Весілля — це публічне засвідчення поєднання парубка і дівчини в одну родину і поєднання двох родин, які стають родичами.

Найперше слід придивитися до сім'ї обранця чи обраниці. Знайте, що хлопець в майбутньому успадкує риси характеру і поведінку свого батька, а дівчина — своєї матері. Як би молодим не хотілося, а варто знати про здоров'я родини, з якою є намір породичатися. Розпитайте і узнайте, чи в родині не було спадкових хвороб, в тому числі і психічних, алкоголізму; чи не було мертвонароджених дітей. Свої перші імпульсивні почуття молодята мають перевірити не тільки часом, а й тривалим спілкуванням.

Щоб весілля запрограмувало щасливе майбутнє життя молодої пари, дотримуйтесь такої його концепції: менше гучності і марнотратства, менше випадкових хай і заможних людей, більше щирих друзів, хай буде більше добрих сердечних поба- жань і радісного спілкування та використання благодатних, життєстверджуючих, охоронних обрядів.

Хай батьки разом з молодятами чітко продумають, узгодять і напишуть сценарій весілля і порада старших родичів буде вам у великій пригоді.

Хай вашими гостями будуть лише найближчі друзі молодят і родичі з обох родин.

Запросіть на весілля своїх дідусів і бабусь, материних і батькових братів і сестер, хрещених батьків.

Для вас це чи не єдиний радісний привід зустрітися з ними, зміцнити, а той відновити втрачені родинні зв'язки.

Весільні батько і мати — це рідні тато й мама молодят. Коли одружується сирота, або коли є недієздатні батьки, то весільними батьками стають хрещена мати та хрещений батько, рідні тітка і дядько або інші родичі. За старостів вибирайте від кожного роду по дві пари достойних і здорових чоловіків. Один із старостів хай буде вам за ведучого на весіллі — він має добре знати сценарій весілля. За старшу дружку і старшого боярина хай будуть найближчі друзі молодих. Всі дійові особи весілля мають бути здоровими і не мати ґанджу.

У весіллі не повинно бути шкідливих новітніх дій, наприклад, привселюдне оголення ніг нареченій, вульгарні конкурси, стрілянина, феєрверки та інше. На весіллі не повинна звучати вульгарна, блатна, чужомовна музика. Весільні батьки, старости і ведучі не повинні вимагати від гостей поглинати алкоголь: забудьте про примовку: «пий до дна!» Уникайте всілякої циганщини.

До весільної атрибутики відносяться: весільний рушник, рушники для старостів, весільний одяг і взуття, хустки для свашок, квітки для дружок, старшого боярина і старшої дружки, інше. Це все не можна позичати в когось.

На весільний рушник стануть наречені. Він має життєстверджуючу енергію і тому його має вишити сама дівчина за зразками маминого чи бабусиного рушника чи того, який характерний для місцевості, де відбувається весілля. На цільному шматку полотна, бажано домотканного, слід вишити основний елемент — Дерево Життя, Дерево Роду. Не купляйте рушники, вишиті чужими руками, краще придбайте виткані.

За весільний одяг хай вам будуть українські строї, хай трохи і осучаснені.

В сучасному весільному костюмі можна використати українські елементи: вишиванку, пояс або хоч вишивку — це ваш оберіг.

Весільний вінок на голові в дівчини означає збереження нею своєї честі. За традицією вінок має 12 квіток і стільки ж стрічок, а ще він прикрашений з боків колосками жита і пахучих васильків.

Матері готують у решеті чи ситі жито, овес та цукерки ( і ніяких грошей!), щоб щедро засіяти ними молодих, що символізує продовження ними життя і роду. Весілля бажано проводити в своїй хаті, у своєму дворі чи у своїй квартирі і, як виняток, в кафе, корчмі, чи ресторані.

Хай весілля ваше буде влітку, чи восени, але підгадайте, щоб воно не припало на піст чи дні національної скорботи. Весілля можна скоротити з двох до однієї доби. Гостей пригощайте українськими напоями та стравами і уникайте всяких витребеньок і заморської екзотики. Приміщення і столи мають бути гарно прикрашені і у всьому дотримуйтесь ви міри.

За день-два до весілля лише щасливі у заміжжі жінки печуть в українській печі коровай.

Вони готують на семи водах тісто, натоплюють піч, бгають із тіста коровай і в цей час відповідними співами та примовками закладають на духовному рівні щасливе життя подружньої пари. Окремо печуть шишки — такі калачі, щоб дісталося кожному із гостей. Випечене— таємниця до дня весілля.

Напередодні весілля дівчина прощається з своїм дівоцтвом. На дівич- вечір вона скликає до себе подруг-дружок. Вони востаннє чешуть їй волосся і заплітають косу. На дівич-вечорі дружки в'ють гільце, за яке служить молоде деревце вишні, сосни чи ялини. Гільце прикрашають квітами, стрічками, цукерками та калиною і воно символізує дівочу красу і дівування молодої. Гільце переносять з оселі молодої до оселі молодого. І старший боярин, який несе гільце, очолює весільну процесію — весільний поїзд.

Напередодні весілля молода із старшою дружкою у весільному вбранні ходять з оселі в оселю й запрошують гостей на весілля.

