Дійові особи:

Ведуча – Волхвиня;

Дві дівчини - читці;

Князь Володимир;

Московський цар Алексей;

Чернець Іван Вишенський,

Колядницький гурт

На сцені: Язичницьке знамено (корогва з Сонцем-Дажбогом), застелений рушниками стіл (престіл) з Дідухом, встановленим на соломі; а також ще один стіл зі стільцем, папір та чорнильниця з гусячим пером.

Волхвиня: Слава Рідним Богам! Дорого вечора Вам, добрі люди!

Ми покажемо Вам Вертеп – сучасну народну драму про те, як вороги нищили нашу святу Коляду, та як вона вижила, зберігаючись у серцях людських.

Слово «Вертеп» слов’янського походження, у давнину означало «вир» та всілякі явища природного крутіння стихій. Невідомо, хто й коли почав уживати його стосовно Різдвяної народної драми. Знаємо лише, що біблійний вертеп поширився завдяки бурсакам та учням братських шкіл, які на вакаціях (канікулах) заробляли собі сякий-такий гріш та звеселяли народ. А оскільки нас мало цікавлять чужинські біблійні історії, а про язичницький вертеп нам не лишилось писемних згадок, то ми сьогодні робимо чи не першу спробу показати Вам Рідновірський вертеп про те, як нищили наше свято Коляду, та як вона - наша одвічна традиція Коляда вижила, дійшла до нас крізь віки і житиме вічно! 

Ось перший руйнівник наших Рідних звичаїв - Князь Володимир:

Дівчина (Леся):

Він справді міг би світом володіть - з таким ім’ям, але згубив. Як різав, убивав, завів гарем - то волхви вкрай соромили... аж врешті, вщерть нагрішивши, він одріксь од Віри Русів й од свого ймення - помолився звечора, покаявся, а вранці вже Василієм прокинувся - і став ... святим.

Дівчина (Людмила):

Ця святість учинилася - на знак подяки - оравою попів із Візантії, у зловтісі за свій реванш ідейний, безкривавий... Ба, кров - була, та вже по-сьогобіч Дунаю: князь Волхвів-рідновірів ревно вирізав, утвердив християнство «добровільно» - по коліна в крові...

Володимир виходить з пергаментом, читає:

УСТАВ

«Я - грішний князь Володимир, названий у святому хрещенні Базилієм, установив і дав святій церкві і священикам по всій Руській землі... І якщо хтось порушить цей устав, тому буде гріх і непрощення від Господа Бога, і гнів на себе накличе...

Якщо довгий час не хрестять дітей своїх... Хто нехтує великий піст... за порушення закону, єретицтво, відунство, потвори, чародійство, кобеніє, зілейництво... Хто носить наузи... Якщо моляться творінням: Сонцю, Місяцю, Зорям, Хмарам, Вітрам, Криницям, Рікам, Дібровам, Горам, Камінням... Або, якщо хтось під овином молиться, або ворожить під гаєм, або біля води - то всі суди від Бога дані священним церквам...

Якщо хто заповіт цей мій і настанову мою порушить, чи сини мої, чи онуки мої, чи правнуки мої, - хай приймуть помсту від Христа і від достойників, що тримають державу Руську.»

Дівчина (Леся):

Скільки їх було отих нищителів Рідної Віри за тисячоліття!

О, Леле! Й перерахувати важко: перші попи в Русі - греки, за колядки, щедрівки, писанки, веснянки - вони до крові карали  людей, кидали в холодну, проклинали.

Дівчина (Людмила):

У 1274 році Київський митрополит Кирило ІІІ наклав прокляття «на народні пісні, щедрівки, колядки, - бо вони бісівські, поганські». У книзі «Церковні настанови» попи писали: «Хто колядує: Уроди Боже жито, пшеницю! - хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей».

Дівчина (Леся):

І так століттями проклинали свій народ і Свою Віру!

Волхвиня:

А ось ще одна картинка: чернець Іван Вишенський, у скрутний для України час залишив Батьківщину і втік у Грецію на гору Афон «молитися» за Україну, за «віру христову». Не раз кликали його козаки назад - рятувати православ’я своїм мудрим словом. Та що з того вийшло?

Іван Вишенський виходить з листом від козаків, читає:

Ану почитаємо, що ж тут пишуть козаки?

«Поверни ти на Вкраїну,
зігрівай нас своїм словом,
будь між нами мов та ватра
у кошарі пастухів...
Покажися тут між нами,
як старий борець незламний!...»

Думки Вишенського вголос:

Що мені до України?
Хай рятується, як знає,-
а мені, коли б самому
дотиснутись до Христа...
Ні не зраджу свого Бога,
не зламаю заповіту,
і ярмо хреста оцього
до могили донесу...

Сідає писати листа в Україну, бере гусяче перо, згорток паперу:

Буду писати з Афону своїм братам українцям, як треба вірувати в Христа і відкинути стару язицьку віру... О!

