислення. Фалес, який жив на межі VII і VI ст. до н. ч., і якому вже в новітній час була дана досить влучна характеристика, за якою саме йому належить "честь відкрити чудову ходу учених мужів", так малював свій ідеал людини: "Здоровий тілом, обдарований духов­ними здібностями, а його природні якості можна вдосконалити шляхом виховання".

Будь-який сучасний теоретик расової гігієни під­пишеться під цими словами першого європейського філософа, що пов'язав воєдино медицину й етику. "У здоровому тілі здоровий дух" — так говорить російська приказка. Саме з таких твер­джень народилися в новітні часи соціальний дарвінізм і соціобіологія.

Геракл іт, що жив близь­ко 500 р. до н. ч., розробив соціально-політичне вчення, в якому прославив війну і всі види змагань. Селекційний добір, що виникає в резуль­таті цього, сприяв, на його думку, процвітанню людсь­кого суспільства і держави. Тільки війна створює між лю­дьми правильні стосунки, оскільки розділяє людей за рангами і цінністю. Одних во­на робить рабами, інших — вільними, третіх — напівбо­гами. Потрібно прагнути не до миру, але до війни з лю­дьми, пам'ятаючи, що тільки через застосування сили пролягає шлях досягнення добра.

Аристократичне вчення Геракліта, орієнтоване вертикально, як і будь-яка расова концепція, виходило з цінності боротьби як основи буття. Крім того, Геракліт був гедоністом. За перемогою настає ра­дість переможця, боротьба освячується, перетворю­ючись у містерію нев'янучого життя. Заради справе­дливості потрібно відзначити, що левова частка при­дворних фашистських расологів не дозволяла собі настільки радикальних думок, як Геракліт, що жив майже в один час із Періклом — цим керманичем еллінської демократії.

У VI ст. до н. ч. жив також один із найбільших філософів усіх часів і народів Піфагор. Він був най­більшим релігійним реформатором і, крім того, пер­шим почав використовувати окультні знання у відкри­тій політичній діяльності. Заснована ним філософсь­ка школа була однією з наймогутніших в античному світі й у реформованому вигляді проіснувала аж до V-VI ст. н. ч. Головними її принципами були аристок­ратизм і расова гігієна. Піфагор учив, що кожна освічена людина зобов'язана боротися як з демократією, так і з тиранією. Багато таємних елітарних орденів і товариств дотепер функціонують на основі статутних положень піфагорійських гуртків.

Дещо пізніше жив Апкмеон Кротонський — батько анатомії та фізіології, фундатор емпіричної психо­логії, лікар, астроном і філософ. Його трактат "Про при­роду" вважається першим антропологічним твором в історії. Алкмеон- перший анатом і автор першої меди­чної теорії, створив вчення про здоров'я. Першим по­чав розробляти проблеми зародження людини, сфор­мулював основи ембріології. Пармекід Великий жив у Уст. до н.ч, і удостоївся епітета "Великий" від самого Платона. Задовго до Шопенгауера Парменід твердив, ідо статеве бажання є пристрасним прагненням спра­вжнього існування. Це основа будь-якого расового мислення. Момент злюбу є вершиною прагнення до життя. Злюб - це самозвеличення людини. Парменід першим створив концепцію космічного еросу, поняття любові в нього вперше у світовій історії одержує мета­фізичне обґрунтування. Розвиваючи вчення про емб­ріологію, він твердив, що стать людини, її характер і навіть зовнішній вигляд залежать від умов зачаття.

Піфагорієць Поліклет вирізьбив свою відому ста­тую, давши їй характерну назву "Канон". Цей твір ніяк не можна вважати проявом реалістичного мистецтва. Хлопчик-списоносець Діадумен, що був прототипом, зо­бражений гарнішим і з мужнішим обличчям, ніж насправді. Це був перший расовий канон, що відображав атлетизм і красу давніх греків. Лікарі і філософи піфаго­рійської школи учили, що красу і породу людини видно, насамперед, у пропорційності частин тіла.

