Серед українців й інших народів світу, до початку XX століття широко зберігалися й побутували вірування про таємничий зв'язок ще ненародженої дитини із вчинками вагітної жінки. Існували заборони, які повинні були захистити дитину від вроджених фізичних і розумових вад. У сім'ї для забезпечення здорового спадкоємця старші жінки ретельно слідкували, щоб майбутня мати (а часом це переносилося і на батька) дотримувалася усіх правил-рекомендацій, що регулюють її харчування, одяг, працю, форми взаємовідносин з близьким і навколишнім середовищем.

Допологові звичаї та обряди і самі пологи становлять систему раціональних знань і магічних дій, які виконувалися при лікуванні безпліддя, дітонародженні, а також прикмети, за якими передбачали вагітність і стать майбутньої дитини, різні повір'я на охорону здоров'я матері і немовляти. Селяни розглядали бездітність як кару за гріхи або наслідок прокляття. Як свідчать архівні та літературні джерела, жінки ставились до таких жінок із співчуттям, а чоловіки, як правило, зневажали їх. Народна медицина не знала ефективних засобів лікування безпліддя, тому в таких випадках використовувались магічні прийоми. Деколи радили “купатись у тій воді, де купалась перший раз плідна жінка, або випити кров із пупа плідної жінки”.

Певні магічні дії, які повинні були забезпечити народження синів, виконували ще під час весілля. “Особливо раділи всі, як перша дитина народиться, а ще більше, як хлопчик”. З економічних причин поява сина була бажана для сім'ї.

Згідно з народними переконаннями жінки намагалися приховувати вагітність якнайдовше. В уявленні назагал усіх українців вагітність вважалась таємницею, справою вищих істот (духів), здатних зашкодити не лише майбутній дитині та матері, а й навколишньому середовищу, тому до вагітної жінки ставились з певним респектом, але й побоюванням.

У всіх слов'янських народів побутували різноманітні перестороги та вірування, норми поведінки, пов'язані з вагітністю і ставленням до породіллі. Більшість допологових звичаїв і обрядів мали лікувально-охоронне спрямування на забезпечення щасливого завершення пологів та доброго здоров'я породіллі і новонародженого.

Так, вагітним жінкам заборонялося переходити трясовину, бо дитина буде заїкатися. Не можна було вагітній жінці пити воду після заходу сонця, бо дитина заходилася б від плачу, а якби мати увійшла у місце, де горіло вогнище, то дитину могла б обсипати вогниця (кропивниця). Повсюдно вагітних застерігали, щоб не дивилися на диких звірів чи свійських тварин, а тим більше не били їх, “бо у дитини у певному місці буде густий волосяний покрив”. По всій Україні особливо остерігалися вагітні дивитися на вогонь, чи злякатися його. Якщо таке трапиться, то у дитини у відповідному місці буде вогняна пляма.

Вагітній жінці заборонялося виконувати цілий ряд сільськогосподарських та домашніх робіт. Моральна поведінка під час вагітності, психологічний стан жінки, у це щиро вірили завжди, передається дитині. Тому суворо заборонялось сваритись, красти тощо. Поширеними були забобони, що виходили з принципів імітативної магії (не зашивати на собі одяг, не вішати нитки на шию, коли вишиваєш, не переступати через перешкоди та ін.). Вагітні жінки, по можливості, ці перестороги виконували, бажаючи народити здорову і гарну дитину.

Загальнопоширеним був звичай не відмовляти вагітній жінці, коли просила щось допомогти чи позичити. У випадку відмови миші або міль можуть знищити одяг. Бажання (забаганки) вагітної що-небудь з'їсти старалися задовольнити, бо відмова могла негативно вплинути на неї та дитину.

Рекомендації, що регламентували побут вагітної, базувалися на багатому досвіді й концентрували раціональні знання з народної медицини та розуміння особливостей фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Ці поради та заборони побутували не тільки в українців, а також у поляків, та інших слов'янських народів.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа