Сьогодні традиції козацької медицини майже забуті. А за часів Січі вона була засобом підтримки не лише фізичного, а й духовного здоров’я козаків, пов’язуючи наших предків із навколишнім середовищем. Запорожці лікувалися попелом, слиною та ковальською водою, вміли знезаражувати болотяну воду, а також їх «не брав» наркоз. 

Рецепти та традиції, що склали основу козацької медицини, були обумовлені світоглядом і способом життя козаків. Звичайно, значну частину з них сьогодні дехто сприйматиме як забобони, але серед набору «медичних переконань» козацтва трапляються дуже цікаві речі, які частково можна застосовувати й сьогодні. Найголовнішим видається те, що, відчуваючи безпосередній зв’язок і свою пряму залежність від навколишнього середовища, козаки, мовою сучасності, мислили екологічними категоріями.

ЕНЕРГІЯ ТРАВ

energiaКозаки вставали до схід сонця, ходили босоніж по росяній траві споришу, кульбаби та конюшини, а напуваючи коней, занурювали ноги в воду. Це надавало їм першу дозу бадьорості. Гарт для козаків був органічною й невід’ємною частиною повсякденного життя. Тому, спочиваючи горілиць просто на землі, у густій траві, вони не боялися застудитися, а навпаки, заряджалися енергією трав, властивості яких добре знали. Декілька годин такого відпочинку могли замінити цілу ніч у затишному ліжку. Практикували наші предки й своєрідні «зелені ванни»: після вранішнього купання в річці чи озері вони, ще мокрими, заходили в квітучі трави. Суміш із роси та пилку всотувалася шкірою, зміцнюючи весь організм.

ЦІЛЮЩА ЛЮЛЬКА

lulkaОбраз козака складно уявити без люльки. Таким змальовує його фольклор. І жителі Січі справді були небайдужими до куріння. Проте легеневі захворювання серед козаків були дуже рідкісними, адже, по-перше, вони ніколи не курили в хаті, у курені та навіть у землянці. «Бо там — Бог», казали січовики. Таким чином дим не «їв» їм легені у зачинених приміщеннях. Але головна таємниця крилася в суміші трав, якою заправляли люльки: полин, деревій, чебрець, будяк, сухе листя валеріани, м’ята, борщівник. Чистий турецький тютюн був на той час вельми дорогим, та й з’явився він в Україні лише у середині XVI століття. Оскільки тютюн був дефіцитом, то, як правило, він був лише додатком до суміші трав, які традиційно курили козаки і які мали лікарські властивості: заспокоювали нервову систему, знижували кров’яний тиск, поліпшували апетит і сон, позитивно впливали на дихальну систему, а гарячий дим від куріння цілюще впливав на слизові оболонки бронхів і верхніх дихальних шляхів. Тому запорозькі вояки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти.

Цікава деталь: козаки мали два різновиди люльок. Перший — коротенька люлька без отвору в мундштуку. Так звана носогрійка просто чаділа перед обличчям, послуговуючи своєрідною інгаляцією. Другий різновид — це велика люлька, яку через її міцність курили не більше двох разів на день, під час відпочинку.

НАСІННЯ ТА ЖУЙКА — ЗДОРОВИЙ РАЦІОН

Звичними речами для козацького раціону були гарбузове насіння та «жуйка». Сире підсушене насіння, багате на цинк та мідь, служило очисником організму. А жуйки були, так би мовити, природними — бджолиний віск із стільниковим медом, клеї з патьоків вишні, черемхи, терену, горобини, диких груш і яблунь. Таким чином не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів та ясен.

Досить уживаною загалом у народній, не тільки козацькій, медицині була так звана ковальська вода. Технологія її «виробництва» досить специфічна: загартовуючи шаблі, ковалі занурювали метал у воду, яку після цієї процедури використовували як лікарський засіб. «Ковальською водою» поїли знесилених, тяжкопоранених, тих, хто втратив багато крові. Ту ж воду, з домішками ржі, використовували для позбавлення від болю в печінці. На ній же, ще гарячій, робили трав’яні настої.

Серед козацьких «напоїв» чи не найпоширенішим був узвар. Настоюючи його в горщиках або казанках на гілочках верби та інших дерев, чагарників (тополі, дуба, липи, калини, осики), степових трав, козаки закопували настоянку в попіл згасаючого вогнища. Узвар не закипав, а ніби впрівав у гарячому попелі, а тому зберігав вітаміни та сполуки мікроелементів. Узвари діяли передусім запобіжно — попереджували захворювання, знімали втому та загальний стрес.

