Зимове сонцестояння… День починає прибувати, збільшується Світло Дажбоже, бо вже Сварог покотив «Колесо живучого Явлення» до весни…

Світотворення триває 12 днів і ночей, воно завершується народженням Води. Астрономічно це виглядає так: 21 , іноді, випадає на 22) грудня — Різдво Світла (Небесного Вогню чи Божича Коляди, як у слов’ян, або Сонця Непереможного, як у греків та римлян); дванадцятий день після нього — народження Води (Богині Дани), що випадає переважно в ніч з 2 на 3 січня. Ця дата — не простий підрахунок днів заради гарного міфа. Астрономи знають, що в перші числа січня (єдиний раз в році) наша планета перебуває найближче до Сонця. Саме в цю ніч наші Праматері освячували воду простим способом — виставляючи глеки з водою під зоряне небо, здобували таким чином “зоряну воду” для здоров’я своєї родини, череди та врожаю поля.

Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших Предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, — се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати «добрі духи Лада» — душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, — оживає сама Україна. Оживає наш український дух!

Різдвяна обрядовість. Різдвяні обряди також відомі вже у Велесовій Книзі: «Це Велес навчив праотців наших орати землю, і злаки сіяти, і жати віна-вінча (обрядовий вінок з колосся) на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і честувати його як Отця Божого» (дошка 8/2). Дідух-сніп — символ Сварога-Рода і водночас нашого пращура: «вогнище творимо Дубу і Снопу, який є Сварог — пращур наш» (дошка 15-Б).

Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими предтечами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи — найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують і українські космогонічні колядки:

Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!…

Саме першотворчі елементи, Вогонь і Вода, є центральними постатями містерії творення Всесвіту. Вогонь — потрійна животворна сила, що постає в символах Сонця, Місяця й Зорі. Вогонь своїм теплом пробуджує животворну Воду. В тій воді сам Сварог купається, поєднуючись з Водою Даною:

Пане господарю,
На твоїм дворі ялинка стоїть,
Тонка, висока, листом широка.
На тій ялинці трійця горіла,
Три іскри впало, три морі стало.
У першому морі Господь купався,
У другому морі у ризи вбирався,
У третьому морі став на Престолі (колядка).

На Покуті стоять найвищі святощі Роду — Дідух (сніп хлібного колосся) і Баба (пучок соломи чи сіна). В них зимують чоловічі й жіночі духи-покровителі Роду (влітку вони живуть на нивах, у травах). Споживаються споконвічні свячені страви — каша (кутя), мед, узвар, Різдвяний коровай, смажене порося, різноманітні пироги, книші, вареники — символи родючості. Книш — поминальний пиріг з відкритою м’ясною начинкою («щоб дух ішов»), бо душі пращурів насичуються одним запахом свіжої їжі, яку готують їхні нащадки. Навколо столу — вся українська родина — діти й онуки Дажбожі. Таким чином, святковий бенкет має поєднати три часи народного буття: минуле (предки), сучасне (ми) і майбутнє (ще ненароджені покоління українців).

Різдвяне деревце (вишня, дуб, явір, сосна, ялина, яблуня, виноград), які часто згадуються в колядках, — символи осі світу, яка своїм крутінням приводить в рух увесь Всесвіт, водночас, воно є й Деревом Роду, що поєднує всі три сфери буття і три часи: Наву (корінь — предки, минуле), Яву (стовбур — земне життя, теперішнє) і Праву (крона, листя — Божественний закон, майбутнє).

А у лісі, у лісі, та й у Медоборі,
Ой, Дажбоже! (приспів після кожного рядка)
Блудили блудці сімсот молодців,
Приблудилися до цього двору,
До цього двору, та й до веселого.
А у цього Господаря двори виметені,
Двори виметені, столи встелені.
А за тими столами самі Богове,
Самі Богове та й веселії,
Тільки нема Святого Різдва.
Рече Сварог Богу Перуну:
- Перуне, послуго моя,
Піди принеси Святеє Різдво.
Не пройшов Перун і півдороги,
Здибало Перуна чудо-чудноє,
Чудо-чудноє, вогнем страшноє -
Його перестріло сиве голуб’я,
У нього з рота полум’я йшло,
У нього із очей іскри скакали.
Перун вжахнувся, назад вернувся.
Рече Сварог до Бога Перуна:
- Ой, Перуне, послуго моя,
Чом ти не приніс святеє Різдво?
- Ой здибало мене чудо-чудноє,
Чудо-чудноє, вогнем страшноє,
А я вжахнувся, назад вернувся.
- Не було то, Перуне, ніяке чудо,
А то є святеє Різдво.
Було б його на руки взяти,
Сюди принести, на стіл покласти,
Зрадувалися б усі Боги,
Що перед ними Різдво сіло:
Ой, устаньмо та й вклонімося,
Святому Різдву поклонімося!
Ой, Дажбоже!

Різдво має своє конкретне втілення в образі птаха (духовного символа). Птах з вогненними крилами нагадує Сонце. Іскри, які летять з його очей — ніщо інше, як творча сила Природи, яка й творить Різдво Світу («три іскри впало — три морі стало…»).

Таких птахів у науці прийнято називати деміургами. Цікаво, що первісно слово деміург в грецькій мові означало майстра, ремісника, художника, загалом митця. В релігії — це завжди творець Світу, Бог. У філософії Платона деміург — ідеальний першопочаток всього сущого. Творче начало у багатьох релігіях пов’язане з духовністю (Божественним бажанням), воно невловиме витає в повітрі, підноситься до Небес (до Сварги), тому в культовому мистецтві Дух Божий зображається саме у вигляді птаха. Уявлення про виникнення світу з хаосу не суперечать і науковим фактам, хіба що вони оформлені в поетичні народні міфи, пісні та пов’язані з ними урочисті священні ритуали, які й досі носять суто національний характер і мають етнозберігаючий зміст.

Народження Світу (космосу), як уже згадувалось, відбувається шляхом перетворення хаосу (коли все змішане) на певний лад (порядок, послідовність). Тому Боги, чи Брати-Місяці, можуть зійтися докупи й сісти за один стіл тільки раз на Рік, власне на Різдво, «коли не було неба, і землі», щоб після цього бенкету вже приходити почергово, кожен у свій час за календарем.

Усім українцям на Різдво Божича Коляди бажаю, щоб разом із Народженням Світла Дажбожого сотворилась і зміцніла наша Українська держава — по-справжньому вільна і щаслива!

Теги:

Схожі статті

  • 29.07.2016
    1507

    І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там".

  • 10.06.2016
    1175

    В давніх текстах Рігведи описано, що Бог Індра в цей день покотив "колесо Сур'ї”. А наші Предки

    ...
 

Медіа