А якщо й співаємо, то чому?

На ці запитання рідко хто відповість серйозно й правдиво. Хіба що професіонали — композитори, співаки, диригенти, аранжувальники... Вони можуть чесно сказати, що виробляють художній продукт і тим добувають собі на хліб (на масло до хліба — це вже як вдасться, а вдається мало кому). Професіонал ніколи просто так не співатиме — у нього якщо колись і була така потреба, то він давно забув її й смак. Тепер — тільки за гроші. Або за якийсь їх еквівалент — зв'язки, рекламу, аплодисменти, добру вечерю тощо. Пісенному професіоналові просто співати — те саме, що таксистові в годину відпочинку просто сісти й кататися по Києву на своїй машині.

Але, зрештою, професіоналів дуже мало, а хороших — взагалі крапля в морі. Зате ще є величезна маса українців, просто українців! Це ж цей народ сотворив сотні тисяч (імовірніше мільйони) пісень незрівнянної краси й багатства, і то не за гроші й не задля амбіцій, а... не знати навіщо. Навіщо вони їх складали, співали? Чому перестали співати? Придивіться, порівняйте цифри — та це ж дивовижна загадка нашого часу!

Чому вимерли мамути? Куди поділась грандіозна давньорипільська цивілізація, де її нащадки? Де правічна чоловіча честь — попереджувати супротивника про свій напад? Де те козацьке лицарство, де японське бусідо? Ми з побожністю говоримо про давно зниклі чудеса світу, але не хочемо бачити, як на наших очах зникає ще одне чудо — українська народна пісня. Ми палко співчуваємо небіжчикам, але лінуємося з'ясувати, чому вмирає ще жива частина нашої власної душі.

Українець охоче береться пояснити, навіщо потрібна пісня. Він так гарно про це розказує, що аж сльози на очі навертаються. Але вмовкає, як тільки спитаєш його, чому ж він сам не співає. Не відразу вмовкає, пробує щось там аргументувати: мовляв, слон на вухо наступив (хоча тут таки пригадує, що рід у нього був дуже співучий), немає вільної години (бреше), не такі тепер часи, щоб співати (це ж які вони такі, що не такі?), а то ще й візьметься переконувати, що наша пісня не вмре, не загине, бо он подивіться, як багато всяких фестивалів та конкурсів, мало не щодня, як не в Миргороді, то в Києві на співочому полі, як не по радіо, то на дисках та флешках — таке море пісень, ого-го... Ну то й чого ж ти, чоловіче, сам ніколи не співаєш? Дівчино, а покажи-но, яку ти колискову заспіваєш своїй майбутній дитині? А ти, п'яненький добродію, чи знаєш ти до кінця хоча б слова хоча б одного куплета хоча б одної пісні, яку оце хапаєшся горланити? Жіночко мила, а скільки пісень ти передала своїм дітям?

Чому перестають співати українці? Я можу відповісти на це питання, але краще б на нього відповів кожний українець. Для себе. Хоча, скажу я вам, відповідь нічого не дає. Коли настає посуха, садівник не читає звітів і дисертацій про глобальне потепління, а бере відро та йде поливати дерева. Це безрадісна робота, але ніякими балачками її не заміниш.

Ми сьогодні ще маємо всі можливості повернутися до своєї пісенної культури. Якщо не відчуваємо інстинктивної потреби, то нехай це буде через умовляння розуму.

Співайте, українці, звеселяйте душу, тіло, Божий простір!

Теги:
Джерело: З книги "Вустинська книга вістей духовного творення Руси - України"

Схожі статті

 

Медіа