Хто із нас в дитинстві не колядував? Мабуть, рідко знайдеться такий, хто б нiколи цього не робив. А чи знаємо ми, звідки пішли колядки? І чому це свято називається Колядою?

Звичайно, ті святкові обряди, якi здійснювали наш Пращури під час цього свята, до наших днів дійшли лише фрагментарно, оскільки їм довелося торувати до нас складний i нелегкий шлях під пресом християнiзацiї та совєтизацiї за комуністичної доби. Тому над тим, що ж саме означало це величне свято для наших славних Предків у минулому, працював не один дослідник, історик, етнограф чи етнолог. Тож, завдячуючи їхній невтомній праці і їхнім дослідницьким матеріалам, ми сьогодні маємо можливість, зазирнути в глибину віків нашої праiсторiї...

Наше стародавнє свято Коляди зародилося задовго до християнства i не має нічого спільного з народженням Іcyca Христоса. Оскільки наші Предки пов’язували це свято з народженням нового Сонця (Зимовим сонцестоянням), яке нині припадає на 21—23 грудня, то відповідно мало б у ці дні й відбуватися.

Центральним божеством Віри Предків наших виступало Сонце, що дає тепло i життя усьому живому на Землі. Бо саме після Зимового сонцестояння, коли Сонце опівдні перебуває у найнижчій точці над горизонтом, світловий день починає збільшуватися.

З цим i пов’язується Різдво Божича Коляди — молодого Сонця, що символізувало початок річного кола — Кола Сварожого (Зодіаку). Саме від Коляди i походить слово календар, яке у римлян означало piк (хоча наші Предки piк починали його з першим весняним Молодиком). І це дійсно має своє підґрунтя, адже прадавня назва Сонця — коло. З цим коренем ми маємо i назви кількох з восьми найголовніших сонячних свят Кола Сварожого: Коляда, Колодiй, Великдень, Зелені Свята, Купайло, Спасівка, Свiтовид осінній, Калита. Звідси i вiciм променів у різдвяної Зiрки-Сонця.

Власне слова Коло Свароже (Сварог — Батько вcix Богiв) означали календар у слов’ян, що пов’язувався з видимим річним рухом Сонця на тлі зодіакальних сузір’їв. Тому Сонце у наших Предків в певний календарний час мало рiзнi імена: Коляда (21—23 грудня, Зимове сонцестояння); Ярило (весняною і влітку); Купайло (19—21 червня, на Літнє сонцестояння); Свiтовид (на Осіннє рівнодення) і Калита (30 листопада; в період Корочуна, коли тривалість світлового дня скорочується).

Уci ці імена має прямий стосунок до Бога Сонця — Дажбога, хоча й у різний час Кола Сварожого. Таким чином простежується повний річний цикл «життя» Сонця — його «народження» й «дитинство», «юність», «зрiлiсть» i «cтарість».

З плином часу слово коляда набуло ширшого значення. В українців це й різдвяний обряд (колядування), i славильні різдвяні пісні (колядки), i винагорода («славлена дара») за колядування. Різдвяний обряд Коляди здійснювала колядницька ватага, учасники якої називалися славильниками.

Колядницька ватага складалася з таких постатей: Береза — духовний провідник ватаги; Звіздар (Звiздоноша) — носій колядницької Зірки-Сонця; Дзвонар, що дзвонив у дзвіночки для очищення простору від злих духів; Mixoноша, що ходив з міхом, до якого клав колядукотру приймав від господаря, в якого колядувала ватага.

Уci вони здійснювали давній язичницький релiгiйний обряд колядування. До ватаги обов’язково ще входили музики i танцюристи. У таких ватагах налічувалося від семи до дванадцяти чоловіків (жінки не колядували).

До навернення українців у християнство духовним провiдником колядницької ватаги був волхв (язичницький священик), котрий добирав до ватаги своїх учнiв — волховців.

У народі колядницьку ватагу називали служеньками Божими. І це не випадково. Адже створення ватаги призначалося не для розваг, а для здійснення магічних дій — привітання господаря i кожного члена його родини зі святом, побажання господарю i його «челядоньці» добробуту, багатства, здоров’я, щастя в наступному сонячному році. Причому за таких магічних дій, з яких складався чарівний обряд Коляди, все, що служеньки Божi родині побажають, має неодмінно здійснитися. Тому кожна родина з нетерпінням чекала своїх колядників.

Дуже важливим елементом колядування є ряження — в основному імітація тваринних персонажів з обов’язковим використанням масок ведмедя, вовка, тура та ін. Це захищало обрядодіїв від злих духів, щоб останні не впізнали колядників і не перешкодили їхнім магічним діям.

Коли служенькі Божі підходили під хату колядувати, зазначає у своїй книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай, господар вже зустрічав їх з хлібом або колачем, а господиня повісмом льону (пучок прядива) перев’язувала колядницьку Зірку. Це символізувало своєрідну жертву Божичу Коляді, якому підносилися найважливіші атрибути життя. Адже і колач, і льон є продуктами врожаю, завдяки яким існує життя. Отже, це подяка за врожай і водночас жертва для доброго врожаю у наступному сонячному циклі. Це й символи їжі, що підтримує життя, й одягу, який захищає тіло від холоду та спеки.

Служеньки Божі, попрохавши дозволу колядувати і тричі вклонившись, урочисто повідомляли господарю, що народилося молоде Сонечко — Божич Коляда, а разом з ним народився весь Світ. І тут же виконували релігійні різдвяні славені (славильні пісні), тобто колядки, в яких прославлялися молоде Сонце, Місяць, Зіроньки, та промовлялися побажання господарю та його родині всіляких благ.

Після прославляння небесних світил служеньки переходили до персонального колядування — спочатку господарю та господині, а потім колядували до всіх, хто належав до їхньої родини, причому для кожного члена сім’ї була окрема колядка, в якій обов’язково мало звучати ім’я того, до кого колядують. Кожна колядка завершувалася щедрим віншуванням (побажанням родині і кожному, зокрема, всіляких благ) та танцями під музичний супровід. За це господар обдаровував колядників колядою у вигляді святкових продуктів харчування, а то й частування різдвяною їжею, або грошової винагороди.

По завершенню й отриманню від господаря священної дари колядники тричі вклоняються і виходять надвір, не повертаючись спинами до господаря.

Теги:
Джерело: http://www.oru.org.ua/index.php/bogoznavstvo/obryadi-ta-zvichayi/395-rizdvo-bozhycha-koliady.html

Медіа