Про Миколу Скрипника в Україні відомо небагато. Рідновіри, а також ті, хто цікавиться нашою старовиною, знають його як невтомного видавця текстів Велесової Книги за кордоном, 7-ми томне видання якого і досі є бібліографічною рідкістю.

Справді, Микола Скрипник доклав багато праці й ентузіазму в пошуках "манускрип­тів", неодноразово здійснюючи далекі, іноді навіть за­морські подорожі з метою знайти той первісний текст, що був переписаний рукою Ю. Миролюбова. Ті, хто вже мав змогу познайомитися з його виданням, відзначили його численні спроби не тільки правдиво відобразити текст тієї копії, що була в нього в роботі, але й вказати імовірні помилки прочитання. З прикрістю, але правди­во повідомляє дослідник про ті недоречності, а часом і свідоме шкідництво ("редакцію") А. Кура в його виданні Велесової Книги в журналі "Жар- птица":"В дощечці 6-Б, яку я знайшов в архіві Миролюбова, було кілька речень, яких у тексті "Жар Птиці" цілковито бракувало... Вкладаю цей відмінний від першої редак­ції текст у цей лист. Іподі нападає на мене просто розпука... Як боротися проти цих всіх безглуздих і несподіваних труднощів?? Писати про це в пресу — не помістять, бо це деталі, нецікаві читачам... Мовчати, теж гріх! Так страшенно бракує авторитетної інстанції, яка поклала б кінець цьому безприкладному хаосові і розгардіяшу!.."

На жаль, московські дослідники, а за ними й українці кинулися перекладати ВК за зіпсованими А. Куром текстами. Про це писав і проф. Володимир Шаян у листі до М. Скрипника 8 лютого 1974 р.: "Дивним дивом українські учені замість кинутися з ентузі­азмом на досліди найстаршого пам'ятника, або не вміють, або бояться цих дослідів: "Хай німець скаже!". Для англійців [ВК] теж не існує, адже текст, як він був, хаотично, виданий у "Жар-птиці", так жалюгідний, що ніяк не заохочує до довших і трудних студій. Що лиш Ваше видання можна показати бібліотеці чи науковим семінарам. Отже, перед нами піо­нерська праця. Із нікчемними шахраями треба немилосердно боротися"... "Як же в таких умовинах і ввиду дальшого заплутування справи тексту вимагати від учених, щоб вони серйозно трактували питання дощечок. Що їм робити із невідомого походження і джере­ла дощечки 38-Г, яка не існує...?".

На жаль, спритні видавці поспішають "приголомшити світ" недосконалими публікаці­ями. Так, московський казкар А. Асов (Бус Крєсєнь, Александр Барашков) свідомо попсу­вав тексти дощок, взявши за основу публікації А. Кура і перемішавши їх на власний смак, як вінегрет. Подібні спроби є вже й в Україні, коли автори змішують докупи уривки з різних дощок, видаючи це за "наукову реконструкцію". Ще гірше вчинили російські "вєдісти" В. Данілов та І. Мочалбва, підлаштувавши свій "перевод" під власні "крішнаітско- хрістіанскіє" ідеї. Християнський світогляд В. Качура також не дозволив йому зробити точного перекладу ВК на англійську мову (книга вийшла в 1973 р. у США).

А що ж наука? Наука й досі мовчить. Через відсутність доброго видання в Україні школярі й студенти вивчають ВК за поетичними переспівами, яких в Україні вже є два (М, Карпсика й М. Костенка). І хоча поетичні переспіви загалом є доброю справою, однак також не дають змоги науково вивчати тексти. Літератури для вчителів також немає 1.

Микола Скрипник помер у Голандії 22 серпня 1989 року. "Сварог" друкує на своїх сторінках деякі листи М. Скрипника, що стосуються його праці над ВК, та знайомить читачів з фотографіями М. Скрипника, вміщеними в його поетичному збірнику "Встань із могили, Бояне!". Редакція має на меті привернути увагу українських вчених та державних інституцій до пошуку автентичного джерела Велесової Книги.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №10, 1999

Медіа