Пізньоантичний філософ Ямвліх, що жив у V ст. н. ч,, у своїх творах наводив список лише визначних, на його думку, філософів піфагорійської школи часів розквіту. Список складається з 218 філософів-чоловіків і 17 філософів-жінок! І всі вони володіли питаннями ра­сової гігієни й антропології. Та це тільки одна школа, а було ж іще багато інших. Навіть сучасна наука в усьо­му світі за останні сто років розвитку не набере такої кількості расових філософів. Все це, без сумніву, показує: расове мислення в давніх греків було широко і глибоко розвинуте. Це було основою грецького світогляду. Увесь комплекс проблем, пов'язаних з антропологією, расологією, євгенікою, расовою психоло­гією, був ґрунтовно розроблений ними. Збереження чи­стоти породи, турбота про здоров'я народу були пріо­ритетними напрямками грецької думки загалом. Поді­бна масовість може також свідчиш про те, що це була діяльність не аматорів-одинаків, а свідома І, головне, постійна політика держави. Філософи, лікарі і вчені, що займалися расовою проблематикою в Давній Греції, ви­конували соціальне замовлення правлячого демокра­тичного режиму. Демократичні інституції влади в Греції були зацікавлені в розвитку расового мислення своїх громадян. Мислити расово — значило бути греком, культурним елліном; не замислюватися про це — зна­чило бути дрімучим варваром.

Нарешті, найголовніше. Демократія зародилася в Греції в V ст. до н. ч., а расова філософська база була створена в VI ст. до н. ч. Тобто для того, щоб перемогла демократія, повинно спочатку сформуватися расове ми­слення в найширших прошарках суспільства.

Наведемо ще один із найважливіших аспектів цієї проблеми, а саме метафізичний аспект. Расове мис­лення в давніх греків не було втіленням грубого антро­пологізму, як у німецькому Третьому Рейху. Расова гігі­єна в їхньому розумінні ґрунтувалася, насамперед, на вірі в переселення душ, та інших постулатах язичниць­кого світогляду.

Висунувши тезу про расове мислення в давніх гре­ків, неможливо обминути такої видатної постаті того ча­су, яким був Емпедокл —філософ, політичний діяч, поет, оратор, лікар, інженер, жрець і чудотворець. Цей уродженець Сицилії, що жив у середині V ст. до н. ч., уособлював рідкісне поєднання разючих протилежно­стей. Спадковий аристократ, Емпедокл виступав кер­маничем демократичної партії. Він, гордовитий честолюб, силою свого пишного красномовства проповіду­вав ідеї рівності. Засуджуючи розкішне життя інших, сам ходив у багатому пурпуровому вбранні з золотою по­в'язкою на голові і носив мідне взуття, а також припи­сував собі силу творити чудеса: воскрешати мертвих, віддаляти старість, зцілювати усі хвороби, приборку­вати вітри, викликати врожай плодів.

Незважаючи на демократичні погляди, Емпедокл, проте, може бути визнаний засновником канонів античної расової гігієни. Судіть самі. За дві з половиною тисячі років до Дарвіна він сформулю­вав основні положення вчення про природний від­бір. Утворення різноманітних видів організмів він по­яснював доцільністю і виживанням найпристосованіших представників. Він надавав величезної ват питанням зачаття й ембріології, внаслідок чого зміг на­віть логічно пояснити причини появи на світ близню­ків. Емпедокл геніально передбачив дуже тонкі по­ложення сучасної євгеніки. "Під час вагітності формування зародка підпорядковується уяві жінок; вони часто запалюються любов'ю до статуй або кар­тин і мають дітей, схожих на ці предмети". Як класи­чний расовий мислитель, Емпедокл головного зна­чення в людському організмі надавав крові. Крім то­го, у дусі сучасної метафізики він вважав кров голов­ним суб'єктом пізнання. Міф крові отримує розвиток саме завдяки зусиллям Емпедокла. Розумовий стан людини, її ораторські здібності й інші таланти він по­яснював генетичною природою, в результаті чого генетичний фаталізм Емпедокла поширювався на пі­знавальні можливості людини і її мораль. А це вже класична расова гігієна. У дусі сучасної соціобіології він пояснював походження зла і добра, страждання і задоволення, чим доводив своє навчання до абсо­лютного морального скептицизму.

