Наші поборники правовірности, а властиво темноти та безмисности серед народа, дуже сердять ся на нас, що ми силкуємо ся не лише осьвіченим верствам, але й простому народови подавати здобутки, новочасної науки. Особливо не люблять ті праведники, коли згадати за Дарвіна, хоча жаден з них певно не пробував читати Дарвінових писань.

Сердить їх у Дарвіна – і се справді сьмішна й сумна річ – не те, що є в його писаннях, а більше те, чого в них нема, але що инші виводили з них. Коли який панотчик із тих нових та ярих, що нюхали так званої римської науки (наукою можна назвати її з таким самим правом, як чемерицю пашею), згадає про Дарвіна1), то зараз певно почуєте від нього слова:

„Дарвін! Ага, то той безбожник, що поважив ся доказувати, буцїм то чоловік походить від малпи!"

Тимчасом хто читав пильно Дарвінові писання, той знає, що Дарвін зовсїм не був безбожником, а тільки так званим аґностиком2), що по свойому був чоловік глубоко релїґійний і зовсїм не говорив анї не навчав, що чоловік походить від малпи, а тільки доказував, що теперішні люди походять від якихось предків, що в будові свойого тїла мали богато спільного з теперішнїми малпами, або иншими словами, що теперішнї люди і теперішнї малпи мали колись перед мілїонами лїт спільних предків3).

Перед мілїонами лїт! – скаже дехто з тих, що читали або в школї вчили ся біблїйну історію. – Хибаж перед мілїонами лїт була яка земля, було сонце, було небо? Адже в письмі сьвятім говорить ся, що небо й землю сотворив Бог не швидше, як чотири тисячі лїт перед Христовим різдвом і що, значить, від сотворення сьвіта до тепер минуло не більше як 6000 лїт.

Ну, в письмі сьвятім – скажемо ми на се, – так докладно той рахунок не вичислений, хоч певна річ, що числячи на підставі названих там „родів" одержимо суму мало що більшу. Але сьогоднї вже кождому ясно, що ті біблїйні обрахунки не мають нїякої вартости і були зроблені в дуже пізних часах жидівськими рабінами. В Єгиптї та Вавилонї за останніх сто літ повикопувано та повідчитувано богато записок, будівель і взагалї слїдів людського житя, навіть лїтописів старих царів, із яких вичислено, що на 4.000 лїт перед Христом у тих краях не тілько жили вже люди, але стояли укріплені міста, були держави, було вже відоме письмо, значить, ті люди мусїли вже прожити там богато сот або й тисяч літ розвою. Отже тут не треба було Дарвіна, щоб доказати, що біблїйні оповідання про початок сьвіта бодай що до означення часу на 4 - 5 тисяч лїт перед Христом не мають нїякої підстави.

Але означеннє часу, се ще не велика річ. Могли собі пізнїйше рабіни повставляти в старі книги нїсенїтницї, що Адам жив 930 а Матусаіл 980 лїт, що від сотворення сьвіта до потопи було 2.500, а від потопи до народження Христа друге стілько лїт. Сї цифри певно так собі, жидівська забавка, бо Жиди здавна любили бавити ся рахунками. Але саме оповіданнє про сотвореннє сьвіта! Адже воно виразне й ясне! І не досить того, що виразне й ясне; воно написане великим жидівським законодавцем і пророком Мойсеєм, який чув його з уст самого Пана Бога або взагалї мав від нього обявлену правду. Значить, се оповіданнє, се слова самого Бога (бож нїхто инший не був при тім і не міг того знати), і вірити йому значить не вірити самому Богу.

Так говорять поборники правовірности і за-для того вони так сердять ся на Дарвіна і на инших новочасних учених, бо ті відважили ся не вірити сьому оповіданню, якому вірено більше як дві тисячі лїт, і почали людськими способами, дослїдом, огляданнєм природи та порівнаннєм ріжних явищ доходити до того, чи не дасть ся сей великий і таємний факт – сотвореннє сьвіта й чоловіка – пояснити иншим, натуральним і науковим, а не чудесним способім. Бож сотвореннє сьвіта з нїчого, вилїпленнє чоловіка з глини і оживленнє його одним хухом у ніздрі, сотвореннє жінки з чоловічого ребра, все се чуда, які по біблїйному оповіданню діяли ся лиш раз і перечать усїм законам природного житя, які ми знаємо і які визначають ся власне тим, що дїйствують постійно, все і всюди однаково.