«Святкові ярмарки... Таке свято не християнське, а диявольське. Коляду з міст і сіл вченням христовим виженіть, бо не хоче Христос, щоб при його народженні диявольські коляди місце мали; нехай Диявол їх в провалля своє занесе. Щедрий вечір з міст і сіл в болота заженіть, нехай з Дияволом сидить... І це писання всім до вух доводьте.»

Волхвиня:

Через триста років немовби сама Україна устами поета Володимира Коломійця заговорила «До Івана Вишенського через століття»:

Дівчина (Леся):

Може, і ти материнську веснянку
чув десь під вишнею на світанку?
Тільки ж недовго за ненину руку
тримавсь... Попи повели в науку.
Чом воно так ведеться негоже:
йдуть із народу внуки Дажбожі
в школу чужої, лихої освіти -
щоб зневажати, а не любити!
Розум тобі дав народ і душу,-
чом же ти лад Предковічний рушиш?
Звичаї, пісню рідну тавруєш...
Вдатно хрестом, як мечем, фехтуєш.

Дівчина (Людмила):

Ладану чад і церковного дзвону...
Гнівно речеш з амвону, з Афону.
Трощить і палить гаї зеленаві
люта твоя, велемудра ненависть?
Ще недокрадене є у цім краї,
радість - дознищити закликаєш?
Богом біблейським страхаєш запекло.
Звергуєш небо. Вивергуєш пекло.

Дівчина (Леся):

Нищили нашу українську коляду й Московські царі...

Волхвиня:

Ось Московський цар Алєксей Міхайловіч з грамотою до Воєводи Галицької землі.

Олексій Михайлович виходить з папером,  читає:

«По нашему Указу дяку нашему Семену Сафонову велено послати наши грамоты в города, которые ведомы в Галицкой чети... и велено в тех городах по улицам и по торжкам, и по крестцам, и по переулкам, прокликати бирючем по многие дни, чтоб всяких чинов люди ныне и впредь в навечерии Рождества Христова Коледы и Усени и в навечерии Богоявления Господня Плуги не кликали бы, и бесовских, сквернословных песней не пели, в субботу ввечеру против воскресных дней и в праздники бань не топили, и в воскресные ж дни и по Господским праздникам платья не мыли, и пьяные б люди всякого чину не ходили, и бород не брили, и на качелях не качалися, и до обедни в харчевнях не сидели, и по улицам не разносили, на игрища не сходились. А которые люди ныне и впредь учнут Коледу и Плуги, и Усени, и петь скверные песни, или кто учнет кого бранить матерны и всякою лаею, - и тем людям за такие супротивные христианскому закону за неистовства, быть от нас в великой опале и в жестоком наказанье. И велено тот наш указ сказывать всяким людям всем вслух, и бирючем велено кликати по многие дни, чтоб тот наш указ всяких чинов людям был ведом, чтоб ныне и впредь такого неистовства не было. А которые люди учнут такие неистовства чинить и тех велено имать, и за те их вины наказанье им чинить по нашему указу...

Писан в Москве, лета 7157, декабря в 24 день».

Дівчина (Леся):

Розказував мені один старий гуцул:

«Первовіку аж до половини минулого століття
у нас в горах ніхто не переслідував колядників за їх коляди.
Старовіцькі коляди передавали Прадіди своїм правнукам.
Первовічні коляди переходили з покоління в покоління.
Ті старовіцькі коляди люди найбільше любили, та й і донині люблять.
Старовіцькі коляди - це були ПЕРВОВІЧНІ БОЖІ СЛОВА.
Ними споконвіку наші Предки, та й ми славили Бога Сонце
та величали ними Боже Різдво».

Дівчина (Людмила):

Проти старовіцьких коляд сильно боролися попи після другої половини 19 століття. Так, за наказом своїх владик почали переслідувати давні коляди, аби їх повністю викорінити з-поміж народу. Попи кричали з наказниць у церквах: «гуцульські старовіцькі коляди - то поганські, а ми християни». Казали, що в тих колядах «укривається поганська віра, тому їх гріх колядувати».

Дівчина (Леся):

О наша старовіцька Колядко! Скільки прийшлось тобі витримати чужинських нападів, глуму, знущань! Нищили чужі й свої, а ти живеш віки! Свіжа, чиста, повновода криниця народної мудрості, - тієї Води Живої, що, оживить мертвого, напоїть спраглого, дасть впізнати рідного!

Колядники співають:

Ой там на горі (колядка).

Волхвиня:

В нашому Рідновірському Вертепі звучали тексти: Велесової Книги, Ріґведи в перекладі Лесі Українки та Володимира Шаяна, поеми Івана Франка, вірші Володимира Коломійця та «Стрітеннє» Марії Влад. А також автентичні тексти Указів Володимира, писання Вишенського та царя Алєксєя. А також звучали найдавніші українські колядки, відроджені Громадою Українських Язичників «Православ’я»

Автор сценарію  - Галина ЛОЗКО

Вперше поставлено в 1999

Теги:

Схожі статті

  • 29.07.2016
    1507

    І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там".

  • 10.06.2016
    1175

    В давніх текстах Рігведи описано, що Бог Індра в цей день покотив "колесо Сур'ї”. А наші Предки

    ...