Релігійна метафізика Емпедокла отримала пояс­нення таким самим чином: "Душа є кров'ю". Це вже початок расової психології.

Геніальність цієї екстраваґантної людини і наймогутнішого мислителя полягає в тому, що він був не тільки теоретиком. Емпедокл першим свідомо засто­сував положення расової гігієни також і на практиці. Якось він припинив поширення морової виразки, ви­значивши джерело її походження, — поганий запах води і важкі пологи у жінок цієї місцевості. Іншим ра­зом він загородив гірську ущелину, чим припинив по­ширення на рівнині нездорового південного вітру, що був причиною безпліддя жінок.

Вишуканим дорійським діалектом він написав тра­ктати "Про лікарське мистецтво" і "Про харчування здо­рових", чим засвідчив глибину і стрункість своїх расово-гігієнічних поглядів.

Ґрунтуючись на всіх цих положеннях свого вчен­ня, Емпедокл не міг обійти і причини появи на світ ви­родків. Тут його талант поета тільки підкріпив висновки ще однієї науки — дегенералогії, батьком-фундатором якої також можна по праву вважати його.

Немов надивившись сучасного "демократичного телебачення", цей справжній демократ писав: '"Так ви­росло багато голів без шиї, Блукали голі руки, позбав­лені плечей, Рухалися очі, позбавлені чола". І далі: "З ногами, що волочилися, із нерозділеними кінцівками".

Про гермафродитів Емпедокл писав так: "Стало народжуватися багато дволиких і двогрудих істот із би­чачої породи, з людським обличчям і, навпаки, стали з'являтися людинонароджені тварини із бичачими го­ловами; створіння змішані: частково з чоловіків, част­ково жіночої породи, наділені безплідними членами". Тут поет замовкав і тоді вчений у його ж особі поясню­вав причини появи на світ виродків: "Утворення вирод­ків пояснюється або надмірністю насіння, або недоста­тністю, або неправильним його рухом, або розпадом на частини, або відхиленням". Як бачимо, це цілком ясне і чітке генетичне мислення, співзвучне в принципі з положеннями сучасної науки.

Емпедокл торкався і питань психіатрії стверджую­чи що "безумність походить від нечистоти душі". Саме з його подачі в науковий ужиток із того часу входить таке поняття, як манія. Приділивши величезну увагу причи­нам дегенерації і погіршення якості людської породи, Емпедокл, як щирий расовий філософ, дає свій ідеал досконалості, у зв'язку з чим свою музу називає "багатосватаною, білопікотною дівою". Вдумайтесь, який ясний, піднесений і в той же час гранично точний з нау­кового боку образ. Всю багатоманітність сучасних са­мостійних дисциплін, таких, як психологія, етика, есте­тика, соціологія, євгеніка, цей античний мудрець зв'я­зав усього двома поетичними епітетами, намалювавши свій расовий ідеал справжньої арійської жінки.

Проте навіть це чітко сформульоване наукове мис­лення не можливо порівняти з тим бурхливим зростан­ням суспільного інтересу до проб­лем раси, що ми спостерігаємо з часів Сократа. Саме в середині V ст до н. ч., при житті великого муд­реця, до влади в Афінах прийшла Щ демократична партія. 3 ім'ям Перікла, глави цієї партії, прийнято зв'язувати найвищий розквіт нау­ки і мистецтва еллінів, але, як і сьо­годні, за зовнішнім блиском явно відчувалися сліди органічного роз­паду Сократ і три його великих уч­ні: Антисфен, Аристип і Платон першими побачили симптоми дег­радації своєї раси. На хвилі за­гальної ейфорії, пов'язаної з пере­могою демократії, так само, як і сьогодні, панувала думка, що людину можна поліпши­ти шляхом просвітництва І виховання. Носіями цієї іде­ології були софісти, і саме проти них було спрямоване вістря філософії сократиків. Через освіту софісти роз­раховували підвищити якість людини, у навчанні рито­рики вони бачили джерело могутності. Але, як і сьогод­ні, демократичні цінності були привілеєм небагатьох, про що свідчить уже сама грецька мова. У сучасних європейських мовах під словом "чеснота" розуміють жі­ночні аскетичні ідеали. Давні ж греки під чеснотою ро­зуміли чоловічу тверду непохитність. Слово "АРАТЕ" означає втілення всього ціннісного в людині. Чеснотою називалася "тямущість", з якою потрібно було народи­тися, і яку не можна було виховати.

