Професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко – про проблеми білінгвізму та перспективи української мови.

Професорка, лінгвістка, викладачка з Києво-Могилянської академії Лариси Масенко провела лецкію під назвою «Конфлікт мов: чи довго існуватиме білінгвізм в Україні?».

«Радянський ланцюг»

Що й сказати, тема, та й взагалі, соціолінгвістика (наука, що вивчає особливості взаємодії мов і суспільства) сьогодні більш ніж актуальна. З одного боку, останнім часом посилюються конфліктні ситуації й заяви в мовній сфері, особливо на тлі русифікаційних спроб теперішньої «української» влади. З другого, багато хто хоче уникнути незручної теми в надії, що пухлина розсмокчеться сама.

– Часом соціолінгвістичних питань уникають і самі філологи, – каже Лариса Масенко. – Дехто з них закидає, що це, мовляв, не зовсім «чиста» наука. А я займаюся нею з 1989 року й бачу, що вона не втрачає ні злободенності, ні здатності пояснити багато речей.

Прикладом того, яку важливу (хай і не на перший погляд) роль може відігравати мова, Масенко навела одну статтю ще пізньорадянських часів. Вона вийшла у фаховому лінгвістичному журналі. У ній мови радянських народів було поділено на дві групи – «перспективні» та «неперспективні». Цікаво, які потрапили до першої? Це, на думку радянських соціолінгвістів – литовська, латиська, естонська, грузинська та вірменська. Їхня «перспективність» виявлялася в тому, що ці мови виконували всі суспільні функції, перебували на всіх «поверхах». Звичайно, така класифікація виглядає дещо перебільшено і спекулятивно, але не можна не помітити дивовижного збігу: майже всі радянські республіки з «неушкодженими» мовами сьогодні вирвались у своєму демократичному розвитку далеко вперед, порівняно з іншими вже незалежними країнами.

Цю закономірність Лариса Масенко проілюструвала такою тезою Валерії Новодворської:

– Російська мова – це ланцюг, який прив’язує Україну до радянського минулого.

Звучить не толерантно. Утім, з точки соціології, а не індивідуально-людського виміру, щось заперечити важко.

– В Україні рівень поширення російської мови в тих чи інших регіонах виразно корелює з рівнем збереження в них радянських традицій. Що, звісно, не означає, що всі російськомовні є прорадянськими українофобами, і їх треба «відкидати». Просто така загальна тенденція.

Потрібна мовна стійкість

Центральним моментом лекції професорки Масенко стало поняття «мовна стійкість».

– Щоб зміцнювати становище своєї мови та відвертати загрози, утиски, українці мають виявляти більше мовної стійкості. Пригадайте радянські часи! Тоді було приїздиш до якоїсь із країн Балтії, звертаєшся на вулиці російською, а вони не відповідають, роблять вигляд, що не розуміють. Подібне спостерігав Юрій Шевельов у Фінляндії, у Гельсінкі. Він там звернувся в магазині до продавчині шведською мовою, котра перед тим домінувала над фінською. А вона не відповідає. Тоді Шевельов сказав, що він не швед, а зовсім з іншої країни, і йому все пояснили шведською. Нагадала Масенко й про маловідомі в нас заворушення в Грузії ще у сімдесяті роки, коли з їхньої конституції Москва намагалася забрати державний статус грузинської. Українцям теж треба бути стійкими у своїй мовній позиції.

Справді, як показують і соціологічні дослідження, і просто спостереження, україномовна половина населення нашої країни значно більше схильна до переходу на мову співрозмовника, ніж їхні російськомовні колеги. Це називається асиметричною двомовністю. І пояснювати таку пасивність чемністю означає заплющувати очі на реальність: україномовні (точніше значна їхня частина) просто почуваються менш упевнено і соціально комфортно. Бути «активним мовцем» – неодмінна вимога для кожного, кого хвилює доля української.

Утім, іще менш упевнено психологічно почуваються люди, які розмовляють суржиком. Це, розповіла Масенко, виявилось у підсумку спеціальних соціологічно-психологічних досліджень. Багато хто в глибині душі соромиться того, що говорить мішанкою. – І ще один цікавий феномен, який ми з’ясували, – суржикомовні громадяни найбільше з усіх вагаються, за кого їм проголосувати на виборах!

Можливо, в цій тезі криється таємниця одного з виборчих парадоксів – постійного «електорального запасу» Юлії Тмошенко (практично на всіх виборах за неї та її політичну силу голосує відчутно більше людей, ніж збиралося, згідно з опитуваннями). Адже традиційне ядро її виборців – Центральна Україна, а саме в цьому регіоні, особливо в його лівобережній частині (Сумщина, Полтавщина, Чернігівщина), за даними Масенко, найбільший відсоток носіїв суржику.


Не ридать, а здобувать

Та все ж професорка Масенко вбачає в сьогоднішньому мовному становищі й позитиви. Чи не головний з них – помітне посилення позицій української мови в столиці. Можна додати, що зростання присутності української відбулося й у деяких інших містах центрального регіону. Значною мірою за рахунок зменшення комплексів в україномовних мешканців, у Києві ще й додається потужна міграція. Так чи інакше, Центральна Україна в мовному сенсі виглядає ключовим і стратегічним регіоном. А стратегічною групою населення і об’єктом мовної політики Лариса Масенко назвала молодь, адже вона найбільш гнучка і їй найменш притаманні радянські стереотипи.

Загалом же стратегія розвитку і «розмороження» української мови за Масенко виглядає коротко так:

– Розвиток україномовного культурного середовища.

– Мовна стійкість громадян.

– Громадська активність.

– Державне забезпечення статусу української мови в інформаційному просторі, освіті та ін.

– Система контролю за дотриманням мовного законодавства.

– Іспити для фахівців, особливо чиновників.

Як бачимо, значна частина цієї «програми» залежить від пересічних або непересічних громадян, а не від табачників і колесніченків чи їхніх недолугих опонентів-політиків.

Теги:
Джерело: https://m.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2184
 

Медіа