Молода вклоняється, передає майбутнім гостям у розв'язаній хустці шишку й каже: «Просили батько й мати і я прошу — приходьте до нас на весілля!».

Молодих виводять за хустку з хати і за порогом їх засіває із решета мати молодої зі словами: «На щастя, на здоров'я, на довге життя разом!»

Після засівання молоді йдуть чи їдуть у призначений заздалегідь час до РАГСу. Там молодята стануть на весільний рушник і про їхній шлюб всіх урочисто оповістять та запишуть до українських державних книг. Відповідно до віри молодих вінчають духовні особи у відповідному храмі. Там, перед Богом, молоді стають на весільний рушник і всі люди та весь Всесвіт оповіщаються про утворення нової родини.

Після храму молодят зустрічають на обійсті батько й мати молодої і благословляють їх хлібом-сіллю.

Молодих заводять за хустку і садовлять на почесному місці в центрі застілля на посад — на покриті кожухом стільці. Перед молодими на столі красується коровай з калиною, як символом дівочої чистоти й краси, а трохи далі — гільце. Як символ поєднання двох доль молодих в одну, перед ними на столі лежить пара дерев'яних ложок, з'єднаних червоною стрічкою. На столі перед молодими стоять легкі напої, бо вони мають витримати тривалу церемонію весілля і мати гарне самопочуття.

Перший келих підіймається батьком і матір'ю молодої і вони по черзі висловлюють молодятам найкращі свої побажання, дякують усім гостям та родичам, що вони, вболіваючи за щасливу долю молодят, прийшли на весілля та не забувають подякувати усім своїм предкам, що подарували життя їм, батькам, а ті — молодятам.

На початку застілля головний староста — ведучий, знайомить рід молодої з родом молодого і при представленні кожен підіймається й злегка вклоняється в бік молодих.

Весілля — єдине місце, де безперешкодно дозволяється і заохочується на людях цілуватися подружній парі. Гості, веселячись, співають обрядові весільні пісні, а також жартівливими піснями закликають їх гарно пригощати і не скупитися. Висло- влюючи свої побажання, гості підіймають келихи і кажуть, що пити їм «гірко», а по тім їм стає «солодко», як молодята поцілуються.

Веселощі гостей перериваються, бо вони помічають, що молода стоїть, опечалившись, бо її місце зайняв її брат і вимагає у молодого і старшого боярина «викуп» за місце для молодої. Наперед домовлене, це дійство розігрується з повною серйозністю і триває, аж поки полеміка-торг не завершується, а молода займає законне своє місце за столом.

І вдруге веселощі гостей уриваються, коли вони дізнаються, що молоду «викрали» і вимагають за її повернення «викуп» і знову торгуються, висуваючи такі аргументи, щоб це було весело, дотепно і необразливо.

Посеред приміщення, де відбувається весілля, стоїть на столі діжа, накрита скатертю, а зверху хліб-сіль — це символ Роду і Всесвіту. Батьки молодої за хустку тричі обводять молодят навколо тієї діжі, бо вони мають запам'ятати, що є невід'ємною частиною Роду і Всесвіту.

Весільним поїздом перевозять молоду з молодим, дружками, боярами, свашками й світилками в оселю молодого. Разом везуть гільце, коровай та шишки.

Перед порогом оселі молодого його батько й мати вітають молодят і запрошують до хати. Молоді тричі вклоняються і батьки благословляють їх хлібом-сіллю, торкаючись їхніх спин.

Після гуляння в родині нареченого увечері молода знімає вінок з голови й передає своїй сестрі. Сама ж сідає на стілець, а молодий, вже її чоловік, іноді з допомогою матері, ніжно вибирає з волосся шпильки, розплітає косу, розчісує волосся і пов'язує голову хусткою раз-по-раз, цілуючи свою дружину, тепер вже молодицю. Відтоді молода називає своїх свекра та свекруху татом і мамою, а молодий називає своїх тестя й тещу також татом і мамою.

Перед поділом короваю дружки розділяють між собою гільце, відламуючи від нього гілячки зі стрічками та квітами, щоб дісталося кожній. Це дійство символізує перехід дівування молодої до її дружок.

Завершується основна частина весілля поділом короваю. Перед цим старости миють руки, ножі і подумки очищаються від усякої скверни. Головний староста попереджує гостей, що кожен має до крихти з'їсти свою частку, бо це символізує зміцнення зв'язку кожного із Родом й Всесвітом. Ділять коровай так, щоб дісталося всім гостям, музикантам і молодим.

Отримуючи шматочок короваю, кожен гість проказує побажання молодим, як правило, жартівливі, і щось їм дарує.

Прощаючись із гостями на порозі, юна родина молодят обдаровує кожного гостя шишкою, щоб було їм чим похвалитися у своїх родинах.

Мати нареченого готує молодятам шлюбну постіль в окремому приміщенні — коморі. Стелить її з молитвами, з побажаннями та кропленням свяченою водою. Це буде для молодят перша ніч разом.

Після весілля молодята фізично втомлені і після сотень поглядів, побажань і потисків рук вони психічно виснажені. Хай пригорнуться одне до одного і у сні відпочинуть. Для зачаття дитини в них буде інший час, інше місце й відповідна тривала підготовка.

З книги: "Вустинська книга вістей духовного творення Руси - України"

Теги:

Схожі статті

 

Медіа