Мовні війни

Українська мова давно вже відбулася як самостійна, самобутня мова, посівши гідне місце в розгалуженій слов'янській сім'ї та ставши державною на своїй рідній землі. Однак сучасні українці, особливо південного та східного регіонів, не бажають ані самі розмовляти українською, ані сприяти тому, щоб їхні діти вчили мову своєї країни і використовували її в повсякденному житті.

Це є наслідком потужної російської пропаганди, інформаційної війни проти української мови, яка цілеспрямовано ведеться вже понад трьохсот років. Мета війни проти української мови – дискредитувати та поставити під сумнів її існування, а значить – й існування Української держави як такої. Адже якщо немає мови, немає – і держави. Саме послабити та підкорити Україну – ось мета імперської шовіністичної політики Кремля.

На жаль, сьогодні українська мова перетворюється з об'єкта наукового вивчення на об'єкт політичний, навіть геополітичний, адже імперські російські шовіністи вбачають у самостійній, незалежній Україні перешкоду для повернення Росії на геополітичну арену як повноцінної наддержави. Цим і пояснюється безпрецедентний тиск на Україну (політичний, економічний, військовий) і безприкладна за своїми масштабами пропагандистська антиукраїнська кампанія, розгорнена в Росії.

Саме тому сьогодні й досі тиражується твердження, нібито українська мова - це та сама російська, але зіпсована польськими та "галицькими" словами. На цьому часто-густо спекулюють люди, далекі не тільки від лінгвістики, але й взагалі від науки. Та чи так вже суттєво вплинула польська мова на українську? Скільки полонізмів та інших запозичень насправді містить українська мова? Взагалі, чи шкідливі запозичення, і як саме взаємодіють різні мови?

Торік у видавництві "Vivat" вийшло революційне нон-фікшн видання – книжка Володимира Селезньова "Мовні війни: Міф про "зіпсованість" української мови", яке підіймає гостру мовну проблему "зіпсованості" та "штучності" української мови.

В ній автор дає дуже цікаве й гідне спростування міфів, що оповивають українську мову, наочно доводить хибність суджень всіляких фейкових "філологів", які, навіть не маючи відповідної освіти, беруть на себе сміливість ополячувати чи зросійщувати українські слова. Автор посилається на відомих мовознавців, а також наводить дуже багато лексичних прикладів, проводить певний порівняльний аналіз. Книжка дуже захоплива, легко читається  і буде цікавою всім шанувальникам української мови.