Починаючи вивчення рідної Православної віри з книги В.Войтовича «Міфи та легенди давньої України», я дізнався про походження нашого, Орійського роду.

Ось що пише пан Валерій: 

«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:

- Дажбоже наш, ти - досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава! 

І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці: 

- Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.  Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі - квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.» 

Черпаючи духовні сили і натхнення у вірі славних пращурів, що дали початок найвидатнішим цивілізаціям стародавнього світу й створили наймогутнішу державу Русь, і порівнюючи цю віру зі штучною, облудною, лицемірною та людиноненависницькою юдо-християнською релігією, я спалахнув бажанням отримати якомога більше знань про нашу віру.

Так у мене з’явилася «Велесова книга» - справжній шедевр давньоруської культури.

Гортаючи її сторінки, натрапив на такий варіант походження нашого роду: 

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.» (дошка 7-є) 

Спершу мені здалося, що мова йде про різні події. Можливо, автор цієї дошки «Велесової книги» мав на увазі походження людини взагалі? Але ж – ні. По-перше, ніде не згадується, що це були перші люди, а також не згадується жоден чужинський народ (перераховуються лише народи, що проживали на наших теренах). По-друге, перечитаймо закінчення цього уривку: 

«І тако стали діди русове», тобто йдеться про утворення саме руського народу й перераховуються лише ті народи, з яких він врешті й утворився. Тож маємо явну неузгодженість оповідей про одну й ту саму подію. А оскільки походження Роду – це поняття фундаментальне в будь-якій релігії (щоправда, мені до чужинських вірувань жодного діла немає), то я вважаю, що в це питання треба обов’язково внести ясність. Не маючи підстав брати під сумнів жодне з джерел (ані дослідження пана Войтовича, ані «Велесову книгу»), цілком природно виникає думка, що десь-таки закралася помилка чи сталася якась плутанина. Тому в мене виникло бажання це з’ясувати. Не те, щоб особисто мені не подобалось походження нашого роду від корови, але я припустив, що плутанина сталася саме в цій версії. На те було кілька причин: 

1. Наш рід – Орійський, тож все-таки його походження має бути якимось чином прив’язане до Батька Ора, отже з цих міркувань версія пана Войтовича видається обґрунтованішою. 

2. У самій Велесовій книзі Батько Ор неодноразово згадується, як засновник нашого Роду:  Дошка 2-а: "Тоді череди повели Праотцове наші, що були Отцем Орієм до краю Руського ведені, і понині там перебувають."  Дошка 4-г: "Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас";  Дошка 6-в: "Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх требищ отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сирію воював, і Єгипет." тощо.  Отже неузгодженість наявна у самій «Велесовій книзі», тому й розв’язок проблеми слід шукати саме тут. 

3. Походження від корови (нехай і священної) на той час, коли історія людства налічувала вже принаймні декілька тисячоліть виглядає не зовсім логічним. Отже, версія, подана в «Міфах та легендах давньої України» з цієї точки зору також має перевагу. 

4. Окрім самої «Велесової книги» та праць, в яких «Велесова книга» подається в якості першоджерела, я ніде не знайшов згадок про корову Замунь. 

Дехто може висунути заперечення щодо пункту 2 моїх міркувань, мотивуючи це наступними рядками з «Велесової книги»: 

«І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли» (дошка 4-г) та «Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ» (дошка 6-в) Тобто маючи на увазі, що ім’я батька Ора пов’язане саме з утворенням слав’янських племен (слав’янських, а не слов’янських – це не моя орфографічна помилка, а історично правильне трактування змісту та походження цього терміну), яке, виходячи і з першої цитати, і з досліджень сучасних істориків, датується VII – V ст. до н.е. Але ж походження роду Орійського сягає значно глибшої давнини – адже (цитую ту ж книгу В. Войтовича):  «Назва орійців зустрічається багато разів у Ведах…»,

Тобто Батько Ор був відомий ще до переселення частини арійців (орійців) до Індії, яке датується ІV–ІІІ тисячоліттям до н.е.

