Сей непримітний, тихий серпень

Перші кроки свої він зробив навіть раніше означеного йому часу: непомітненько приходив у гості до старшого брата, Липня, і залишав по собі сліди: почервонив горобину й калину, кинув трішки жовтобарви на окремі листочки, допоміг достигнути деякій городині й садовині…

Серпень – Спасівка, Спасич. Спаси – давні праукраїнські Боги. Спасівка складається з трьох головних свят. Місяць Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий урожай. Наші пращури проводили ритуали на високих горах, скелях або біля священних джерел (у місцях, якi люблять Боги), відбувалося поминання Предків, загиблих воїнів, молитви за спасіння Душі, лад у державі, відбувалися братчини.

1 серпня – Медово-маковий Спас. Освячення меду й маку.

6 серпня – Яблучний Спас. Освячення яблук, груш, квітів тa инших дарів саду.

16 серпня – Хлібний Спас. Освячення i споживання жертовного короваю з нового зерна, вдячність Богам за щедрі дари, врожай.

І вже радо смакуємо янтарним яб’ком та золотою грушкою, синенькою сливкою та червонястою помідорою й иншими дарами серпня. І тішимося врожаєм-запасом на весь рік.
У народі, крім зазначених, збереглися ще й такі назви, як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний, Спас на воді, або Мокрий Спас. Мабуть, у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу – свій час. Кожний овоч, як плід Землі і Сонця, присвячували Рідним Богам, тож ніяких заборон на їх вживання не було. Перші овочі, квіти, мед і медові соти, мак, хліб з нового врожаю освячують рідними молитвами, пригощають ними близьких. таким був обряд початку споживання перших плодів. Тоді все піде на здоров’я й нам, дітям і онукам Дажбожим.

На Спасівку Душі Пращурів теж відвідують свої родини. Спом’янімо і ми про них добрим словом.

16 серпня – свято Лісовика. Йому кладуть пожертву (хліб, кашу та инше) на лісовій галявині, щоб «не водив лісом».

19 серпня – літній Посвистач (літнє свято Стрибога). Вшановують Бога Вітру. Примічають погоду. Наприклад, якщо вітер теплий, буде гарний урожай вівса.

Серпень подарував українцям великі державні свята: День Державного Прапора (23-ий його день), День Незалежности Неньки нашої, України (24 серпня)! А 27 серпня – День нашого мудреця, велета праці і духу, Івана Франка.

Ну а вже з Федора-Студита (24 серпня) зазвичай стає холодно й сердито. І вже частіше й тривожніше позирають птахи у небо: думки про холод, а з ним – ирій, змушують поспішати набутись на рідній землі.

До речі, погоду далеко наперед визначали і птахи. Любимо ми спостерігати за журавлями (веселики вони – навесні), тож і запримітили вірну прикмету: якщо журавлі полетіли на південь у серпні – зима буде ранньою; журавлі летять високо – до тривалої осени.

Давньоукраїнська назва, "серпень", – від слова "серп". Це знаряддя праці, яким жали зернові. Втім, селяни досі послуговуються ним у власному господарстві. За иншою версію назва м-ця – від слова "serpen" (лат. – "змія"; від нього ж – "серпентарій", "серпантин"), адже змії в цей час стають агресивними й отруйнішими. Латинською назва місяця ‒ "аugustus": на честь римського імператора Августа.

Инші назви, котрі існували в народі (а подекуди й тепер існують), теж свідчили про жнива: "хлібосол", "живець", "зоряничник", "спасівець", "городник", "копень", "густар", "прибериха-припасиха", "зарев" (бо в цьому місяці все дозріває). А "барильник" (поліське) ‒ ймовірно, походить від назви посудини, в якій тримали воду жниварі: в бочечці-барильці.

У народі кажуть: "один серпневий день рік годує", "як у серпні дбаємо, так узимку маємо", "серпень виймає серпа зі стріхи, а вересень його ховає", "Спас свіжий медець припас", "якщо в серпні багато павутиння ‒ на довготривалу й гожу осінь", "антонівка вродила ‒ нарік хліб уродить".

Отож, друзі, як у серпні дбаємо, так узимку маємо!