Не абстрактно, але саме в расовому контексті по­трібно розуміти крилату фразу Сократа "Пізнай себе". Саме з пізнання таємних глибин власного духу почи­нається складна еволюція расового мислення як та­кого. Якби Сократ мислив демократичними установ­ками софістів, він сказав би: "Дайте собі освіту".

Наслідуючи свого великого вчителя, фундатор кінічної філософії Антисфен учив, що людина не мо­же бути гарною і доброю, якщо вона не походить від шляхетних батьків. Антисфен справедливо думав, що здоров'я організму і чеснота - це одне і те ж. Він бага­торазово висував положення "євгенеї", від якої бере свою назву сучасна наука євгеніка, відома ще і як ра­сова гігієна. "Тільки мудрець знає, кого він повинен любити і з ким одружуватися", — проповідував Антис­фен, а виховання дітей вважав найважливішим із усіх мистецтв. На його думку, дегенерація має свою при­чину в цивілізації, тому що через знищення природ­них умов життя і через прогресуюче змішування гір­ших із кращими, колись здорові і сильні люди вироди­лися. Міській культурі він, не задумуючись, протистав­ляє сільську, інтелектуалізму — укоріненість інстин­кту. Всі ці положення відображають не тільки погляди Антисфена, але і філософію кінізму загалом.

Антисфена не цікавило, яка раса найбільш обдарована або найбільш "культуротворча", або найблагородніша, — як людина, що презирливо ставиться до культури, він без вагань надавав перевагу близь­ким по крові.

У такий спосіб цінність будь-якої культури вимі­рюється її ставленням до чистоти раси, і гарна лише та культура, яка зміцнює свою расу. Абсолютна спра­ведливість, так само, як і всі інші абстракції в расовій системі координат, зникає сама собою: щодо одноп­лемінників і чужинців слід поводитися по-різному. Пелолонеські міжусобні війни, в яких одні греки вбивали інших, Антисфен розглядав як цивільні війни у сере­дині вищої раси, а тому найстрашніші і згубні.

Кінічна філософія виступила на бій також і з фемі­нізмом, цим черговим породженням демократії, бо гре­цьким жінкам спала на думку смертельна за расовим змістом думка - рух за звільнення від материнства. Со­фісти в дусі сучасних журналістів і тут не розгубилися, винайшовши чергову нісенітницю на підтримку прогре­су і загальнолюдських цінностей.

Антисфен же, навпаки, бачив, що всякий прогрес науки позбавлений змісту, якщо немає людей, на яких він спрямований. Велична будівля науки, над якою лю­ди працюють з мурашиною ретельністю, рано або пізно повинна завалитися, якщо в занепаді опиниться його органічна основа, тобто раса.

Для філософа-кініка культура, освіта, закони—зо­внішнє лахміття, гідне презирства. Цінність людини за­кладена в її расовій структурі, у її архетипі, яким не мо­жна навчитися. "Жити за природою!"—це було ідеалом кініків різних поколінь. їхній генетичний фаталізм сягав того, що вони твердили, що гарні люди законів не по­требують, а погані від законів кращими не стають. З цього положення природно випливав висновок, що людині і її расовій структурі найбільше шкодять закони і держава. На думку Антисфена, найогиднішою і сміхотворною бу­ла сучасна йому демократична держава, що уособлю­вала впаду маси базік і негідників. Його симпатії одно­значно були на боці аристократично-патріархальної Спарти — ідеальної держави з погляду застосування законів расової гігієни.

Саме від назви філософської школи "кінізм" і похо­дить сучасний широко вживаний термін "цинізм", але ма­ло хто знає сьогодні, у чому тут полягає цинічність. Кініки ставилися до людини як до тварини, як до "милої худоби­ни", розглядаючи цінність людини за аналогією до цін­ності собаки в залежності від ЇЇ породистості. Гарний пас­тух потребує сторожового собаку для охорони череди від поганих особин, і самі кініки часто розглядали себе як сторожових псів, покликаних охороняти чистоту раси. Кі­ніки обігравали також назву своєї школи, що походить від назви гимнасію Кіносарг, і від слова собака, грецькою "кіон", Антисфен любив називати себе сторожем.

