Що ми знаємо про Великдень? Свято відродження матінки-природи, свято весняного оновлення. Які ж його означення і що збереглося у народній пам'яті етнічних українців? Які його ритуали або дотики цих ритуалів до пильнування здоров'я? Власне, до гігієнічно-профілактичних дій, лікувальної магії, замовлянь. Таке завдання ми ставимо у цьому розділі для розв'язання теоретичного, фольклорно-ужиткового, гіпотетичного напрямку та реконструкції окремих важливих ритуалів, які прямо чи дотично стосуються або проступають на повну силу суголосно з нашою темою.

Отже, Великдень, Великий день, особливий день (!). Він святкувався нашими прапрапращурами аж три дні. Припадав на неділю, понеділок та вівторок.,починався на весняне рівнодення. Великодній тиждень у ритуалах наших пращурів – це велика підготовка до свята, зокрема хати, подвір'я, саду, городу, а також тіла і душі.
Годиться ще зупинитися на так званому вербному тижні, коли наші пращури особливо шанували і святили вербу. Як пра-дерево життя, нашу космогонічну філософію, врешті, як лікарську, магічну рослину.

В Україні росте чимало видів верб. Назвемо основні з них, якими користується народ з прадавніх часів: верба біла, гостролиста (шелюга), козяча, ламка, попеляста, прутоподібна, пурпурова, п'ятитичинкова (верболіз), тритичинкова (білоліз) тощо.
Верба, як ми вже не раз згадували, не рідкісна і дуже популярна рослина як для лікувальної мети, так і в міфопоетичній творчості, як прадерево життя. Особлива, витримана в дусі прадавніх традицій, космогонія. Вона проступає у колядках (словесно-музичний фольклор), ужитковому мистецтві (рушники, серветки, скатертини, одяг, скрині, ложки, макітри, цеберки тощо). В ритуальному тісті: корочуни, короваї, книші, калачі, коржі, сонячні хліби на свято Калити тощо.

Для лікувальних потреб використовують кору з перелічених видів верб. Її заготовляють під час сокоруху з 3-4-річних гілок. Сушать у теплих приміщеннях, подрібнюють, зберігають у картонних скриньках чи паперових мішках. Кора верби містить близько 12% дубильних речовин, флавонові глікозиди (близько 3%), флавоноїди. Флавонові глікозиди під дією шлункового соку розпадаються, вивільнюють саліциловий спирт, який перетворюється на саліцилову кислоту.

Флавоноїди мають високу біологічну активність. Вони зміцнюють стінки капілярів, діють синергічно з аскорбіновою кислотою. Мають спазмолітичні властивості, зв'язують та виводять радіонукліди, поліпшують діяльність травної системи, печінки. Мають протизапальну, ранозагоювальну, протипухлинну (онкостатичну), естрогенну, бактерицидну, маткову та антиоксидантну дію.

Окремі рецепти із застосуванням кори різних видів верб.

1. Кора верби білої (тощо) 25 г
Бруньки тополі чорної 20 г
Квіткові кошики нагідок лікарських 20 г
Листки шавлії лікарської 15 г
Відвар.

2. Кора верби білої 20 г
Бруньки осики 25 г
Листки подорожника великого 30 г
Трава м'яти перцевої 20 г
Відвар.

Наведені відвари застосовують при ревматоїдних поліартритах, для лікування гострих та хронічних бронхітів, пневмоній, ларингітів, трахеїтів, ангін, захворювань зубів та ротової порожнини, при аденовірусних захворюваннях. Вживають по 1-3 столові ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди. Курси лікування ревматоїдних поліартритів – 1,5-2,5 року.<..>

Особливими ритуалами, пов'язаними з великодніми урочистостями, є веснянки – пісні-танки дівчат на пошану та поклоніння Сонцю. Дівчата шикувалися колом, плели віночки і на галявинах, пагорбах, біля річок, на луках, левадах водили ці загадкові і надзвичайно поетичні пісні-замовляння. Названі ритуали тривали довго: від закінчення зими і до настання літа. Отже, воскресіння Ісуса Христа, сина божого, із мертвих, яке принесло нам християнство, витіснило та кинуло до ріки забуття справжнє наше Воскресіння. Відродження буйного цвіту життя навесні, матінки-природи, землі нашої української. На Великдень та Проводи виготовляв наш народ крашанки, ритуальні яйця. Переважали кольори – жовтий, червоний, коричневий. Зрідка зустрічався і чорний. Але трактування темного тону йшло не як кольору смерті, а як кольору святої землі. Навіть поширене поетичне порівняння в народній пам'яті зустрічається до цього часу, чорний, як земля (не як смерть).

До Великодніх свят обов'язково готували і писанки. Власне, їх розписували від Колодія до Зеленої неділі. Писанки – це особливе мистецтво-філософія. Правічне, закодоване на мініатюрах-перлах життя-буття праукраїнців, їхнє минуле, сучасне, майбутнє, їхнє трактування і ставлення до природи, світу і Всесвіту; символи, надії, сподівання і... безсмертя. Писанкарство – наша давня і прадавня історія, боги, етнос, із джерел яких по-стають і тужавіють своєрідні національні традиції, які дивом збереглися в езотеричній пам'яті народу і дотяглися до наших нігілістичних часів.

Окремо ми зупинимося і на обливному понеділкові, в який молодь обливається водами для здоров'я, очищення, "причарування" чи – в майбутньому – і для одруження.

