Для Родини відвічно Вінцем радості й запорукою всіх благ було весілля. Це велика відповідальність — поєднати молодих зі споріднених родів задля продовження Родів. Сім днів твориться світ, сім днів твориться сім'я.

Дівчина, обираючи собі пару, дбала про здорових нащадків, оскільки саме їй доручали всі рідні пам'ять предків й погляд в майбутнє. Про це голосно не говорили, але Знали. Знали про споконвічне правило — цнотливість. Український генетик Пантелеймон Онуфрійович Сітько стверджував: «Аристократи інтуїтивно прагнули брати за дружин незайманих», тож наші предки ще з часів сивого матріархату були аристократами по духу й крові.

Син П.О. Сітька, відомий біофізик Сергій Сітько, спираючись на батьківські настанови, довів, що сперматозоїди, які не запліднили яйцеклітину, тобто не потрапили у її ядро, розчиняються у цитоплазмі і їхні фрагменти у подальшому можуть впливати на формування індукторних сигналів, що ініціюють транскрипцію тих або інших РНК у геномі зіготи, яка утворилася від заплідння яйцеклітини сперматозоїдом іншого самця. Ось у чому полягає секрет цнотливості!

На весіллі дівчина в разі цнотливості отримувала від громади дозвіл народжува- ти дітей, нащадків, які б продовжували ланцюжок життя Родів від Першопредка.

Уквітчана вінком цнотливості, дівчина уособлювала чисту, незайману Природу, часточкою якої вона була наділена традицією сповідання вшанування Праматері Всього Сущого.

Таїна народження життя як об'єднання божественного й земного, захована у жіночому лоні. Дитина проживала в ньому, майбутня мати плекала її своїми думками й турботою, а баби навчали й оберігали матір з дитиною в її лоні. Громада не була байдужою до продовження життя, дбаючи про новий дім для молодят — хату, яка на все життя поставала для людини храмом.

Не випадково, а закономірно, що звичаєвими настановами передбачені тривалі в часі дії родини дівчини до весілля. Готувалися спочатку кужелі, потім нитки, полотно, сорочки, рушники, плахти, обгортки, запаски, крайки, хустки до весілля. Задля чого така неймовірна праця? Виявляється, що праця наших предків грунтована на знанні природних законів Всесвіту, в якому життя людини постає найголовнішою подією в ньому, і всі обрядодії звичаєвої традиції спрямовувалися лише задля гармонійного вживлення нового життя зі світу предків у світ живих.

Наші пращури Знали про те, що полотняна сорочка була найпершою захисною оболонкою людського тіла після народження, тобто виходу з материнського лона, яке дев'ять місяців було захисною оболонкою — каркасом для заплідку-зародку-дитини. Саме материнська матка була тим електромагнітним каркасом для заплідку-зародку-дитини, який забезпечував його зв'язок із Всевишнім і навколишнім середовищем. Яка це дивовижна мудрість! Наречена — земне втілення самої Праматері Всього Сущого! Ось чому наречена після обрядодій весілля стає Берегинею Роду!

Сорочка, плахта, крайка обумовлюють, тобто створюють електромагнітний захисний каркас для жінки, в лоні якої відбудеться. Таїна народження. Чи може бути щось більш досконале, ніж ця мудрість? Постає питання: хто ж тоді насправді «дикий», і чи так важливі уцьому контексті всі виявлені писемні джерела інших для нас цивілізацій? Адже найголовнішу - Святу Мову Творця ми наважуємося «читати» знову лише сьогодні, витративши величезні потуги для доказів нашої «цивілізованості» перед іншими народами і спільнотами. А може варто бути самодостатніми, спираючись якраз на дивовижний скарб пращурів, не відкриваючи чогось, бо все вже було відомо споконвічно.

Чи може хтось нам знову розповісти про своє, рідне? Рідне за резонансними сигналами «свій-чужий!»