Коли одна громада вчених – а до тих власне належав Дарвін – шукали тих натуральних пояснень повстання всього сьвіта, землі й людий, – то инша громада звернула увагу на самі біблїйні оповідання.4) Коли се слово боже сказане людям устами Мойсея чи инших пророків, то мусить у тім „божім" слові бути найвисша правда і тілько правда, мусить бути найглубша мудрість, справедливість і красота. І справдї цїлі тисячолїтя люди вірили, що так воно й є, що сьвяте письмо стоїть недосяжно висше понад усї людські писання. Але коли зачали близше придивляти ся до тих книг, повіднаходили в них богато таких річий, що прийшло ся хитати головами.

Вже те одно, що в тих книгах було богато неясного і незрозумілого, мусїло зацукати не одного. Як же се? Коли Бог у тих книгах хотїв обявити людям свою волю і свою правду, то чому не зробив сього так ясно, щоби усї люди могли зрозуміти його слова? Переважна часть тих книг була писана по гебрейськи, мовою малесенького народа, що в найкращу добу свого полїтичного житя заселював країну мало чим більшу від Галичини. Що більше, сам той народ уже на пару сот лїт перед Христом забув свою мову і вона зробила ся у нього чисто церковною мовою, мало зрозумілою для народної маси, так як у нас церковна славянщина, а для Італїянцїв латина. І ще одно: в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки Жидів; він велить їм без пощади вбивати людий иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавали ся богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народа кланяв ся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвисшої мудрости і найвисшої правди.

Вчитуючи ся пильно в ті „сьвяті" жидівські книги, люди побачили далї між ними численні суперечности. В одній книзї про якусь річ говорить ся так, а в другій про ту саму річ інакше. Деж властиво та Богом обявлена правда? Що більше, показало ся, що дуже часто в одній і тій самій книзї про одну й ту саму річ на одній сторонї говорить ся так, а на другій інакше. Побільшува ли лихо те жидівські і христіянські богослови, які вже з давен-давна бачили ті суперечности і силкували ся позамазувати та повирівнювати їх. Але що кождий чинив се своїм способом, кождий інакше і кождий жадав для себе віри, то й вийшло замість загальної згоди правдиве замішаннє і суперечки без кінця, а ясности та єдности не було.
Ба, чим далі, тим більші трудности насували ся. Коли почали відкопувати та відчитувати старі державні та релїґійні написи, книги та записки Єгипта, Вавилона, Асирії та инших країв, із якими старі Жиди мали зносини, показало ся, що в жидівських оповіданнях записаних у письмі сьвятому містить ся богато невірного, хибного та зовсїм видуманого; що про найважнїйші події жидівського житя, які буцїм то мало до гори дном не перевертали сусїдних держав, ті держави не лишили нїякої памяти: адже й доси вчені даремно силкують ся у незлїчених єгипетських записках та написах віднайти бодай слїд побуту Жидів у єгипетській неволї та виходу з неї, супроводженого такою масою чудес, губернаторства Йосифового, затоплення Фараона і т. п. І тут мусїло насунути ся питаннє: коли в жидівськім сьвятім письмі обявлена Богом правда, то як міг Бог робити такі помилки?

Дехто говорив, що правда, висока і безоглядна, містить ся не в тих нїби історичних оповіданнях про Жидів, їх королїв, війни і т. п. Се дїла людські, їх писали люди і могли помиляти ся. Висока божеська правда лежить лише в тих наказах, у тих моральних приписах, які дає Бог через уста Мойсея і пророків.

Алеж бо й з тими приписами не ліпше. Найбільша часть тих приписів, поміщених у т. зв. Мойсеєвих книгах, відносить ся до обрядів, празників, одежі, постів і инших таких річий; де-що з них заховують і доси Жиди, але великої части або не заховували ніколи, або давно вже перестали заховувати. Далї велика часть тих нїби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані проклятя на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсїм негідні божого імени.

А в кінці малесенька часть чисто моральних приписів, як ось прим, відомі десять заповідий божих, містять у собі вимоги зовсїм не такої високої моралі, щоб можна вважати їх випливом божої премудрости. Таким чином ми дійшли до того, що так звані Мойсеєві і инші гебрейські книги, хоч являють ся .нам духовими памятками шановної старовини і дуже цїкавого народа, який много сот лїт перед Христовим різдвом дійшов до понятя одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все таки не можуть уважати ся символом божої премудрости, непомильним та обовязковим для всїх людий і всїх часів, але були творами людий, та тому і виявляють людські хиби й помилки.

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №3(41)

Схожі статті

  • 03.03.2016
    13399

    Він збагачує самобутню духовну скарбницю Українського Народу. Нині, як бачимо, прийшов час, щоб

    ...
  • 03.03.2016
    3300

    На двері глянь. А чи нема хреста,
    О, гугенот, під ніч Варфоломія.
    Столицю ж бо

    ...