Мабуть, кожен з нас щодня чує або говорить: “дякую”, “щиро дякую”, “сердечно дякую”, “гарно дякую” тощо.

Проте мало хто задумується, яку історію та походження має це слово? Етимологія слів “дякую”, “спасибі”, “благодарствую” містить чимало цікавого.

Деякі мовознавці виводять слово “дякую” від німецького “danke” через посередництво польської мови.  Насправді, ареал розповсюдження слова “дякую” дуже широкий – він охоплює майже усі індоєвропейські мови, зокрема німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk», чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem», а також вживається у білоруській «дзякуй».

Czech  dekuji; diky

Danish tak; mange tak; tusind tak

Dutch  dank je; dank;  dank u; dank je wel; dank u wel

English  thank you; thanks a lot; thank you very much; many thanks; thanks

Estonian    aitah

Icelandic takk fyrir;

Limburgian danke; mersie; bedank

Norwegian  Bokmal takk

Polish dziekuje; dzieki

Schwabisch  danggschee

Scots Gaelic tapadh leat; moran taing

Slovak  dakujem

Swedish tack;manga tack; tusen tack

Welsh diolch; diolch yn fawr

Ukrainian дякую

Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку.

Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»). Цим коренем, на думку певних етнологів та лінгвістів, може бути слов’янське слово – “дань”, “данка”, похідне від слова “давати”. Звідси вимальовується наступне тлумачення: “даю дань” (“дяку віддавати”, тобто віддавати шану) – “данкую” – “дякую” або “дзякую”.

Як бачимо дякування – було чимось сакральним. Переважно слов’яни дякували, складали дяку: батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку; чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю; своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні; Богу – який подарував життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець;

Слово “дяка” означає почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу, а  також вираження такого почуття [3, т.2, с.450]. В українській мові склалися такі  усталені вислови: “замість дяки”, “приймаю з дякою”, “вимовляти дяку”. У  народних прислів’ях та приказках засвідчуємо такі вислови: “Який Яків, стільки й дяки”, “Не сподівайся дяки від приблудної псяки”.

Що стосується інших слів, таких як “спасибі” та “благодарствую” – то вони за даними істориків, з’явилися набагато пізніше і не мають такої архаїчної складової, як слово “дякую”, зрозуміле усім європейцям. Наприклад, слово “спасибі” пішло від словосполучення “спаси бог”, яке стали часто вживати після введення християнства на Русі (від Спас – спаситель, ізбавитель).

Слова ж “благодарствую” чи “благодарю” в сучасній українській мові як таких немає, хоча є два окремих слова “благо” і “дарую”.   Отже, визначення «дякую» — це свого роду надання благ людині.  Існують неофіційні версії, начебто до скандинавів і англо-саксів, та й взагалі в Європу, слово “дякую” потрапило через міграції скіфо-сарматів (готи жили в Причорномор’ї, ірландське коріння родом з Причорномор’я).

Теги:
Джерело: https://uaua.top/27554/
 

Медіа