«Наш оберег ішов з землі, 
Коли нас скіфами ще звали. 
І талісман той берегли, 
І щастя в доленьці шукали. 
Або коли була війна, 
І ворог йшов на схил Дніпровий, 
Чи то котилася чума, 
Чи хтось був дуже тяжко хворий...» [1] 
О. Онищенко

У традиційній українській хаті найсвятішим місцем вважався покуть. Він розміщувався по діагоналі від печі, обов'язково з боку сходу сонця . Тут висів портрет Тараса Шевченка, або козака Мамая прикрашені тканими або вишиваними рушниками — «божниками». За святі зображення клали цілюще зілля та квіти, галузки свяченої верби, обрядові свічки, перед ними вішали лампадку. Під покуттю ставили стіл, біля нього — довгу дерев’яну лаву.

За народним звичаєм, коли народжувалася дитина, першу купіль робили на покуті. Коли помирав хтось з родини, труну ставили на лаві, головою до красного кута.

Покуть був місцем господаря дому і найдорожчих гостей. Під час весілля на лаву садили молодого з молодою.

На Різдво тут ставили Дідуха — сніп, який символізував дух дідів (предків роду) і кутю. На Великдень вішали писанку, яка мала оберігати родину від усього злого. У великі свята запалювали лампадку.

Чоловіки, що заходили у хату, знімали з голови шапку, і вклонялися до образів і покутя. У давні часи була поширена клятва: «Клянусь тобі перед святим покутем».

«Покуть» — символ найсвятішого місця в оселі, достатку, багатства.На покуті має бути і родинний Оберіг і фігурки та зображення Богів, їхні Символи.Такий будинок захищений магічною силою рідних Богів і Предків наших.

Теги:
 

Медіа