В Україні існував звичай «понеділкування».

Його коріння сягає глибокої давнини. Звичай  полягає ось у чому.

Дівчина, яка давала згоду на шлюб, ставила умову: вона пов’яже рушниками сватів лише тоді, якщо їй вільно буде раз на тиждень, себто в понеділок, звільнятись од усіх родинних і господарських обов’язків, брати участь у колективній сходці чи одвідувати корчму.

Згодившись на це (в іншому випадкові відданиця «давала гарбуза»), майбутній чоловік не мав права позбавити дружину одвідувати жіночий гурт; якщо він не дотримувався даної обіцянки, то нерідко шлюб розпадався.

Заздалегідь домовившись, жінки збиралися в одній з осель, приносили борошно, пшоно, яйця, масло та інші продукти й готували з них колективний обід.

Протягом дня молодиці вели неквапну розмову: згадували дівування, адже заміж виходили раніше у 15 – 17 років, ділилися родинними клопотами, першими подружніми незгодами, передавали одна одній господарські навички, кулінарний досвід, а також торкалися сфери інтимного життя (не всі зважувались говорити про це з матір’ю), передчуттів майбутнього материнства, співали, а нерідко й тужили, якщо подружнє життя не склалося.

Такі зібрання здебільшого тривали до вечора, і всі обов’язки домогосподині відповідно лягали на чоловіка або свекруху. Звісно, що понеділок був для них тяжким днем. І хоч домочадці нерідко «крутили носом», молода дружина нагадувала їм: «Мої бабусі й мама “понеділкували” й мені наказали!»

Теги:
Джерело: http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/41-zhinka-vidpochivae/51-rozkrito-taemnitsyu-chomu-ponedilok-vazhkij-den.html
 

Медіа