Саме з тієї пори собака стає символом кінічного вчення, безмежно відданої своїм, і агресивної та кусю­чої до чужинців.

Кініки, в буквальному значенні цього слова, відчу­вали себе людьми перехідного періоду, відповідальни­ми за переоцінку всіх цінностей. Антисфен, Діоген, Кратес були кумирами революційно налаштованої молоді.

Еволюція расового мислення добре відображена також у філософії стоїцизму, зокрема, у Хрисіпа і Зено- на, які запозичили багато ідей кініків.

Але навіть цей тріумф расової філософії в Давній Греції не можна порівняти з тим переворотом в умах, що здійснив Платон, та з великим вченням, яке отрима­ло назву платонізм.

Сучасний теоретик західної демократії Карл Попер у своїй монографії "Відкрите суспільство і його вороги" прямо вказує на те, що Платон є ідейним фундатором фашизму, комунізму і всіх інших видів тоталітаризму. І це справедливо, тому що євгенічний ідеал у нього отри­мує найповніший розвиток і філософське обґрунтуван­ня, адже саме в збереженні раси Платон бачив дійсну ціль земного життя. Створивши вчення про потойбічний світ і заклавши основи метафізичного вчення про душу, яке потім стало базою для християнської філософії, ос­новні інтереси Платона при цьому все ж перебували в галузі політики або, точніше, соціальної етики, бо під по­літикою він розумів науку про правильну побудову суспільства. Оскільки весь чуттєво сприйманий світ офор­млений згідно з Ідеєю блага, то вона є також і єдиною метою держави, а держава — найшляхетнішим засо­бом здійснення цієї ідеї. За будь-яких обставин, благо держави варто ставити над усе, а метою держави є пе­ретворення в життя ідеї чистої раси. "Держава — це інс­трумент раси", — головна думка Платона.

"Конституція" платонівської ідеальної держави строго аристократична. Населення поділяється на два великих класи, що є різними за своїм расовим поход­женням. Вищий клас — це клас воїнів і сторожів (філаки), нижчий — клас ремісників. Раби до числа грома­дян не входять. 3 класу і раси сторожів особливу час­тину утворюють правителі (архонти) - найбільш обда­ровані з числа родової знаті. Правителі одночасно є філософами. Владарювати повинні найкращі, — ті, хто завдяки своєму народженню визначений до діяльнос­ті розуму. Для філософії потрібно народитися.

Расово-гігієнічний спосіб мислення в Платона ви­ходить із погляду, згідно з яким люди не рівні за приро­дою, а відмінності між ними передаються спадково. У його книзі "Держава" читаємо: "Кожний окремий за при­родою цілком не подібний до іншого, але за природою кожний по-різному придатний для різної справи". У ін­шій фундаментальній праці "Закони" ми знайдемо по­ради для селекційного відбору еліти, у зв'язку з чим священик повинен бути "народжений без тілесної хиби й у законному шлюбі; потім він повинен, по можливості, походити з бездоганної сім'ї, не повинен бути замі­шаний у будь-якому вбивстві і всіх подібних гріхах про­ти релігії, при тому, що батько його і мати повинні мати подібне бездоганне життя".

