Паперова витинанка

Витинанка — вид українського народного декоративного мистецтва. Назва походить від слова "витинати", тобто вирізати. Це орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. У давнину такі вироби використовували для оздоблення стін, вікон, полиць, груб (пічок — прим. ред.), печей. Як правило, традиційна витинанка містить сюжет: за нею можна було прочитати, що відбувається в селі, хто народився, де весілля, які були свята. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.

Перші витинанки з'явилися у VІІ-ХІІ столітті у Китаї, на батьківщині паперу. Напередодні свята весни китайські жінки наклеювали на вікна традиційні паперові узори, сюжети у вигляді драконів, квітів, різних символів. У Західній Європі витинанки були подібні до графічних зображень, це були аплікації на одному цілому аркуші паперу. Слов’янські народи використовували витинанку здебільшого як декоративний елемент в народних традиційних орнаментах. Зустрічаються витинанки у артефактах кочових народів Алтаю, на півночі Європи, Балканах і в слов'ян.

В Україні попередниками цього виду мистецтва були витинанки зі шкіри, тканини. Відомий всім кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до середини ХХ століття верхній жіночий одяг-юпка декорувався аплікаціями з оксамиту або іншої тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих галузок, декоративних елементів. Перші паперові витинанки з'являються в Україні у ХVІІ – ХVІІІ століттях. Це були підкладки для печаток, так звані "кустодії". Коли в середині ХІХ століття папір стає досить дешевим, прикраса-витинанка надовго входить у побут міщан та селян. Її можна було бачити у хатах на вікнах, стінах, сволоках, на печі. Іноді вона замінювала собою настінні малюнки. Витинанка стала популярною прикрасою українського житла.

При всій подібності, витинанки різних місцевостей мають самобутні риси, притаманні лише цьому певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як і писанки та рушники. Подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок. Витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як творчої особистості.

На свята українці виготовляли особливі витинанки: у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест була оберегом, її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи, особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки з зображенням "дерева життя". На гіллі цих дерев часто розміщуються птахи, внизу біля дерева можна побачити людські постаті чи силуети звірів. Це символ родини, роду і є типовим для всіх регіонів України.

Технологія виготовлення витинанок:

• Ажурна — зображення розміщуються у прорізах;
• Силуетна — зображення виступає силуетом;
• Одинарна — виготовлені з одного аркуша;
• Складна — аплікаційна, з декількох аркушів паперу й тому завжди багатокольорова.

Одинарні — виконані з одного аркуша паперу — зустрічаються у всіх країнах, де практикують витинання. Такі витинанки одноколірні, відзначаються узагальненням орнаментальних мотивів, значною декоративністю форм. Більшість з них (ажурних, силуетних) має рапортну будову, отриману завдяки симетрії та ритму. До одинарних належать і витяті з паперу “фігурки” людей, тварин і птахів. При їхньому виготовленні не застосовували ні симетрії, ні рапорту, а витинали по контуру, надаючи зображенню силуетного характеру. Багаточастинні витинанки завжди складні та поліхромні, їх виготовляли із кількох аркушів різнокольорового паперу.

Комбіновані твори — малочисельна група прикрас, що містить, крім, власне, витинанок, розписи та роблені паперові квіти. Зустрічаються у вигляді фіранок тільки в Україні (Закарпаття, Західне Поділля).

За способом виконання розрізняють накладні й складені:

В основі першої завжди лежала одинарна, яка формувала її симетрію, ритм, ажурність тощо. Найпоширеніший зразок накладної витинанки — “сонечко”: на розеткову одинарну накладали центрично близькі за формою, але щораз менші барвисті кружальця, зірочки. Складені витинанки — твори значних розмірів, орнаменти й зображення яких гармонійно поєднані з окремих елементів в єдине ціле. На Прикарпатті й Поділлі в другій пол. ХІХ ст. з маленьких витинанок укладали на стінах стрічки. Так само на Подніпров’ї (с. Петриківка) майстри спочатку витинали “гілочки”, “квіти”, “листочки”, “пташки”, “фігурки”, а тоді розташовували їх на площині стіни або картону у вигляді мальовничих “букетів”, “вазонів”, “килимків”. Аналогічно працювали польські майстри ловіцького осередку, створюючи барвисті “виклиянки”.

Витинання з паперу ножицями — найпоширеніша техніка, що давала змогу майстрам досягти плавності ліній, вишуканості контурів і силуету, великої ажурності. Кінчиками ножиць вони витинали по краях “зубчики”, “торочки”, “вужики”, а широким розворотом боків робили розмашисті нарізи, вправно повертаючи і покручуючи в руках відповідно складний аркуш паперу.

Більшість творів витинання у різних країнах створена на основі стійких структур та закономірностей симетрії: дзеркальної, центрально-обертової, стрічкової трансляційної та сітчатої. Найпоширеніша симетрична структура, що при складанні паперу на дві рівні частини давала дзеркальне відтворення декоративного мотиву.

Техніки виготовлення:

При виготовленні майже всіх видів паперових прикрас чільне місце належить ножицям. Техніка витинання ножицями дала майстрам широкий діапазон виражальних можливостей, при цьому досягаються плавність ліній, виразність силуетів, велика ажурність. Кінчиками ножиць витинають по краях, а широким розворотом боків роблять великі надрізи, відповідно провертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу. Тому в художньому витинанні розрізняють такі технічні підвиди: витинанки, виготовлені ножицями, вирізані ножем, штемпелькові, відщипувані та комбіновані з розписом, аплікацією тощо.

Майстри того часу були переконані в тому, що витинанки в системі хатніх прикрас мали апотропейне значення. Кожний знак, а саме так треба розуміти узагальнені мотиви паперового декору, відповідав прагматичному захисту житла, людей, тварин, усього життєдайного середовища. Не випадково значна частина геометричних знаків пов’язана з солярною символікою. «Дерево життя», «птахи», «коні», узагальнені жіночі постаті — успадковані з язичницької міфології слов’ян. Народ здавна вірив у їхню здатність відвертати лихо, приносити добро.

Відомі майстри українських витинанок: Дмитро Мимрик (Тернопільщина) Софія Приймак (с. Петриківка Дніпропетровської області), Любов Процик (Львів), Людмила Лузгіна (Запоріжжя), Галина Хміль (Київ), Андрій Пушкарьов (Дніпропетровськ).

Дітям особливо корисні заняття цим мистецтвом. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове мислення, художній смак. Українські народні витинанки — яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції. Їм притаманні силуетне узагальнене зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухлий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.

Сьогодні з’явився новий різновид витинанки — сувеніри у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас.