Молитви до сонця в творах українських письменників

Я повний приязні до Сонця і йду просто на нього, лице в лице. Повернутись до нього спиною — крий Боже! Яка невдячність!

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: Сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?

Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, Сонце, твій теплий цілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й. п'янію від нього.

Я тебе люблю. Бо... слухай:

З тьми "невідомого" з'явився я на світ, і перший віддих, і перший рух мій — в темряві матернього лона. І досі той морок наді мною панує — всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою. Його слуги — хмари, гори, темниці — закривають тебе від мене — і всі троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпущусь в нім навіки. Ти тільки гість в житті моїм, Сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я, хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене—твою подобу, даю наймення їй "ідеал" і ховаю у серці. І він мені світить.

Дивись же на мене, Сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала... (Я себе ловлю, щодо Сонця звертаюсь, як до живої істоти).

(Коцюбинський М. INTERMEZZO)

— Сонце преясне! — сказав він (Захар Беркут — ред.).—Ти, благотворне, вольне світило, не слухай тих огидних спів, які осмілився сей чоловік (Тугар Вовк — ред.)сказати перед твоїм лицем! Не слухай їх, забудь, що вони сказані були на нашій досі й помислом таким не оскверненій землі! І не карай нас за них! Бо безкарно ти не пропустиш їх, то знаю. І коли там, у тім Галичі, довкола князя наплодилось багато таких людей, то ти зітри їх із лиця землі, але за кару не погуби разом із ними всього нашого народу! (виділення тексту—ред.).

(Іван Франко. Захар Беркут)

Джерело: журнал "Сварог", №10, 1999