Політичний ідеал Платона ще на початку XX сто­річчя був визначений головним німецьким расовим фі­лософом Фріцом Ленцем як соціал-аристократизм, то­му що прислуговуючий клас вважається чужим у расо­вому відношенні і має своє призначення в оберіганні пануючого. Цінність людини залежить від її спадкових якостей. Чеснотам неможливо навчити. Їх неможливо навіть прищепити. Таким чином, виконання головного завдання держави - ретельне виховання громадян - здійснюється не інакше, як шляхом виведення раціо­нальної людської породи. Платон збирався практично застосовувати досвід тваринництва щодо людини. Найдостойніших чоловіків варто парувати із достойними жінками, а недостойних — з недостойними. Всіма за­собами варто домагатися того, щоб достойні громадя­ни мали по можливості більше дітей, а недостойні — по можливості не мали зовсім. Та й достойним Платон відмовляє у праві активного сексуального вибору. Усі статеві зв'язки в суспільстві визначаються правителями. Особлива цінність надається "виведенню" мужності і хороб­рості. Молоді люди, які вияви­ли чудеса героїзму на війні, по­винні частіше., ніж інші, мати можливість співжиття із жінка­ми. Крім того, жінкам із панів­ного класу необхідно всіма за­собами полегшувати материнс­тво. Щодо плодів недозволених зв'язків, то їх варто витравлю­вати абортами, і навіть якщо з дозволених зв'язків утворю­ються "невдалі діти", то їх на­лежить "в обов'язковому по­рядку ховати в недоступному і невідомому місці ". Всі ці заходи, згідно з Платаном, необхідні для того, щоб панівний клас залишався расово чистим.

У працях геніального еллінського філософа ми мо­жемо знайти чітко сформульовані проблеми, які етапи надбанням науки лише в XX столітті. Уривок із книги "Держава" показує, що Платон розвивав той напрям, який тепер відомий, як психологічна антропологія — дуже сучасна і прогресивна наука: "Досконалі натури серед людей рідкісні, та й ця меншість наражається на численні й великі небезпеки! І що дивовижно чути — вони нищать власні чесноти: хоробрість, помірність... Чим могутнішою є рослина або тварина, тим більше вона страждає, якщо не отримує відповідного харчу­вання, погодних умов або ґрунту, тому що гарному по­гане протистоїть сильніше, ніж поганому. Часом чуємо про те, що найбпагородніша натура при абсолютно несприятливому харчуванні виходить із цього становища з більшими зусиллями, ніж натура негідна".

Інший уривок із цієї ж книги стосується сфери вже іншої сучасної дисципліни*— соціобіології: "робітник з кузні, маленький лисий хлопець, лише нещодавно звільнений з в'язниці, допався до грошей. Проте тепер добре вимитий і одягнений у нове, він вирядився як наречений, — І через те, що його пан зубожів і опус­тився, тепер він може одружитися з його дочкою: кого ж вони народять, крім неблагородного і дурного?"

Та при всій своїй геніальній науковій інтуїції Пла­тон виступав проти глобального розвитку медицини, покликаної гоїти "серйозні" хвороби, тому що це може призвести до появи нездорового нащадка. Гоїти пот­рібно тільки скороминучі хвороби.

Платон також першим запропонував використову­вати евтаназію, тобто практику умертвлення психічно невиліковних людей, в інтересах державної політики. І все це вимагав здійснити на практиці той самий ''бо­жественний Платон", батько ідеалізму, якого шкільні під­ручники силкуються показати нам як основоположни­ка європейського гуманізму, провісника християнської м'якотілої етики.

Навпаки Платон був справжнім ідеалістом, але не таким, як сучасні слиняві мрій­ники, а в смислі радикальної ра­сової гігієни. Більше того, Пла­тон був, за суттю, першим у сві­ті расовим провидцем, бо чудо­во усвідомлював масштаб і про­бивну силу своїх ідей, що доте­пер шокують усіх виродженців, і тих володарів, чия влада зас­нована на використанні людсь­ких вад та дегенеративного мислення. Саме тому їм вигід­но було з Платана, расового ра­дикала, зробити сентименталь­ного ідеаліста. Сторіччями нас привчають під платонізмом ро­зуміти якийсь ефірний субстрат невловимих ідей. Ні, платонізм - це плоть і кров, це чіткість і ясність. Навпаки Платон був справжнім ідеалістом, але не таким, як сучасні слиняві мрій­ники, а в смислі радикальної расової гігієни. Більше того, Платон був, за суттю, першим у світі расовим про­видцем, бо чудово усвідомлював масштаб і пробивну силу своїх ідей, що дотепер шокують усіх вироджен­ців, і тих володарів, чия влада заснована на викорис­танні людських вад та дегенеративного мислення. Са­ме тому їм вигідно було з Платона, расового радика­ла, зробити сентиментального ідеаліста. Сторіччями нас привчають під платонізмом розуміти якийсь ефір­ний субстрат невловимих ідей. Ні, платонізм - це плоть і кров, це чіткість і ясність. Платонізм — це вища расо­ва технологія, де всяка метафізика можлива лише як результат визначеної заданої спадковості. Ієрархія ідей у Платана—це, не результат хворобливого інтелігентсь­кого самокопания, але аристократичної неупередженості і найжорстокішої селекції.