Згадаємо, весілля — це не «праздник», а дійство, спрямоване у майбутнє, в якому можуть народжуватися духовно-тілесно здорові діти. І цій меті відповідають зусилля воля-праця всіх живих і померлих членів роду людського (Людині білої раси — «чистий потік» за Рігведою). «Чистий потік» — це ті душі пращурів, які споглядають завжди з синього Вирію- Раю на дії живих, і живі Знають їхній Час — поминають і спілкуються. Бо для живих нема мертвих родичів, вони лише відходять в інший світ, чекаючи свого повернення.

І щоби душі повернулися до своїх, рідних родів, поминали «навів» — душі невтілені. Ось у чому мудрість традиції! Не може бути весілля без поминання й вшанування душ! А дні поминання невипадкові також. Цей живий ритм зв'зку живих з душами у Вирію-Раю обумовлений закономірностями фізики Всесвіту, тобто ритм поминання 3, 9, 40, півроку, рік — це ритм спрямування душі до Луків Райських, звідки вони «приходять» разом на землю, до рідних. Ось у чому велич традиції живих памятати про душі, а не мертвих (прах). Не дивно, що наші пращури- трипільці спалювали тілесну оболонку-тіло, але дбали про вічну душу.

І землю, з якої нарощувалося майбутнє тіло-оболонка для вічної душі не засмічували, а його спалювали. Мати — Земля, а Батько — Небо! Нам зрозуміла космічна філософія Звичаю? Боги якої ідеології або філософії зможуть втілити такі Знання?

Як не дивно, але саме настанови Звичаєвої традиції ідеально відповідають принципам, які панують у Всесвіті і тримають його у рівновазі. Ці принципи рівноваги закарбовані у природному ритмі Звичаєвої традиції, тлом для якої постають дні вшанування душ предків (до восьми разів на рік), а весілля й похорон виступають обрядами переходу між світами — явним і неявним. Чітке дотримання цих природних ритмів обумовлює найголовніше — народження здорових дітей і плекання душ предків, єднання у цілісний організм народу.

Проте саме роль жінки, як земне втілення Праматері Всього Сущого у звичаєвій традиції, обіймає визначальну функцію, яка пов'язана з «переводом» кванту життя з космічного рівня у земний. Від здоров'я — духовного й тілесного дівчини-жінки залежить чистота крові й цілісність роду-племені, яке дбає про них. Всі стреси, всілякі насилля можуть бути потенційними загрозами для матері й дитини. Які фінанси потрібні, щоби це знати й пам'ятати?

Нам вже відомі сучасні дослідження, в яких по крихтах, з різних джерел, зібрані всі ці Знання, про які ми говоримо зараз. З давнини матріархату відомий символ Богині-Нені-Інанни — петля Інанни, який дивовижно точно закарбував споконвічну мудрість плекання вшанування життя людини. Цей символ виявляє себе і під час жнив, коли поминають душі предків, залишаючи для них «залом» збіжжя на скошеному полі. Він виявляє себе у ритмі Кола Святості — від Коляди до Коляди. Його спо­стерігаємо на стегнах трипільських Матерів з глини та у хлібах — вертутах. Хто ж нам ще може додати мудрості і з яких джерел?

Чи існує якась інша, більш глибока мудрість життя, яка гарантує нам його у нашому живому Всесвіті, що народжує нам чисту воду, плідну землю, тепле сонце й місяць, зорі й зірочки, яких ми майже не помічаємо. Премося кудись, ґвалтуючи все живе, навіть дітей рідних іноді. Говоримо, що заради цих же дітей. А може це давно вже не так? Дійсно, не можливо увійти двічі в одну воду. І не варто. Варто лише бути мудрим з тими вічними знаннями, відомими нашим пращурам. Долаючи ніби закони природи, ми долаємо «вітряки», спорожнюючи свої запаси сили на них.

Бери стільки, щоби бути сильним, здоровим і щасливим. Що можна забрати із собою? Думай про це.

І якщо думається інакше, то ти Хто? До якого роду-племені належиш? Предки наші поважали всі народи, а свого не цуралися. Тож Будьмо!

обр

Теги:
Джерело: З книги "Вустинська книга вістей духовного творення Руси - України"

Схожі статті

 

Медіа