Етимологія

Гріх — походить від праслав. grěxъ. М. Фасмер вважав, що швидше за все, слов. grěxъ пов'язано з основою "гріти" з первинним значенням "печіння (совісті)"; Укладачі "Етимологічного словника слов'янських мов" під ред. О. Н. Трубачова, вказують, що гіпотеза про розвиток значення "гріх" з початкового "пече совість" є не що інше, як підстановка християнського значення на місце первісного, що неможливо для слова праслов'янського походження, ще дохристиянського» (ЕССЯ. Вип. 7. С. 115). Інші ставлять це слово поруч з латиш. grèizs и литов. graizas — кривий, косий. groikso — або groiso — «вигин, кривизна».

Греки позначали поняття гріха словом грец. "амартіа" що означає «похибка, провина», іудеї — словом «хата» — ненавмисний гріх. Зустрічається в інших слов'янських мовах: болг. грехъ́т, сербохорв. гри̏jex, словенск. grȇh, чешск. hřích, словацк. hriech, польск. grzech, в.-луж. hrěch, н.-луж. grěch. З цього випливає, що гріх не є запозиченням в елінів чи семітських народів.

У застосуванні — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок, коли людина діє, користуючись самою волею (бажаючи, вибираючи) або вчинок наказаний волею (зовнішні слова чи діла). Гріхи є безладними вчинками. Безладні вчинки мають якусь відсутність причин. Гріх однак не є простою відсутністю але відсутністю чогось, що мало б бути присутнім.

Чи було в язичницькій Русі поняття "гріх"?

За І. Срезневським дв.рус. "грѣхъ" вживається зі значенням: за помилкою, ненавмисно, не потрапити, помилитися, пропустити, зазнати невдачі. Це поняття в дохристиянській Русі могло позначати скоріше невдачу на полюванні, похибку при стрільбі, невдалий постріл і тд. Ще одним словом тотожним гріху є "изрокъ" (дв.рус.). Тут "Рокъ", це — Доля, міра, тому це слово могло значити буквально через міру, через долю, надмірність, можливо перестарання в будь-якій справі.

З хрещенням русів поняття "гріх" — стало маркером християнства, зі змістом помилка, неправильне виконання догми (релігійного правила). Під словом "гріх" явна спроба загнати віруючу людину в жорсткі рамки, які можуть і змінюватися церквою. Гріхи викуповували (практика індульгенцій) і багато ще як маніпулювали вірою людини. Все це дозволило філософам-релігієзнавцям трактувати термін гріх як ширму для прикриття по суті безлічі дій, за які людина повинна потрапляти в залежне становище від волі церков. І в залежності від віку сама церква реагувала по-різному, спалювала, купувала, засуджувала, виганяла гріхи. Гріх — це християнський термін і залежить виключно від волі церкви, біблії, писань, догм. А принципи світоустрою язичництва не перетинаються з догматами.

У православ'ї "гріх" це перш за все духовна помилка, а все що не гріх, і як жити без гріха, написано в біблії. У розумінні "духовної помилки", є порушення заповідей і інших церковних приписів. Природно помилку може допускати будь-яка людина в будь-які часи. Тому немає підстав припускати що, в слов'янському звичаї, був догмат про "духовну помилку". Священного писання у слов'ян, як відомо, не було, відповідно кодекс правил і норм поведінки був неписаний. Він передавався у спадок, був зрозумілий і простий і існував на рівні від старшого до молодшого. У звичаї навіть вбивство, як помста, не каралося, а вважалося відплатою. Можна сказати, що язичницьке суспільство побудувало баланс справедливості. Хочеш вбити, будь готовим, що тебе вб'ють. Хочеш красти, будь готовим, що громада тебе вижене.

Ми можемо говорити тільки про клятви богам і пращурам. Клятва давалася на рівні обіцянки жертвопринесення за допомогу в певній справі. Наприклад, якщо я залишуся живий в цьому бою, то я тобі заріжу три найкращі кабани в честь бога Рода! Невиконання такої клятви Богам або пращурам, було найстрашнішим, для честі людини, ударом. Тому до клятв ставилися сумлінно. От невиконання клятви для язичника і є «гріх духовний». Згадуючи суворих скандинавів, які не виконавши клятву могли намотати собі кишки на стовп, можна здогадуватися, що робилося за невиконання клятви.

Так ось, жодним чином не можна переносити в слов'янське язичництво термін "гріх". Звичайно, язичник може оступитися, зробити поганий вчинок, як в побутовому плані, так і в духовному, але йому не потрібно бігти до церкви, не потрібно шукати волхва, щоб сунути йому гроші і спати потім спокійно. Йому не потрібно, нарешті, себе катувати фізично, щоб вимолити у богів прощення. Раніше або громада обирала міру покарання, або сама людина карала себе за помилки. Тобто якщо помилка була перед громадою, то громада і вирішувала, що робити з людиною, тобто це був вічовий суд, якщо помилка була духовна, то людина намагалася її виправити.

Упорядник: Алєсь Яснооk

  1. Велтистов В. Грех, его происхождение, сущность и следствия. М., 1885
  2. Панова Л. Г. Грех как религиозный концепт (на примере русского слова грех и итальянского peccato) // Арутюнова Н. Д., Рябцева Н. К.,
  3. Янко Т. Е. (отв. ред.) Логический анализ языка: Языки этики. М.: Языки русской культуры, 2000, стр. 167—177 (детальное описание).
  4. Станислав Свиридов "Понятие греха в славянском язычестве".
  5. Срезневский "Словарь Древнерусского Языка том 1, 1893
Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1073

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1287

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

Медіа