Платон збирався заснувати свою державу на ро­довому взаємозв'язку громадян, на їхній кревності, а не на фантомах зовнішніх умовностей. Любов до бать­ків, до дітей, до братів і сестер варто розширити до цілої органічної спільноти й поставити на службу дер­жаві, тому відтворення нащадка для Платона — не при­ватна справа, — керувати цим повинен уряд, оскільки це його найважливіше завдання.

Висловлюючись сучасною науковою мовою, ми да­ємо дещо відмінну від німецьких расологів назву полі­тичного ідеалу держави Платона—це генетичний со­ціалізм (про це див. докладніше статтю автора з од­нойменною назвою в "НП" № 4).

Цілком особливе значення надає Платон тямущос­ті у військових діях І хоробрості. Хоробрість (андрія) вважається в нього критерієм належності до панівного класу, тому що боягузи повинні бути обслугою. Клас сторожів і воїнів складається саме з членів хороброго племені еллінів. У такий спосіб і формується в його уяв­ленні спадкове дворянство.

Усі думки Платона так чи інакше повертаються до долі свого народу, своєї раси. Саме в цьому і виявля­ється органічна цілісність його поглядів, а не в "усе­людському космізмі", як сказали б сучасні гуманістич­ні еклектики. Одні елліни не повинні перетворювати ін­ших у рабів, тому що ними рухає інстинкт родового зв'язку. [...]

Вражає своєю піднесеністю і водно­час своєю утилітарністю вчення Платона про Ерос. Уявлення про індивідуальну кра­су об'єкта пристрасті є, в першу чергу, "спогад" про вічну фасу раси, сходження до незамуленого генетичного ідеалу, ар­хетипу. В основі почуттєвого завжди ле­жить глибоко особисте, в якому, проте, завжди є елементи расового цілого.

Лише в собі ми несемо ідеал високо­го Еросу, до якого прикуті ланцюгами спад­коємності. Ерос—це згущення раси, її аб­солютний, ніколи не слабнучий магніт, її вічне священне джерело, знущання над яким є найбільшим злочином. Саме че­рез Ерос досягається в Платона сходжен­ня до вищого блага - вічності. Найдовершеніша краса є втіленням конкретного расового типу, саме тому в "Бенкеті" Платана весь світовий процес поданий як результат впливу Еросу в конкрет­них формах. У Платанові постійно бо­рються метафізичний оптиміст і ем­піричний песиміст, і ця героїчна боро­тьба справжнього аристократа духу проходить через усю його творчість.

Великий еллінський мудрець не прижився б у салонах сучасного "віль­ного мистецтва", тому що виправда­ним вважав лише те мистецтво, яке перебуває на службі в блага, і тому дотримувався думки, що мистецьки­ми можемо назвати лише деякі тво­ри. Він був жорстоким противником "мистецтва задля мистецтва" І безпідставного естетиз­му. Познайомившись із Сократом, він спалив усі юнацькі вірші, тому що аристократичний філософ повинен по­чинати із самого себе, і ніякі жертви не можуть бути великі, якщо усвідомиш грандіозність і святість мети — довголіття і могутність своєї раси. Як бачимо, ці думки і вчинки Платана надто далекі від стерильного теоре­тизування, як нам хочуть зобразити його мужній раціо­налізм. Практична доцільність — от єдиний критерій розрахунку всіх гігантських інженерних будов його дум­ки. Обов'язок, чесноти, гідність, справедливість, пере­селення душ, навчання про потойбічний світ — усе це нагадує бездоганне креслення, де все продумано, все сходиться в дрібницях, І найголовніше, розраховано на сторіччя. Велична будівля його думки пережила ба­гатовікові схоластичні християнські перекручення, на^ вали брехливих демократій, свавілля чужих невмілих рук. Та варто було нам лише скинути усі ті наносні не­чистоти думки, як ми були вражені побаченим: всі найскладніші механізми його думки, усі приводні ремені ка­тегорій і положень не зіпсовані досі й продовжують пра­цювати сьогодні з точністю гарного годинникового ме­ханізму. Платан — це знову, як і завжди, еталон расо­вого мислення, Платан — це знак якості для усіх, хто зумів співвіднести зміст свого життя з оточенням, для всіх тих, хто хоч раз замислився, що таке якість, від­мінність, і чому існують свої й чужі.