Тому стверджую, що у наведених вище цитатах «Велесової книги» йдеться про одне з пізніших втілень Отця Ора. Але найвагомішим аргументом для мене став уривок із самої «Велесової книги» (дошка 16-а), який є практично тотожнім оповіді В. Войтовича: 

«Во врем’я оне був муж, який був благ і доблесний, за що був прозваний отцем в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони худобу: корови і багато овець, і з ними бував він у степах. Та ніде не знайшов мужів для дочок своїх. Тож молив він Богів, аби роду згасання присікли. І Дажбог почув мольбу ту, і по мольбі дав йому вимолене, як було передречено таємно се: «Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому». Тут Бог Велес отроча несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку!» (переклад Г.Лозко) 

Отже, як вже зазначалося, я вирішив шукати помилку чи плутанину саме у версії, поданій у «Велесовій книзі»: 

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.» 

Тут варто зауважити, що існують деякі розбіжності у варіантах перекладу цього місця. Окрім зазначеного (Г. Лозко та Б. Яценко) я зустрічав ще такі: 

«Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці; і тако стали дідо русове» (Дан Берест) та:  «І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.».

В кожному з наведених перекладів зміст фрази дещо різниться (повернемось до цих розбіжностей трохи згодом), але основа співпадає:  «І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми…» 

Тож саме на цій частині я й вирішив перш за все й зосередити свою увагу.  Перше, що мені кинулось у вічі – це те, що слово корова містить буквосполучення ор. Отже, вже туманно вимальовується якась прив’язка до Батька Ора. Так народилася гіпотеза, що волхв – автор дощечки 7-є «Велесової книги» чи неправильно зрозумів відомий йому переказ, чи невірно переписав початковий текст, або ж ця помилка була вже в початковому тексті чи переказі – більш ймовірною мені видається саме ця, остання версія.

Тут мені одразу можуть заперечити, що в оригіналі тексту «Велесової книги» (мається на увазі дослівний запис різ тексту книги кирилицею, виконаний Ю. Миролюбовим) ніякої корови нема, натомість є крава: 

«а дажбо нас родіве кренз краву замунь а то бедехшемо кравенце а скуфе антіве русы борусень а суренжецы тако сме стахом дедь русове» 

Тут, звичайно, не посперечаєшся, але… Давайте не забувати, що наша православна віра була притаманна всім слав’янським народам (я не маю на увазі на час написання «Велесової книги», оскільки частина слав’янських народів на захід від Русі на той час вже була християнізована – тож я маю на увазі час написання первинного тексту чи виникнення переказу, з якого, ймовірно, взято досліджуваний текст). Звичайно ж, мова цих народів дещо різнилася, хоча загалом була цілком зрозумілою одне одному. Тому я вирішив подивитися корову в усіх слав’янських мовах (звісно ж, в усіх, окрім московської, оскільки її носієм є народ, дуже й дуже далекий як від слав’янських, так і від індо-європейських народів взагалі, тож мова ця розвивалася за власними, зовсім іншими законами, та й на розгляданий час цієї мови ще й близько не існувало, як власне і її носія, бо дикі угро-фінські мерянські племена –майбутні москвини тоді ще бігали в шкурах і полювали на ведмедів у своїх лісах, не маючи й гадки про такі поняття, як народ чи держава). Тож подаю переклад слова «корова» на інші слав’янські мови: 

  • крава - болгарська, македонська, сербська; 
  • карова – білоруська; 
  • krowa – польська; 
  • krava - словацька, словенська, хорватська; 
  • kr?va – чеська. 

Варте також уваги й литовське karve

Теги:
Джерело: http://spadok.org.ua/starozhytnosti/velesova-knyga--zbirka-statey?fbclid=IwAR0IBn9DrTJyfwP2E_YarMVtjH73Qpwo6XiTINxrLCW6lgcRVSpSmjs3_fg

Медіа