На Проводи – поминки померлих (через тиждень після Великодня) люди збираються на цвинтарях, біля могилок, щоб пом'янути померлих. Наші пращури були впевнені: душі померлих прилітають з Вирію до могил. І їхнє пошанування вельми позитивно позначається на здоров'ї та добробуті людей сущих, на гармонії у природі. Все, що мають нині сущі найкращого з наїдків, несуть вони до могилок. Попередньо прибирають могилки, садять квіти, зокрема барвінок, м'яту, пижмо, а також калину, любисток, бузок, вербу тощо. Впорядковують огорожі, ремонтують пам'ятники. Перебуваючи біля могилок, згадують померлих:

– Хай вічно живуть у Вирії наші родичі та пращури. А нам хай здоровиться. Дай, Боже, нам жити, ростити дітей та внуків. Працювати, радіти і бачити Сонце.

Такі монологи та діалоги панують біля могилок у гуртах людей на Проводи. Родичі згадують добрим словом небіжчиків. Переповідають молодим численні їхні чесноти, життєву та вояцьку гідність. Все це проходить у руслі пошанування могил, пам'ятників, світлої пам'яті далеких і близьких пращурів.
Та знову перегорнемо давню сторінку міфів: Великдень у нашого прадавнього народу постає як свято праукраїнської Богині весни – Лади. Прабог Сварог, щоб на нашій квітучій землі панував мир та злагода, послав на землю свого сина Ладо. А щоб йому на землі не стало вельми самотньо, то останній забрав із собою справжню красуню, Богиню весни Ладу. Стали вони жити в злагоді, мирі та пильнувати лад. Щастям переповнилися їхні схвильовані і вічно молоді серця. Лада навчала і людей жити в мирі, злагоді, праці та великій любові. Шанувати один одного, шанувати батьків своїх, дідів і прадідів, дітей та внуків. І навчала дітей землі бути дітьми ладу світового: навесні і влітку, восени і взимку. Люди слухали чарівну і лагідну мову богині, раділи особливою радістю і співали веснянок:

Ой веснонько-весно,
Що ти нам принесла?
Що дівчатам по віночку,
А хлоп'ятам по плужочку.
Пастушкам – корівоньку,
А бортничкам – бджілоньку...

Богиня весни Лада подарувала людям щокожної пори по три місяці. А щокожного місяця – по чотири тижні. У кожному тижні визначила чотирибічність світу та триєдність його. І назвала число сім магічним і віддала його Числобогові – богу лічби (математики) на схованку та пильнування. А в Числобога вже лежали на поличках магічні числа і серед них: 3, 4, 7, 9, 12. І ще Лада застерігала людей пильнувати цифру 1. Бо світ один, життя одне, одна доба, одне Сонце. Людина, як особа, особистість, може існувати лише єдиною і тілом, і душею. Коли нема ні тіла, ні душі, нема і Людини. І як Ладо поєднався з Ладою, дивлячись на ті любощі та щастя, так парубки почали єднатися з дівчатами та вибирати собі пару для подружньої вірності. Про це згадується навіть у Густинському літопису XVII от: "Ладо є Бог одружин, весілля, утіхи та різного благополуччя. Йому давали жертви хто хоче одружуватися, щоб з його допомогою шлюб добрим і коханим був". Які ж це жертви?!

О! Вони особливі. Хлопець з дівчиною приходили на розквітлу лісову галявину, в яри та долини, ставали до Сонця обличчям і просили у Сварога – бога неба, заліза, ковальства та шлюбу – благословення. Щоб він, разом з Ладом та Ладою, допоміг молодятам побратися. Щоб ніякий нелад, сварки батьків, лихе слово обмов сусідів та заздрісників ніколи не розлучили закоханих сердець. Хлопець і дівчина цілувалися тричі на чотири боки (щоб бачив Сварог); дівчина проводила замовляння. Клали проти Сонця пучки рослин: м'яту, материнку, підмаренник, чебрець – Сварогу, Ладо та Ладі і присягали богам на довічну вірність у шлюбі. Коли у замовлянні відлунювалась мова дівчини, тоді зачаровані ставали переконаними, що Лада почула їхній душевний поклик і вони стануть по шлюбі жити в щасті, здоров’ї, мирі, любові, злагоді. І вже, окрилені луною, з переповненими любощами серцями, закохана пара підводилась у співах:

Ой весно, весно, днем красна,
Що ж ти нам, весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Вам, дівчатка, – по віночку
З хрещатого барвіночку.
Парубонькам – по кийочку,
А бабусям – по ціпочку.
Парубкам – товар гонити,
Бабусям – внучат глядіти.

Настає хвилина перейти безпосередньо до підготовки святощів. Передвеликодній тиждень – це напружена фізична праця. Прибирають подвір'я, мажуть повітки, білять світлиці. Перуть ліжкову білизну, рушники, одяг, різноманітне хатнє начиння. Миють, фарбують, палять та вивозять сміття і господарські відходи. Коли все це зроблене чи доробляється, готують душу. Проводять замовляння душі перед Великоднем, замовляють рівнораменний хрест – археотип прадавньої міфопоетичної свідомості та переконань. Замовляють прадавні могили, які виступають символом невмирущості і спадкоємних традицій нашого народу. Упродовж Вербного тижня проводять лікування різних недуг препаратами, в яких домінує кора з різних видів верб.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа