Я, Петро Мотуз, відомий Вам як Ваш собрат-священик УАПЦ. Свої статті друкував у «Відомостях» (видання УАПЦ в Англії), в «Українській Думці» (видання СУБу в Лондоні), у «Віснику» (видання Укр. Греко-Православної церкви в Канаді).

У 1964 році, ставши священиком (висвяти Митрополита Никанора), я почав вдумливо читати «Біблію», побачив, що ця жидівська книга написана рабінами з метою звеличити жидів і привити їм віру, що вони кращі люди на землі.

Християнська релігія — це спочатку була секта юдаїзму і потім була поширена між ґоями. Рим і Візантія використали цю релігію для своїх імперських цілей так, як тепер Москва використовує комунізм для своїх імперських цілей.

Я побачив, що папи, патріярхи, єпископи християнам говорять: «Не журіться про життя своє, що будете їсти та що будете пити», «шукайте... царства небесного». Парафіяни в церкві ці слова чують і думають: а чому ж ви, архиєпископи, живете у розкішних палацах, у солодощах земного світу і не шукаєте «царства небесного»?

І думав я: мої рідні люди дають мені хліб і мешкання, а їм я говорю не про рідні справи, а про жидівські (про Сіон, Єрусалим, Синай, про Авраамового Бога Саваота). І померлих моїх людей відправляю на лоно жидівських батьків (Авраама, Ісаака).

«Яку ж релігію я даю для українців? Жидівську. А хіба ми, українці, так збідніли, що більше любимо чуже, ніж рідне?»

Я відчував, що займаюся в церкві релігійним злочином, бо віру Руси (України) зву поганською, а віру Юдеї (Ізраеля) зву правдивою. І я нещасний раб і мої парафіяни — нещасні раби.

Хто я такий? З роду козацького походжу я, мій дід-козак жив 105 років, помер в 1915 році. У 1919 році я став добровільцем армії УНР, був писарем при штабі 15 полку ім. Т. Шевченка. Був ранений під час бою з деникінцями. У 1932 році викрили мене органи НКВД був на каторзі в Алма-Аті. Бачив я: з вагонів виносили трупи, собаки військ НКВД загризали тих, що вже не могли ні жити, ні померти — конали в муках.

У 1937 році в Білгородській тюрмі катували мене кати московські, декілька разів непритомного водою одливали. Мій був злочин, що я, маючи 16 років, став солдатом УНР.

У часи Другої світової війни німці мене вели на розстріл. Чудом урятувався, працював у Львові головним бухгалтером в конторі т-ва «Сільський Господар». Після війни організовував ДП-табори, рятував, як міг, людей від репатріяції. Я жив долею рідного народу.

Коли я почув про Учителя Лева Силенка (про Рідну Українську Національну Віру), душа моя осінилася і помолодшала. Дажбог (Господь Руси-України) послав нам, українцям, Рідного Месію, який нас вирятовує з багатовікової духовної неволі і показує нам шлях рідного розуміння Єдиного Бога. Так, я діждався Того, Кого душа моя ждала з дитинства. Значить, не тільки жидам їхній національний Бог Саваот (Єгова) посилає христосів-масаїв, а й Українцям їхній рідний Господь Дажбог послав свого Посланника Лева Силенка. І Учитель Лев Силенко говорить тому від імени Дажбога, що в Його душі діє (після десяти століть) світла сила Бога Русі (України), вічний Дух Предків.

«Розіпніть Силенка!» — речать архиєреї і фарисеї та садукеї чужовір’я, тримаючи Українців в духовному рабстві. Ні, не розпинайте сильного Силенка, радіймо й веселімося, що навіть за десять століть архиєреям Візантії і Риму не вдалося в душі народу Українського вбити віру в Дажбога. Він проявляє свою невмирущу силу, пославши свого Посланника Лева Силенка. Це тайна пресвятая душі Руси (України), це містерія світотворчих сил Космосу, це Нове Пришестя, яке започатковує оздоровлення душі Людства. І тепер не з Вифлиєму, а з священних берегів Славути-Дніпра сходить зоря спасіння Сходу і Заходу, щоб народи стали вільними, а вільними вони стануть тоді, коли кожний з них матиме вільну душу. Усі місіонери-душехвати повернуться до своїх хат, бо кожний народ сам буде творити свої духовні вартості, свої розуміння Бога, релігії. Справа місіонерська вважатиметься справою шахрайською, яка поневолює людей чужою вірою, чужими законами.

Архиєреї чужовір’я, Ваша професія перестаріла, не примушуйте рідних людей стояти на колінах перед намальованими біблійними жидами і греко-римськими канонами.

Пробудіться!

Іде Дажбожа сила — сила духовного відродження Руси (України), і вже жодні імперії її не стримають! Мільйони закатованих синів і дочок України воскресають — ідуть судити катів України (Руси)!

Слава Дажбогові, Який є Живим, Світлим Господом України (Руси) і Який проявляє свою Божественну Силу через свого Посланника Лева Силенка, народженого українською жінкою у білій селянській хатині над Славутою-Дніпром! Народ, який шанує рідних Посланників, спасенний і славний мудрістю, слава Дажбогові».

Теги:

Схожі статті

  • 03.03.2016
    9874

    Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб

    ...
  • 03.03.2016
    2562

    На двері глянь. А чи нема хреста,
    О, гугенот, під ніч Варфоломія.
    Столицю ж бо

    ...
Подобається rid i vira?
Допоможіть зробити її кращою!

Ваша фінансова допомога дасть нам змогу активніше розвивати проект, впроваджувати нові рубрики та сервіси.

Зробіть покупку
будь-якого товару у нашому магазині
Замовте розробку сайту
10% від його вартості піде на розвиток порталу
Пожертвуйте кошти
Будь-яка сума буде корисною

Медіа