ПЛАСТУНСЬКА МЕДИЦИНА

Пластунська військова наука була особливою. Для такої служби, окрім бездоганної фізичної форми, необхідна була витримка та ясний розум. Найперше правило пластуна було таким: ніколи не пити сиру воду в незнайомих місцях. Пили вони окріп, добряче витриманий у казанах над вогнищем. До нього додавали лепеху, деревій, звіробій, полин. Усі ці трави справляють антимікробну дію. Такою водою наповнювали пластуни баклажки, які брали в розвідку. Корисним вважалося додати до напою «царгородське» червоне вино, яке не лише дезінфікувало, а й піднімало тонус, допомагало легше переносити поранення. Коли ж доводилося пити застояну, болотяну воду, то перед тим пластуни ковтали жменьку вугілля, взятого з багаття. Коли ж усе-таки з’являлися біль та судоми, вояки лягали на полин чи конотоп (спориш і червона конюшина) і лежали деякий час нерухомо. Тоді біль ущухав.

Багато козаків, а пластуни — усі й завжди, носили з собою капшук (гаман, кисет), де зберігався порошок із сухих трав: полину, материнки, оману, кіндзи, тархуну. Його додавали до їжі або вживали окремо. За свідченнями істориків, під час Кримської війни пластуни практично не хворіли на інфекційні хвороби. Вони виявилися міцнішими й здоровішими за інших «царських слуг», турків, сардинців, французів, і навіть англійців, які мали досвід війни у спекотних колоніях. Окрім цілющого трав’яного порошку, пластуни носили з собою попіл. Ним обробляли свіжі рани, аби ті швидше гоїлися, потім перев’язували їх сорочкою, а замість вати використовували пух очерету та куги.

ЛІКУВАННЯ ВОДОЮ

Запорожці завжди купалися у водоймах, незважаючи на погоду і пору року. А весною і влітку це взагалі був особливий ритуал. Після купання козаки заходили в хащі квітучих рослин, набираючи на свою шкіру пилок. Намагалися вибрати злакові: пшеницю, жито, овес. Також запорожці полюбляли полежати серед погожого дня у траві, ходити босоніж по росі. При цьому козаки ніколи не боялися застудитися.

Для отримання вітамінів запорожці вживали узвар, який варили у величезному казані, куди кидали чебрець, м’яту, гілки та листя калини, осики, липи та інші рослини. Узвар не кипів, лише «млів» на легенькому вогні. Цікаво, що під час походів козаки не пили сиру воду. Якщо не було змоги її прокип’ятити, то додавали звіробій, адже ця трава має антимікробну дію. Якщо доводилося пити брудну воду, наприклад болотяну, то перед тим ковтали негарячу вуглинку з багаття. Фактично це було те ж саме активоване вугілля, яке нині кожен зберігає в домашній аптечці.

Неможливо не згадати і про «ковальську» воду із кузень, яку використовували для гартування виробів із металу. Така вода насичувалася оксидами заліза і відповідно могла використовуватись як для пиття, так і з метою приготування різноманітних напоїв.

Слина, порох і риба

Часто на Запорізькій Січі практикували самолікування. Наприклад, козак самотужки обробляв рану сумішшю слини, пороху, землі та попелу. Для компресу застосовували щойно впійману рибу. Її потрошили, розрізали і прибинтовували до рани. Кілька разів на добу компрес оновлювали, змінюючи рибу. Свіже м’ясо стимулювало процес загоєння. Також для компресу використовували риб’ячий клей. Велику кількість риб’ячої луски довго варили в казанку – до драглистого стану, потім туди кидали подрібнене листя подорожника і гріли на вогні, поки суміш не перетворювалася на желеподібну масу, яку прикладали до рани. Через кілька діб вона затягувалася.

Взагалі козаки заради здоров’я не гребували будь-якими методами. Наприклад, одягали сорочку, просякнуту риб’ячим жиром або дьогтем. І так протягом кількох місяців. А все заради профілактики шкірних захворювань.

БЕЗ НАРКОЗУ

Незважаючи на те, що в османській, а потім і в російській царській армії була поширена наркоманія, серед запорожців не виявили жодного такого випадку. Понад те, доведений факт, що навіть вплив наркотичних речовин на запорожців відбувався зовсім по-іншому. Пояснення досить просте: переважна більшість козаків були селянськими дітьми. По-перше, їх аж до 4-5 років годували материнським молоком, а це цілюща база для подальшого психофізіологічного розвитку. По-друге, працюючи в полі, селянки залишали малюків на межі і, аби ті не плакали, напували розведеним «маковим молоком». Тобто у дітей з раннього віку формувалася несприйнятливість до наркоманії. Ще хірург і анатом Микола Пирогов під час російсько-турецької війни зауважував, що вплив наркозних речовин на запорожців є значно меншим, ніж на решту вояків. Простіше кажучи, наркоз «не брав» козаків.

Як бачимо, бездипломна козацька медицина мала в основі предківську мудрість і звичаєве світобачення.

Теги:
  • Коментарі не знайдені

Схожі статті

Медіа