КНИГА ПЕРША

КНЯГИНЯ I РАБИНЯ

Мандруючи понад старим Днiпром
свiтанками, удень i вечорами,

вночi, пiд чистим зоряним шатром,
перед вогнем, що руки грiв теплом,
я думкою летiв через тумани.

Туди, в минувшину далеких днiв,
коли дiди, забутi й незабутнi,
уперше стали мiж високих гiр,
оглянули широкий виднозiр,
за поколiння дбаючи майбутнi.

Трудилися у потi своїх чiл,
орали землю, ставили оселi,
воздвигли городи i частокiл
i в клопотi буденних трудних дiл
сади садили, будували села.

Сварилися, бо рiд iшов на рiд
i плем'я кров братерську проливало,
на князя князь iшов, i був розбрiд,
i знов був мир, за рало брався рiд,
Русi знамена сонце осявало.

Боролись предки. З моря i степiв
ворожi хижi орди налiтали,
палили городи i нищили засiв,
та проти них вставала тьма списiв,
мечi iз пiхов люди витягали.

Спасибi вам за цю тернисту путь,
в трудi й на ратi гiдно ви стояли,
нiкому з нас нiколи не забуть,
i кожному годиться пом'януть,
що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нинi повiсть цю смутну
про порохом повиту давнину,
про тi часи, далекi й незабутнi,
коли дiди, прославленi в вiках,
виходили на свiй великий шлях,
за поколiння дбаючи майбутнi.



РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

1

Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався. Усе вiщувало добру днину: вiд Днiпра ледь повiвав теплий низовий вiтер, небо вгорi було чисте, а зорi на ньому яснi, срiбний серп мiсяця спускався до правого берега, на травах лежала щедра роса, на Днiпрi i в затоках, прокидаючись, весело перекликались птахи. Тож Ант вирiшив, що йому не слiд ждати, й одразу повернувся до хижi. Переступивши в темрявi кiлька кам'яних схiдцiв, що вели вниз, вiн вiдчинив важкi набряклi дверi i опинився в хижi.
Там було дуже тепло, парко. Посерединi, у викладенiй камiнням ямi, тлiло вогнище, над яким, нiби велике кiнське вухо, звисав виплетений з лози й обмащений рудою глиною широкий димар. Ант знайшов у пiвтемрявi сухих дров, пiдкинув до вогнища, i воно ожило, загоготiло, у димар хвилею покотив густий дим.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа