Напій безсмертя

Трава зелена
Є знак Божеський:
Маємо тую брати до глеків,
І усуряти її на сонма наші,
Щоб пити з Богами
У Сварозі блакитнім,
І Отцю нашому Дажбо
Жертву творячи,
А та бо на Ірії
Так уже свячена єсть.
Велесова Книга

Ритуальні напої — неодмінний елемент богослужіння, який виник те в індоарійські часи, був відомий у кімерійців і скіфів, залишив ма­теріальні пам'ятки у вигляді мистецьких тво­рів, як. наприклад, золотий рельеф із зображен­ням скіфського богослужіння на честь Богині-Матері. Тут зображені турячі роги для ритуальних напоїв у руках учасників обряду, вони такі ж, як і в описах слов'янських святилищ та на статуї Збруцького Бога. В Чорній могилі на Чернігівщині знайдені самі турячі роги. Один з лих має 60 см в довжину і прикрашений золо­тою рельєфною пластинкою завширшки 12 см. яка зображує сюжет давньослов'янського міфа про відродження весняного сонця (за Рибаковим — міф про Кощея Безсмертного). Вірогідно, та­кий великий ріг, наповнений ритуальним свя­щенним напоєм, ходив по «колу» від одного учасника священнодійства до іншого. Перші крапли­ни жертовного напою виливають на жертовник, далі п'є жрець, і передає ріг іншим богомоль­цям за ходом сонця. Кожен учасник обряду проголошує славу одному з Богів. Коло завер­шується, коли ріг знову повертається до Волх­ва. Так здійснюється славлення всіх Богів у Сварзі, що супроводжується також співом «Сла­ви Великої».

Приготування священного напою було трива­лим і супроводжувалося спеціальними ритуала­ми та співом божественних гімнів. Тексти «Рігведи» та «Авести» донесли до нас найдавніші рецепти напою соми та сури. Сома визнається напоєм Богів, а сура — звичайним світським хмільним напоєм. На думку давніх арійців, тільки сома дає Богам і людям незвичайну си­лу і могутність: Богам вона дарує безсмертя» а людям продовжує життя, дає енергію, наснагу. «Ми випили соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли Богів» — співаєть­ся в одному із священних гімнів. Велесова ж книга таким Божественним напоєм вважає су ру:

П'ємо Суру питну На славу ту П'ятикратно денно, Огниці запалюємо з Дубів, А також Снопа вдягаємо І речемо хвалу за них!

Вчені, дослідуючи рецепти соми, не прийшли до спільної думки, яка рослина є її основним компонентом. Називають верес, гірську руту, гриби (в тому числі й отруйні), молочай, коноп­лі тощо. Не мають одностайності й перекладачі Велес Книги: так, Борис Яденко перекладає «мед, сура о девятисилі і щавлі удіяна», але Володимир Шаян вважав «Мед-Сура на девяти­силі і шальвії удіяна». Тут шальвія — шавлія, вірогідно, назва лікарської рослини, відомої як шалфей. Існують також припущення, за якими важливим був сам спосіб приготування напою, трави ж — могли варіюватися, залежно від тра­дицій місцевості та наявності на тих чи інших землях вказаних рослин.

Цікаві спогади Бориса Ребіндера, який вис­ловив свої здогади, кому належали дубові до­щечки Велесової Книги. Він описав маєток гра­фів Задонських, в якому, на його думку, могли бути знайдені дощечки, а також мешканців цього маєтку, яких він знав особисто. «Та найбільш оригінальною особистістю була маги Івана Олек­сандровича Задонського — Катерина Василівна, з дому Неклюдових. її всі звали старенькою Задонською. бо їй було вже за дев'яносто. Під час своїх приїздів до нас вона звичайно сиділа на почесному місці між моїми батьками, а я сидів навпроти, на другому кінці столу. Через це я міг добре її бачити, але не чув її слів. Вона завжди привозила з собою дві-три пляшечки з рідиною, яку готували у неї вдома і якою вона пригощала всіх, хто згоджувався її скуштувати. На жаль. її гостинність ніколи не сягала мого кінця столу. Вже протягом тридцяти років вона не пила ні чаю, ні кави, ні квасу — нічого, крім свого чарівного напою.

Казали, що коли їй виповнилось шістдесят, вона відчула себе старенькою й немічною, тоді хтось їй порадив рецепт цього напою. Він виготовлявся з сироватки, яку ставили грати, а по­тім кип'ятили, з цукром Подробиці виготовлен­ня напою були її секретом. Головне, що ця чарівна мікстура виявилася ефективною і повер­нула їй молоді сили, бо коли я з нею познайоми­вся, вона у свої дев'яносто два роки була мотор­ною й енергійною (і все це, щоб у дев'яносто шість років бути вбитою!).*

Я ніколи не чув, як вона називала свій чарів­ний напій, та мене б не здивувало, якби вона називала його сурікою, бо у Велесовій Книзі вміщено під цією назвою рецепт напою з перебродилої сироватки. Подібне припущення, зви­чайно, не що інше, як екстраполяція, але погодь­тесь — старенька пані була єдиною істотою на світі, хто мав можливість ознайомитись із спо­собом приготування суріки завдяки табличкам, що зберігались в її бібліотеці. Отже, я не маю ніякого сумніву, що полковник Ізенбек знайшов свої знамениті дощечки у Великому Бурлюку, в бібліотеці родини Задонських». (Б. Ребіндер. Велесова Книга: життя та релігія слов'ян. — К-, 1993. — Переклад з французького видання 1980 р.).

В українців ритуальні напої готувалися на меду і називалися також медом ще за скіфсь­ких часів. Це є жертва наша МЕД-СУРА!