Горище. Перший крок у небо сьоме.
Здуваю спокій з дідової скрипки.

Я -- тінь від щастя в образі людському,
На вівтар струн кладу безцінні злитки
Полинних сліз і шалу запального,
Живих ще мрій на тлі новітніх значень…
І що вам, кепкуни мої, до того
Що світ сміється там, де я вже плачу,
Що я жива ще там, де мор на гідність…
Смичком вдаряю до німої крові:
- Гей, не мовчи! Чужинець косить рідне!
І рідне Рід… Й бинтує рани мова…

 

Медіа