Євгенічне вчення Платана було глибоко езотери­чне, тому що він шукав якийсь магічний універсальний ключ до вдосконалення раси. "Ми повинні мати щось для себе схоже на замовляння", — писав Платон у "Федоні". В другій половині життя він найтісніше був пов'язаний із піфагорійськими спілками, у зв'язку з чим його расове вчення складалося з двох рівнів: езотеричного — для посвячених мудреців, і екзотеричного — для софістів і черні. Расова гігієна в Платана найтісні­ше пов'язана з метафізикою, вірою в переселення Душ, від чого в ній наявні навіть такі категорії, як трансцедентна провина і потойбічна відплата.

Турбота про чистоту раси в Платана природно пе­реростає практичні потреби найближчих майбутніх по­колінь. Людина, що дотримується в цьому житті філо­софських постулатів расової гігієни, забезпечує собі перспективу наступних втілень у майбутніх життях. Ба­чачи ідіотизм юрби і нікчемність ідей рівності, великий еллінський мудрець був стійким до кінця.

Нам, хто живе сьогодні, Платон за­лишив безліч практичних порад, акту­альність яких не слабшає через бага­то століть. Свідок демократичних пе­ретворень у Греції, він вважав, що нія­кі заходи расової гігієни в демократичних державах в принципі нездійсненні. Німецький расовий філософ Фріц Ленц писав: "Практична дієвість пропозицій Платана дотепер Історично не випро­бувана. Антична культура загинула, не спробувавши одужати".

Неоплатонічний філософ Плотін, що жив у III ст. н. ч., узявши за зразок ідеї свого велико­го вчителя, спробував заснувати в Римській імперії мі­сто Платонополіс, але імператор Галієн відмовив йо­му в допомозі, тому що імперія вже була смертельно хвора усе тими ж расовими недугами змішування і де­градації.

Рання філософія стоїцизму мала дуже тісні кон­такти з кініками. Початок "Стой" іноді пов'язують з ім'ям Геракліта, але канонічним основоположником цього напрямку усе ж вважається Зенон.

Так само, як і вчитель, його послідовники Арістон, Клеанф, Хрисіп, Гекатон, Епіктет, Посидоній, Геріл успадкували від кініків антропологічне і психологічне мислення, расове обґрунтування етики. Чесноту і пра­гнення до свободи вони також обґрунтовували спадко­вістю, а ушкоджених людей вважали душевнохвори­ми. Зокрема, Хрисіп, як справжній євгеніст, пропону­вав займатися вихованням дитини ще до її народжен­ня і задовго до Дарвіна вважав інстинкт самозбережен­ня головним життєвим імпульсом. Вищу моральність і обов'язок стоїки бачили не в помислах, але в діях. Че­сноти в людині вони вважали непорушною біологічною основою.

На жаль, обсяг нашого есе не дозволяє ширше й ґрунтовніше розкрити тему, тому що расове мислення давніх греків - це феномен, який потребує багатотом­ного фундаментального дослідження. Самою постанов­кою питання ми хотіли лише позначити тему, показати принципову хибність усталеного підходу до грецької фі­лософії і загалом до грецького світогляду як до порох­нявого беззубого академічного антикваріату, поклика­ного тільки пршрашата полиці бібліотек. Грецька дум­ка — це актуальність і модернізм, це вишуканість і си­ла, це, нарешті, саме життя у всій його різноманітності й красі, а найголовніше — вічно молодий потяг до ор­ганічних основ буття. [...]